КІОСКИ НАНУ В СУПЕРМАКЕТІ CEBIT

Вже десять років Україна бере участь у CeBIT. Старожили виставки відзначають, що вона радикально змінила цілі — якщо спочатку це було місце, де демонструвалися новітні наукові досягнення, перетворені на технічні новинки, то останніми роками вона дедалі більше набирає ринкових форм — стає ареною, де найбільші світові велетні відверто й жорстко борються за клієнта.

Витонченість піарівських технологій, що застосовуються в політиці, мабуть, може здатися милим дитячим белькотінням порівняно з тим, що робиться на ринку просування сучасних технологій. Навіщо вбивати суперника! Найкращий засіб «вибити» конкурента — переманити світлі голови, а тим, що залишаться, підсунути безперспективне стратегічне рішення, щоб, пропрацювавши роки, бідолаха виявив: усе марно — «мейнстрім» іде іншим річищем.

Поки що ми розсьорбуємо стратегічні рішення щодо розвитку промисловості 70-х років. На жаль, їх було прийнято без розуміння перспективи розвитку найвигідніших галузей, що швидко розвиваються. Тоді ж трагічні помилки було зроблено й в освіті — замість посилення біологічних, інформаційних напрямів наша вища школа продовжувала збільшувати кількість фізиків й інженерів. Сьогодні плачемо, чому вони вимушені стояти на базарах!

Які перспективи перебудувати наше виробництво на сучасніший лад? — із цим запитанням оглядач «ДТ» звернувся на CeBIT-2002 до тих представників України, котрі визначають її стратегічний курс у цих питаннях.

Хвороби ті самі

Віце-прем’єр-міністр України Василь Роговой був налаштований дуже оптимістично: «У нас у країні проголошено політику підтримки розвитку передових галузей і тут, на виставці в Ганновері, ви можете переконатися в тому, як реалізується програма підтримки передових напрямів розвитку промисловості. За темпами розвитку окремих сфер і галузей видно, що й минулого року, й нинішнього найдинамічніше розвиваються машинобудування, переробка й інші сфери, що визначають нове обличчя нашої промисловості. На ринку нових технологій надзвичайно висока конкуренція і те, що наше телекомунікаційне устаткування конкурентноспроможне на українському ринку, перемагає в тендерах — великий крок уперед».

Голова Державного комітету зв’язку й інформатизації України членкор НАНУ Станіслав Довгий звернув увагу на інше: «Україна тут презентує не стільки свої досягнення, скільки присутність у надзвичайно мінливому процесі на ім’я «виставка». Вона демонструє, що підтримує на своїй території передові тенденції у світі. Ще 8—10 років тому всі працювали над створенням інформаційного ресурсу для різноманітних напрямів: в економіці, освіті, медицині... Сьогодні головне — вирішення глобальних завдань цілих континентів. Те, що пропонується нині на виставці, — прогнозування клієнтів, сервісу, який прийде у майбутньому. CeBIT перевернувся: тепер бізнес диктує умови техніці, а не навпаки.

При всьому цьому досягнення окремих провідних фірм спроможні вразити уяву. Передусім хотілося б відзначити німецьку компанію
Е-плюс, яка вперше в Європі продемонструвала термінал, за допомогою якого можна передавати графічну інформацію. Це фактично останній крок до створення мобільного зв’язку третього покоління. Ми відвідали стенд німецької компанії, що демонструвала роботу так званого «електронного уряду». Така програма розробляється й в Україні. Важливо відзначити, що тут, в епіцентрі світового інформаційного співтовариства, створюється віртуальний образ країни, її можливостей. Дуже важливо усвідомити це й ефективно формувати сучасний імідж України».

На першого віце-президента НАНУ академіка Анатолія ШПАКА на виставці справило глибоке враження те, що «використання високих технологій дозволило деяким фірмам різко вирватися вперед. Телефон у Японії вже супроводжується відеозображенням. Схоже, що через півроку все це піде в серійне виробництво.

— А як на виставці виглядаємо ми?

— Експозиція непогана, але хвороби ті самі — сформували її в останній момент, оскільки бюджетна структура, якою ми по суті є, не може без допомоги держави направити експонати на виставку. Не хочу скаржитися, але фінансування науки, яке маємо останній рік-півтора, буквально зв’язує по руках»...

Так елегантно один із керівників Національної академії наук України пояснив жалюгідний вигляд стенда №68 у П’ятому павільйоні виставки, де розмістилися кіоски (інакше їх і не назвеш) із досягненнями представників нашої академічної науки й вищої школи. Найпоказовішим, певне, може служити такий штрих — тільки тут, на стендах НАНУ (серед багатьох десятків тисяч інших експонентів), можна було побачити... комп’ютери не з плоскими, а з громіздкими вакуумними екранами. Від стенда віяло недозволеною архаїкою. Наче й не знають у нас, що де-де, а вже на міжнародних виставках зустрічають «по одежинці» й до того, щоб «проводжати по розуму», черга може й не дійти.

«Голота на вигадка хитра» — прислів’я, яке довго пояснювало, чому в окремо взятій, сильно ізольованій країні ученим й інженерам удавалося робити унікальні речі. Тепер країна відкрилася й наші інтелектуали почали їздити на всесвітні виставки... «Подивися на західні обличчя й на обличчя наших людей, — порадив мені Сергій Подвисоцький — піарник, що прибув з українською делегацією. — Власне, він міг і не підказувати — обличчя нашої делегації справді відрізнялися. Та як не відрізнятися, якщо українці їхали через три країни на автобусі, ночували сидячи, чим харчувалися й де умивалися навіть описувати не хочу. Якого шарму в поводженні за таких умов можна чекати? Крім того, важко виглядати переконливо, коли в наших західних конкурентів на такій самій орендованій площі міститься одна компанія, а в нас... десять НДІ та ще стенди кількох заводів. Тож у них можна поговорити з фірмачем, сидячи в зручному кріслі й потягуючи пиво чи каву, а наші стоять, притиснувшись до приладів.

Босам, котрі формують українські делегації, поки що важко зрозуміти, чому з Заходу на такі виставки з’їжджається тьма-тьмуща кореспондентів. Там розуміють — інформація про подію повинна розійтися по сотнях спеціальних газет і часописів. Тим часом CeBIT для читачів української преси — terra incognita. Очевидно, багато чого потрібно змінювати в нашій психології, щоб наблизитися до європейських стандартів...

Утім, ближче знайомство з окремими експонатами українського стенда залишило й дуже яскраві враження.

Англійська абетка
з Донецька

Близько 170 українських вузів займаються інформаційними технологіями. Проте на CeBIT-2002 їх здебільшого представлено не було. Зате Інститут штучного інтелекту з Донецька мав... дев’ять експонатів. Я попросив директора НДІ професора Анатолія Шевченка поділитися таємницею, як і за які кошти (адже стільки розмов було про те, що науку не фінансують, тож вона й не розвивається — легендарний Інститут кібернетики НАНУ майже на ладан дихає) усе це вдалося розробити.

— У виставці ми беремо участь удев’яте, — розповів Анатолій Іванович. — Думаю, саме тому ми навчилися представляти свою техніку, зрозуміли, як нею торгувати, хоча спочатку це було дуже складно...

— Про складності, будь ласка, докладніше. Думаю, таємниця їх подолання для наших читачів буде найцікавішою...

— Коли ми приїхали сюди вперше, розгубилися. Навіть повернувшись до себе в Донецьк, ми не могли позбутися відчуття, що нам Захід ніколи не наздогнати. Правда, вже тоді ми представили на ганноверській виставці деякі наші програмні продукти. Можливо, вони за якістю й непогані, але упаковка була цілком примітивна і, природно, ніякого інтересу, а тим паче замовлень після виставки не було...

Зате вдруге спробували представити продукт пристойніше. І результат був інакший — ми встановили контакт із солідною фірмою в Дортмунді, яка в Німеччині є основним постачальником підручників. Вона підписала з нами договір про створення програм. Перший проект приніс близько 1000 марок. Ми були дуже раді, що так «вигідно» його продали. Хоча, як потім дізналися, наша робота коштувала близько 50 тисяч марок. Після четвертого, п’ятого разу прийшов досвід — розібралися, скільки що коштує, навчилися з клієнтами розмовляти й гідно поводитися. На сьогодні вже виконали дуже багато розробок.

— Ви тільки програми для підручників пишете?

— Ні, підручник цілком наш. Подивитеся на стенді диск із анатомії людини. Над ним працювали українські художники. Малюнки робилися в анатомці, з УЗО й так далі. На екрані комп’ютера можна спостерігати працююче серце, роздивитися його в розтині, зазирнути всередину, оглянути з різних боків, збільшити, зменшити. Причому все захищено авторським правом, оскільки в такій роботі не можна використовувати чуже. Зате все це ми маємо право продати.

— Коли ви говорите «ми», кого маєте на увазі?

— Це Інститут штучного інтелекту, де нині 480 співробітників, 2000 студентів і 50 аспірантів. Крім того, у Німеччині працює представництво інституту. Через нього виходимо на німецький ринок й одержуємо замовлення. Приміром, одержали замовлення на розрахунок залізничного мосту через річку.

Коли ми вперше приїхали зі своїми дисками на виставку, відвідувачі тільки поглянуть на стенд — Україна — і навіть не підходять. Під кінець виставки підійшли діти й почали грати на комп’ютерах. Потягнули батьків. За останні два дні я підписав 15 контрактів на розробку дисків. У нас собівартість диска — 6 грн., а в Німеччині він коштує близько 30 євро.

— Ваш?

— Наш, тільки в іншій упаковці. У США він коштує близько $30.

— Які у вас тиражі?

— Від 3—5 тисяч і вище. Часом важко передбачити, що матиме успіх на ринку. Ми створили програму й випустили диск, що допомагає визначити рівень інтелекту. Зараз самі ним користуємося. Коли приймаємо людей на роботу, студентів в інститут, усі обов’язково проходять випробування за його допомогою. Але вдалося продати лише близько 10 тисяч дисків. Успіхом назвати не можна...

У нас є диск із грою, присвяченою географії. Граючи, учень може об’їхати планету за 80 днів. Популярна наша енциклопедія найвідоміших у світі катастроф. На цьому диску є навіть документальні кадри «Титаніка», що виходить у плавання. Диск «Інформатика в Україні» дозволяє швидко ввійти у світ кібернетики й засвоїти ази: будова комп’ютера для початківців, елементи програмування. Проте рекордсменом популярності став диск — б’юся об заставу: ніколи не вгадаєте, на яку тему...

— ?...

— «Вивчення англійської та німецької мов дітьми дошкільного віку». Він пішов у нас... мільйонним тиражем. Причому продається практично скрізь: в Україні, Росії, Німеччини, Англії, Австралії, Канаді... У нас його навіть американці купили.

— У США давно створили й успішно продають у різні країни ігрову телеверсію з вивченням мови для п’яти-шестирічних. Навіщо їм підручник англійської мови з Донецька?

— Ми й самі в них запитали: навіщо вам наша англійська мова? І почули: щоб «ставити» нашим дітям правильну вимову...

— Поздоровляю! Ви, певне, багата людина!

— Ну не зовсім багатий, тому що гроші йдуть на розвиток інституту — для співробітників працюють три бази відпочинку на Чорному, Азовському морях і в лісі. Своя водолазна група, проводимо наукові роботи. Ми дуже багато допомагаємо різним категоріям людей, тобто зароблені гроші витрачаємо на добро. Плюс техніку купуємо. Щоб реалізовувати передові технічні ідеї, потрібно мати найсучаснішу техніку. А вона коштує недешево.

— Про вас мало відомо в Україні, а все-таки здоровий бізнес повинен спиратися на внутрішній ринок. Які у вас плани щодо цього?

— Так склалося, що ми були змушені спочатку шукати споживача за кордоном. До речі, спочатку робили підручники російською мовою. Тільки протягом останніх трьох років вони почали продаватися українською. Отже формується відповідний сегмент ринку в Україні. Це втішно!

Ще хотілося б розповісти про те, як заробляємо гроші, щоб люди не падали духом, не сподівалися на бюджет і не звинувачували в усьому когось, хто, на їхню думку, винен у їхніх бідах. Потрібно, щоб творчі люди спробували самі заробити. Ми співробітників орієнтуємо на кінцевий результат. Якщо не купують на світовому ринку, отже треба довести до такого рівня, щоб купували. Розробляти те, що нікому не потрібно, безглуздо.

— Такий прагматичний підхід не заведе вас у безвихідь?

— У нас у роботі повно ідей, спрямованих у майбутнє. Розробляємо комп’ютер, який розуміє мову жестів. Підійдіть до комп’ютера, розташованого на цьому стенді. Він бачить мене й вас. Ось ми з’явилися на екрані, а тепер пограємо м’ячем, що бачите на екрані. Ось я руками забиваю його в баскетбольний кошик. Комп’ютер бачить і розуміє мову жестів.

Ми, люди, дивимося одне на одного, розуміємо вираз очей, невдоволення, радість. Якщо ми хочемо, щоб комп’ютер нас розумів, він повинен сприймати всю гаму почуттів людини. Зараз відбувається процес навчання цього — тут встановлено систему, яка впізнає хазяїна. Власне, це надзвичайно складна програма, якої немає навіть в американців — управління комп’ютером жестами. У цій сфері ми трішки випереджаємо конкурентів.

На виставці представляємо й систему розпізнавання мови. Вона, приміром, може стати у пригоді туристам. Комп’ютерна система почує вашу фразу, перекладе її на мову країни, де ви перебуваєте, і озвучить. Переклад можна відразу ж побачити й почути.

Обстежено:
мін немає

— Отже ви стаєте грандами світової педагогіки. А чим ще займаєтеся?

— З цікавих розробок хотів би розповісти про замовлення від німецької фірми на розумного робота. Його з вертольота можна опустити на заміновану територію, й автомат починає працювати. Він повинен знайти міну й завантажити її на візок або підірвати. Причому робот повинен працювати десять годин без присутності людини. При цьому він сам обирає маршрут, досліджує все крок за кроком, відзначає на карті, які ділянки дослідив, а які ні. Замовник був на стенді й висловив зауваження. Будемо допрацьовувати, а наступного року спробуємо продати.

— Проте красивим ваш витвір за всього бажання не назвеш...

— Ми за красою не гналися. Річ у тому, що замовник перед нами не ставив такого завдання. Мовляв, зробіть його розумним і вмілим, а наші дизайнери перетворять його на першокласного красеня.

— Яким бачите своє майбутнє?

— Наш навчальний інститут має у своєму складі академічний НДІ. Тож у нас студенти з другого курсу починають працювати в наукових відділах на чверть або півставки. Вони беруть участь у розробці програмних продуктів, зокрема й робота.

— Де ваші студенти після закінчення вузу знаходять роботу?

— Найкращих готуємо для себе. Це 60% від загальної кількості. У перспективі НДІ повинен вирости до 2000 чоловік — у нас стільки замовлень зарубіжних і внутрішніх, що не встигаємо виконувати. Потрібно швидше розширюватися.

— Тоді непристойне запитання: скільки у вас люди заробляють?

— Зарплата коливається: у лаборанта — від 160 грн. і вище. Стеля 1000 — 1200 грн. Це максимальна зарплата керівника відділу. Розумію, що це не така й висока зарплата, проте в нас люди бачать перспективи. Лише близько 10% виїжджають за кордон.

Багато наших випускників ідуть працювати в банки, на підприємства, у школи. Попит на наших фахівців дуже великий, оскільки студент із перших курсів вариться у виробничому казані, який кує з нього високопрофесійного фахівця. У нас конкурс на програмістські фахи — від 6 до 12 чоловік на місце. Це значно вище, ніж у київських й інших вузах на ті самі професії. Зате маємо змогу відібрати гідних.

Замість післямови

Авжеж, результати донецького вузу на західному ринку вражають. Розумію, що в цієї точки зору можуть бути опоненти, але вони легко можуть мене спростувати, пославши на наступний CeBIT власну експозицію, яка затьмарить стенд Інституту штучного інтелекту... І все-таки, попри всю значущість досягнень донеччан, це прорив одного, окремо взятого наукового й педагогічного колективу.

Тут же на виставці я познайомився з Іриною Малагіною, котра представляла фірму «Інфосервіс». Вона приїхала з проектом, що зародився півроку тому: поодинці пробиватися на Захід — занадто затратно для окремої компанії. Разом — простіше. І ось «Інфосервіс» запропонував фірмам, зацікавленим у співробітництві з західними партнерами, участь в організації спільного стенда на CeBIT. Зареєструвалося близько 70 фірм, три з них у результаті спільних зусиль приїхали в Ганновер. Проект частково профінансував Держкомзв’язку України. Це дало фінансову опору.

Проект орієнтований на українські підприємства, які хочуть вийти на західний ринок і зайняти тут свою нішу. Спільна робота дозволила організувати «мозковий штурм» кожної важливої проблеми. Спільно знайшли непогані рішення. Шкода, що на це зважилися тільки три українські науково-виробничі фірми. Інші побоялися. І дарма! Досвід Інституту штучного інтелекту свідчить — така поїздка може стати початком великого шляху.