1984 року, коли побудовану станцію харківського метро назвали ім’ям Барабашова, ніхто і не підозрював, що менш аніж через двадцять років її перейменують.
На недавній сесії міськради депутати проголосували за те, щоб станція називалася «Академіка Барабашова». Ініціатива виходила від працівників Північно-Східного наукового центру НАН і МОН України, котрі ще в червні минулого року звернулися до міської влади з наполегливим проханням додати до назви станції метро «Барабашова» лише одне слово — «академік».
Навіщо потрібне було уточнення? Причина проста — біля станції виріс величезний промтоварний ринок оптово-роздрібної торгівлі, найбільший в Україні. Немає, напевно, жодного харків’янина, котрий би тут не побував. Поступово і земляки вченого, і гості Харкова стали асоціювати славне ім’я астронома з цим речовим торжищем під відкритим небом. Як тільки називають цей ринок: «Барабашка», «Барабан», «Барабашівський», «У Барабашова». Багато хто навіть щиро вважає, що Барабашов — це прізвище його власника, приватного підприємця.
Тут можна зустріти серед реалізаторів або господарів торгових точок людей із вищою освітою і навіть ученими ступенями — відразу біля виходу з метро торгує головними уборами колишній еколог, поруч продає колготки хімік-органік, а маленькою закусочною командує колишній інженер.
Та все ж давайте згадаємо, хто ж такий Микола Павлович Барабашов. Він народився наприкінці позаминулого століття в сім’ї відомого в місті офтальмолога П.Барабашова. Якось у роки отроцтва допитливому Колі подарували підзорну трубу і книгу з астрономії, тим самим визначивши його майбутнє. Хлопчика було важко відірвати від підзорної труби, за допомогою якої він спостерігав Місяць й інші планети. Життєвий вибір Миколи остаточно укріпила доленосна зустріч із знаменитим французьким популяризатором астрономії К.Фламмаріоном, із яким він познайомився під час поїздки з батьком у Париж.
Вченого цікавили фізичні умови на поверхні Місяці й інші планети Сонячної системи. Досліджуючи особливості відбивання світла від місячних морів і порівнюючи їх із характером відбивання від зразків земних гірських порід, учений дійде висновку, що місячна поверхня має пористість.
Учні Миколи Павловича сформували харківську школу планетознавства. Створений ще наприкінці 1940-х років фотометричний каталог більш аніж півсотні деталей Місяця за методикою, запропонованою М.Барабашовим, тривалий час був основним джерелом інформації про фотометричні властивості місячної поверхні. Вчений був також одним з авторів і редакторів «Атласу зворотного боку Місяця».
Дуже багато зробив харківський вчений і для розвитку планетної астрономії в цілому. Саме за його ініціативою було створено Комісію з фізики планет Астроради АН УРСР, яку він багато років сам і очолював. Був харківський астроном і блискучим популяризатором науки. Наприкінці 50-х завдяки його зусиллям у Харкові відкрився планетарій. Іменем М.Барабашова названо малу планету і кратери на Марсі.