Який фразеологізм вам більше подобається: охрімова свита, фільчина грамота, криве дзеркало?.. Можете до цього списку додати на ваш смак, що заманеться, бо у клаптевої ковдри, котру на сьогоднішній день зшито в Україні для захисту інтелектуальної власності, ще забагато «дірок», нестиковок законів, неузгодження з міжнародними правилами і безліч інших незграбностей. Зрозуміло, що ми будуємо усе з нуля. Нам важко. Та від цих пояснень не легше.
Втім, доброзичливці зусебіч пропонують допомогти Україні, її запрошують у різноманітні співтовариства та конвенції, наполегливо вказують шляхи, якими їй варто рухатися. У цій круговерті варіантів вже очевидно: від того, який шлях ми оберемо, залежатиме головне — чи виявиться модель розвитку країни в найближчі роки конкурентоспроможною. Власне, про це йшла мова на своєрідному «круглому столі», у якому взяли участь голова Державного департаменту інтелектуальної власності Микола ПАЛАДІЙ; директор Міжнародної академії Всесвітньої організації інтелектуальної власності Мпазі СІНДЖЕЛА (Женева); ректор Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» академік Михайло ЗГУРОВСЬКИЙ; патентний повірник Тетяна КУКШИНА; завідувач кафедрою інформатики й інтелектуальної власності Національного технічного університету «ХПІ» Михайло СОЛОЩУК; директор Інституту інтелектуальної власності Павло ЦИБУЛЬОВ.
М.Згуровський: У музеї КПІ зберігається макет першої у світі монорельсової дороги, розробленої сорок років тому нашими професорами. Сьогодні він являє собою німий докір, демонструючи всім, що значить нехтувати захистом інтелектуальної власності. Оригінальна ідея, на жаль, не була в нас захищена і її, м’яко кажучи, підхопили винахідники інших країн. Японські фірми довели справу до ума, і монорельс зробив крок у світ...
І хіба це єдиний приклад? За нашими підрахунками, ми можемо близько 70 відсотків прибутку від реалізації нових технологій отримувати тільки за рахунок захисту інтелектуальної власності на свої розробки. Тому так важливо отримати чітке законодавство і навчитися продуктивно працювати на ринку світових інтелектуальних досягнень.
М.Солощук: Процеси, які нині у нас відбуваються, цілком сучасні і важливі. Те, що в нас сьогодні видаються патенти, — уже ринковий елемент. Ці крупинки потрібно збирати. Слід розвинути механізм системної підтримки. Те, що створюється біржа інтелектуальної власності, — правильно. Неодмінно варто відпрацювати систему інтеграції пропозицій. Вони повинні оформлятися за участю ділових партнерів, які можуть укласти гроші, бо самі по собі ідеї не працюють. Хоча при цьому варто підкреслити: ми тільки вчимося ринку в галузі інтелектуальної власності.
До речі, я далекий від того, щоб ідеалізувати західні порядки, — не все благополучно, приміром, і в Європі. Тут надмірна ціна (близько 50 тисяч євро за патент) ускладнює технічний прогрес. Особливо порівняно з цінами за аналогічну процедуру в інших розвинених країнах — у США патентування обходиться в 10 тисяч євро, у Японії — у 16 тисяч. Тому в Європі активно обговорюється питання про зниження цін на патентування.
«ДТ»: Патентування за кордоном — одна з болючих точок українського винахідництва. Але при цьому Україна не особливо поспішає вступати в міжнародні об’єднання, які, здавалося б, спростили вихід українським винахідникам на світовий ринок. Для прикладу дозволю собі процитувати точку зору народного депутата професора Левка Глухівського, яку він опублікував ще 1995 року, але, вочевидь, вона не втратила актуальності і сьогодні: «Ратифікація конвенції (мається на увазі Євразійська патентна конвенція. — О.Р.) призведе не тільки до руйнації власної патентної системи (з фінансових причин), а й до суттєвіших збитків. Подача заявок винахідниками з України безпосередньо в Євразпатент без санкції Держпатенту України веде до втрати на макроекономічному рівні контролю за напрямами і тенденціями науково-технічного прогресу в країні, скоротить можливості впливу на власну економіку, а також створить труднощі в сфері охорони державних таємниць».
Та очевидно, що Україна не може варитися у власному соку в такій інтернаціональній справі, як патентування. Що ж робити в цій ситуації?
Т.Кукшина: Євразійську патентну конвенцію (ЄАПК) утворено 1994 року. На сьогодні її ратифіковано Азербайджаном, Вірменією, Білоруссю, Казахстаном, Киргизією, Молдовою, Російською Федерацією, Таджикистаном і Туркменістаном. Геть хибна думка, ніби через те, що Україна не ратифікувала ЄАПК, український заявник позбавлений можливості подавати заявки на євразійський патент. Якщо говорити про вигоди, то насамперед ця конвенція вигідна іноземним заявникам і, коли це так, то при приєднанні України до ЄАПК варто очікувати відтоку валютних надходжень.
Ставлення до конвенції в мене неоднозначне. Так, вона економічно не вигідна для країни. У неї є й інші слабкі місця, зокрема, вона недостатньо апробована щодо ефективності. Загалом, до конвенції варто поставитися обережно, а не з такою ейфорією, із якою борються за неї апологети.
І це далеко не всі проблеми, із якими зіштовхнеться Україна при підписанні конвенції. Нам треба бути досить обережними й уважними при роботі з різноманітними міжнародними договорами в галузі інтелектуального права.
Але водночас не можна не відзначити, що з методичної точки зору ця система — сама досконалість. При цьому від питання «у чому полягає її суть?» нікуди не втекти. За удаваною формальною досконалістю, ідеальною формою конвенція ще не реалізувалася на світовому ринку. Крім усього іншого, дуже високі річні мита. Для України це винести важко. І навіщо? Створюється відчуття дзеркально-тонкого льоду, яким нас запрошують пройти. Ця рафінована ідея, як і привид комунізму, що витав колись над Європою, вимагає великої обережності. Як, приміром, поставляться в Росії до того, що туркменський суд вирішить анулювати наш патент? Дуже багато питань залишаються без відповіді. Конвенція проблемна вже в тому, що з точки зору різноманітних нормативних аспектів вона здається привабливим кришталевим замком. Але тільки здалеку...
До речі, в Європі теж досить багато проблем, і при їхньому обговоренні європейці говорили, що працюють над удосконалюванням системи. А проблеми єдиного патенту настільки складні, що, попри потужну європейську інтеграцію, вони все одно відмовляються від цієї системи. Тому дивно, що з боку ЄАПК нас змушували якось одразу, протягом двох років, «сунутися» у річку, не знаючи броду і не маючи власного досвіду, не напрацювавши своєї патентної системи. Природно, у нас спрацювало здорове почуття самозбереження.
«ДТ»: Власники інтелектуальних прав дедалі частіше скаржаться на те, що в Україні немає суду, у який можна було б звернутися й отримати кваліфіковане рішення. Якийсь прогрес у цьому напрямі очікується найближчим часом?
М.Паладій: Дійсно, в усьому світі інтелектуальні права захищаються в суді. Вкрай важливо зараз, щоб і в нас такий суд почав працювати, щоб до нього можна було звернутися, і він кваліфіковано розглянув би питання і прийняв відповідну ухвалу.
На жаль, усе просувається дуже повільно, бо й у Кабінеті міністрів, й у Верховній Раді лише небагато хто розуміє, що таке інтелектуальна власність. Потрібно роз’яснити якомога ширшому колу людей особливості і важливість захисту інтелектуальної власності.
Проти організації спеціалізованого суду заперечують у Верховному суді України, виходячи з того, що, мовляв, у судах дуже мало справ про захист інтелектуальної власності, і тому немає рації організовувати спеціалізований суд. З іншого боку, винахідники й інші автори звертаються у суд надзвичайно рідко, бо не вірять у грамотний розгляд своєї справи — там немає фахівців, здатних зрозуміти, про що, власне, йдеться. Трьох суддів ми підготували за кордоном за свій рахунок. Готові підготувати ще десять-п’ятнадцять. Справа повинна зрушити з місця.
Цьому сприяє і те, що ми зареєстрували понад 30 тисяч патентів, понад 20 тисяч товарних знаків. Зараз у нас на розгляді перебуває понад 20 тисяч заявок. Тож можна не сумніватися — варто організувати спеціалізований суд, і його завалять роботою.
М.Сінджела: Відсутність суду, що розглядав би питання інтелектуальної власності, свідчить про певну нерозвиненість державної структури. Тільки-но країна починає інтенсивну економічну діяльність, у суду з’являється те, що потрібно захищати. Частіше за все виникають питання із порушеннями товарного знаку, підробкою. І тільки-но серйозні іноземні фірми побачать, що є прецеденти захисту виробника, товарного знаку, інтелектуальної власності, рейтинг такої країни різко зросте. В очах бізнесменів усього світу вона перестає виглядати нецивілізованою. Сюди почнуть приходити інвестиції. Коли Верховний суд затвердить таку структуру, як суд у галузі промислової власності, ці люди повинні будуть пройти спеціальну підготовку. Ми навчаємо суддів умінню професійно вирішувати такі питання. Наше співробітництво допоможе розпочати програми навчання. Маю відзначити, що хоча і наявний в Україні значний прогрес у підготовці фахівців з інтелектуальної власності, за нашою оцінкою, досягнуте — крапля в 48-мільйонному морі.
«ДТ»: Питання з елементарним просвітництвом в галузі захисту інтелектуальної власності, за визнанням багатьох, стоїть в Україні дуже гостро. Називаються величезні суми, які втрачають автори, винахідники, кінематографісти... Експерти з-за кордону в один голос говорять про те, що в нас населення в масі своїй навіть не уявляє собі, яких фантастичних збитків зазнає країна, як її буквально обкрадають через неграмотність у цьому питанні. Коли ж варто чекати зрушень на краще в цій ситуації?
П.Цибульов: На межі тисячоліть намітився перелом, який, коли скористатися наїждженими схемами, виробленими в попередньому суспільстві, можна висловити слоганом: «Інтелектуальну власність — у маси!» В усьому світі здійснюється ще не усвідомлений багатьма перехід від технологічного суспільства до інформаційного. Основним видом товару в цих умовах стає інтелектуальна власність: твори літератури, науки, мистецтва, а також винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау і багато іншого. Починаючи з 80-х років ХХ століття темпи приросту міжнародної торгівлі об’єктами інтелектуальної власності набагато випереджають такі ж для традиційних товарів. А для розвинених країн (приміром, для США та Японії) така торгівля і за обсягом займає передові позиції.
Щоб і нам стати на цей шлях, необхідна наявність значного часу і ресурсів, оскільки потрібно розробити нові програми, створити підручники, підготувати відповідних викладачів тощо. А коли все помножити на 979 вищих навчальних закладів, де навчається 1403 тисячі студентів, і на кілька мільйонів учнів середніх шкіл, то ми побачимо, що це завдання не таке вже й просте.
На жаль, недостатня правова поінформованість громадян у питаннях інтелектуальної власності часто стає причиною порушень їхніх авторських (матеріальних і моральних) прав, закріплених у Конституції, а також стримує введення об’єктів такої власності в господарський оборот — і внаслідок цього отримання як громадянами, так і державою належного прибутку.
Однак останнім часом намітилися позитивні зрушення. Відкрито новий фах «Інтелектуальна власність» для підготовки спеціалістів рівнів «спеціаліст» і «магістр». Дев’ять вищих навчальних закладів отримали відповідні ліцензії із сумарним ліцензійним обсягом прийому 490 чоловік на рік.
Перше в Україні спеціалізований вищий навчальний заклад — Інститут інтелектуальної власності і права — за задумом повинен стати науково-методичним центром з підготовки фахівців у галузі інтелектуальної власності. Вже підготовлено понад 600 спеціалістів, близько 200 патентних повірених.
З початку поточного навчального року в одній із середніх шкіл Києва проводиться експеримент з викладання предмета «Основи інтелектуальної власності». Йде підготовка до впровадження дистанційного навчання за цими спеціальностями...
Наше найважливіше завдання — ввести інтелектуальну власність у господарський оборот в Україні. Тільки так можна наблизитися до передових країн в економічному і соціальному розвитку.