Сумно, але сьогодні вже не з’явиться на Землі новий Колумб. Нікому не вдасться зробити таке відкриття, як свого часу зробили Магеллан або Васко да Гама. І все-таки 12 лютого 2005 року українські географи можуть відзначати як свою серйозну перемогу. Цього дня в Лондоні Київський інститут передових технологій (ІПТ) визнано кращим картографічним підприємством. Це сталося на черговій конференції-виставці Міжнародної картографічної торговельної асоціації. Перехідний кубок із відповідною позначкою вирушив до української столиці.
У сучасному світі, де ціну кінцевого продукту дедалі менше визначає вартість матеріалу й дедалі вагоміша в ньому інтелектуальна складова, ставлення до рейтингу кардинально змінюється. Сьогодні, без жодного перебільшення, можна сказати: саме рейтинг виробу визначає все. Або майже все...
В успіху київського інституту особливо значуще те, що Україна ніколи раніше в картографічних лідерах не перебувала. А пробитися в це досить замкнене елітне коло надзвичайно складно — лише кілька десятків держав можуть самостійно випускати високоякісні карти та гроші. Це вершина високих видавничих технологій! Прикметно, що на цей пік українці змогли зійти за неповних десять років.
Хоча все могло скластися й інакше. Коли 1873 року було створено Київський відділ географічної служби, його очолив Павло Чубинський. Прізвище автора тексту нашого Гімну відоме кожному українцеві. Ця багатогранно обдарована людина зуміла на виставці в Парижі відразу ж завоювати одну з найвищих нагород — золоту медаль за свою картографічну працю. Проте блискучий початок не мав продовження — відділ закрили указом його імператорської величності.
Певно, ніщо не зникає безслідно. 1996 року в Києві, тобто майже через півтора століття, уже в роки незалежності Олександр Барладін організував Інститут передових технологій, щоб налагодити випуск сучасних карт. На той час географи в передових країнах бурхливо освоювали обчислювальну техніку. Картографи переходили у віртуальний світ. Здавалося б, із боку України було досить самовпевнено кинути виклик передовим державам на цій такій важливій ниві з багатовіковими традиціями й величезним фінансуванням. Успіх київського ІПТ свідчить: зайві страхи на початковому етапі, якщо хочеш домогтися високих цілей, контрпродуктивні.
Ось головні етапи цього злету. 2003 року інститут уперше взяв участь у міжнародному конкурсі картографічної продукції, який тоді проходив у Будапешті. І відразу ж здобув другий приз у номінації «Краща настінна карта світу». Кияни до швидко опанованої високої технології додали винахідливість, художній смак і фантазію. В основу зображення земної поверхні було покладено зйомку з Космосу. Рельєф дна Світового океану відтворили методами світлотіньової пластики. Усе це створювало ілюзію спостереження Землі з Космосу і йшло в руслі передових тенденцій у розвитку сучасної картографії.
Наступного року на конференції в місті Тур (Франція) за поліграфічне видання «Атлас Автономної Республіки Крим» інституту присудили другий приз у номінації «Кращий атлас». Це був спільний успіх потужного колективу дослідників із різних наукових установ України. Так, зміст карт розробили в Таврійському національному університеті ім. В.Вернадського, наукове редагування виконали в Інституті географії НАНУ, а геоінформаційну обробку й комп’ютерну підготовку до видання здійснили в ІПТ.
Але, мабуть, справжній фурор викликала остання робота інституту. Її успіх тим більше почесний, що на конференції-виставці нинішнього року запроваджено нову прогресивну номінацію — «Цифрова картографія». Ось у ній і дісталося почесне перше місце електронному навчальному атласу «Географія материків і океанів», створеному й виданому ІПТ.
Це досягнення — свідчення того, що в українську картографію, завдяки зусиллям ІПТ, прийшла епоха інформатизації й сучасних методів виробництва. Сьогодні керівники різних рівнів найчастіше звертаються до геоінформаційних технологій. Поступово з’являється розуміння їхньої незамінності при розв’язанні екологічних, транспортних і бізнесових проблем.
Однак головне в тому, що ці технології широко використовуються в освіті. Тепер українські діти можуть дозволити собі віртуальні подорожі морями, океанами, горами і долинами. Це з дитинства ефективно розвиває просторові уявлення, робить навчання комплексним. Завдяки передовим інформаційним технологіям географія стала найцікавішим і, мабуть, найпросунутішим шкільним предметом.
Так зусилля колективу професіоналів забезпечили прорив України на багатьох напрямах. Оглядач «ДТ» звернувся до представників науки й освіти з проханням оцінити досягнення колективу ІПТ.
Олександр БАРЛАДІН, директор Інституту передових технологій:
— Ми працювали в дружному симбіозі з нашими колегами й партнерами. Тепер із п’ятнадцяти провідних картографічних технологій в Україні освоєно тринадцять. Серед них — цифрові глобуси та багато інших непростих виробів.
Хочу привернути увагу тих, хто спробує піти нашим шляхом, до ще однієї важливої деталі — в Україні дуже важко знайти замовників на картографічну продукцію навіть там, де на Заході це не є проблемою. Тому особливо хотів би відзначити Міністерство освіти і науки. Попри складнощі з фінансами, МОН повірило нам і знайшло можливість хоч якось профінансувати серію атласів. Торік ми отримали замовлення від Держкомінформу, й нинішнього року вже вийшов унікальний дитячий атлас з історії України. Крім того, туристичну карту замовив Держкомтуризму...
Леонід РУДЕНКО, директор Інституту географії НАНУ:
— Головна заслуга ІПТ у тому, що він створює продукцію дуже високої наукової й естетичної якості. Вона формує в людей просторові уявлення про природні умови, ресурси, економіку, екологічний стан природного середовища. Важливо, що завдяки цьому можна скласти точне уявлення про Україну. Атлас історії України формує в учнів і студентів образне уявлення про складні історичні процеси, які відбувалися на території нашої держави.
Анатолій БОНДАР, екс-керівник Картографічної служби України:
— В інституті швидко розвиваються передові технології. Переконаний, тут і надалі триматимуть високу планку. Картографія в Україні тривалий час перебувала ніби в тіні через численні державні таємниці. Нині вона, якщо можна так сказати, виходить із підпілля. Це втішно, бо картами, геодезичною інформацією користуються всі люди. Передусім моряки, льотчики, автомобілісти.
На жаль, не все в нас у повному порядку — галузь переживає постійну реорганізацію. Лише за останніх п’ять років вона перебудовується вже втретє! Тому коли щось і вдається, то не завдяки, а всупереч обставинам. Попри все бажання, ми дуже мало можемо зробити сьогодні. Один приклад: у колективі управління картографії та геодезії ще недавно налічувалося 62 особи. Сьогодні в департаменті залишилося 16 чоловік. Нам доводиться докладати максимум зусиль, аби підтримати все бодай у тому стані, в якому воно перебуває на сьогодні. А хотілося б рухатися далі — у нашій галузі у світі відбувається стрімка трансформація й освоєння нових технологій.
Наталія БЄСКОВА, головний методист відділу географії МОН:
— Розпочну з розповіді про походження назви найвищої гори — Еверест. Еверест — прізвище англійського офіцера, керівника геодезичної служби, який працював у XIX столітті в Індії. Він був серед тих, хто вперше визначив висоту гори. Коли дивишся хроніку першого сходження на Еверест 1953 року, на задньому плані бачиш геодезичний знак. То хто був першим?.. Ні, недаремно працювали ці люди — вони були справжніми першопрохідниками.
І відтоді працювати в цій галузі знання не стало легше. Щоб створити шкільну чи вузівську навчальну карту, крім усього іншого, потрібна складна й скрупульозна методична робота. Її масштаб здатні оцінити лише фахівці. На виставці до нас підходили американці, англійці, німці і, розглядаючи нашу працю, запитували: «А як ви все це змогли зробити?»
Іноземним колегам, які з деякою заздрістю дивилися на результат нашої спільної праці, довелося розповідати, що така продукція в Україні проходить жорсткий відбір. Вона повинна відповідати діючим навчальним програмам, державному стандарту базової й середньої освіти. До речі, якщо підручники проходять лише одну методичну комісію, то нашу продукцію, крім того, перевіряють ще на відповідність сучасним технічним нормативам.
Хочу зауважити: перевага продукції ІПТ незаперечна. Вона відповідає найвищим критеріям, тому й реально допомагає вчителеві. Щоб учневі легше було опановувати предмет, запроваджено елементи гри, можливість самоконтролю.
У колективу інституту є чудова риса — він не боїться шукати несподіваних рішень. Мене недавно буквально приголомшив новий виріб із використанням ідеї дитячої гри — так званих пазлів. У ній дитина з окремих елементів може сама скласти географічний об’єкт. Навчання при цьому проходить весело й цікаво.
У нашого Президента є улюблене слово «елегантний». Отож, уся продукція цього колективу надзвичайно елегантна й інтелігентна. Я з цими картами недавно їздила до США і там несподівано для себе з’ясувала — вони значно кращі й продуманіші, ніж американські.
Петро ШИШЧЕНКО, президент Географічного товариства України:
— У розвиненому суспільстві важливо те, що називається географічною, картографічною культурою. Вона безпосередньо пов’язана з загальною культурою народу. Людина почувається у світі набагато комфортніше, коли знає, де вона перебуває. Сподіваюся, незабаром у столиці України в кожному кіоску, у кожному готелі можна буде безплатно отримати карту Києва, як це можна зробити в Парижі, де вам запропонують «Паспорт Парижа», у Берліні або в Брюсселі. Туристи, які приїжджають до нас із-за кордону, повинні мати можливість визначитися, де вони перебувають. Поки що в нашому місті іноземному гостеві зорієнтуватися дуже складно. І це притому, що в нас є інститут, здатний створити будь-які карти, і то на найвищому рівні.
Перспектива проведення конкурсу Євробачення внесла певне пожвавлення в наше життя. ІПТ уже запропонував цілий комплекс продукції, яка може зацікавити гостей. У тому числі різноманітні сувеніри — глобуси, рельєфні карти невеликого розміру, СД-Києва тощо.
Недавно я розмовляв із Петром Феодосійовичем Гожиком, директором Інституту геологічних наук. Він розповів мені, що його колеги готові створити сучасний атлас Антарктиди, на якому буде багато українських імен. У цьому атласі слід назвати нарешті Південний Льодовитий океан, що його чомусь ніяк не хочуть сприймати наші працівники освіти. Північний Льодовитий уже визнали, на часі й Південному знайти місце на наших географічних картах.
І насамкінець: у розвинених країнах є державні програми, покликані допомагати підприємствам виходити з хай-теківськими проектами на зовнішні ринки. На жаль, у нашій країні таких програм немає, і ентузіасти мусять самостійно завойовувати собі місце під сонцем. Як бачимо, ІПТ це вдалося. Але, щоб це не було винятком, потрібна допомога інноваційних компаній, спеціальних фондів.
І ще: наші громадяни одержали перші премії на конгресах, проведених в інших країнах. А чому б не проводити їх і в нас? До речі, за проведення таких форумів у себе країни борються, як і за проведення Олімпійських ігор або конкурсу Євробачення. Однак щоб і нам виступити з пропозицією про проведення такого заходу, необхідно в Києві мати споруду, яка відповідає певним вимогам. Такого палацу в нас, на жаль, немає, а він необхідний столиці європейської держави.