Історія, що розігралася з Науково-технологічним центром України (НТЦУ), схвилювала українське наукове співтовариство. Ось що розповів академік НАНУ Ярослав Яцків, член адміністративної ради НТЦУ: «У червні настала серйозна криза — адміністративна рада НТЦУ, яка визначає політику роботи цього центру, розглядала навіть можливість припинення діяльності в Україні центру й переведення його до іншої країни.
Ситуація настільки загострилася, що відправили телеграми Президентові, у Кабмін України. Нарешті, довелося звернутися особисто до віце-прем’єра Володимира Семиноженка й буквально вмовити його поїхати зі мною на засідання адміністративної ради НТЦУ. Він погодився. Це певною мірою відсунуло гостру необхідність рішення про негайне припинення діяльності НТЦУ...»
Трохи історії
Борис АТАМАНЕНКО, перший заступник виконавчого директора НТЦУ:
— В радянські часи Україна була третьою країною у світі за ядерним потенціалом. Тоді українські вчені, які працювали на військовий комплекс, становили близько 30% загальної кількості науковців Союзу, 25% військового комплексу було сконцентровано в нашій країні. Коли Україна стала незалежною, перший Президент підписав угоду про відмову від ядерної зброї. Після цього постала проблема — учених, раніше задіяних у військово-промисловому комплексі, утримати в Україні. Прийняли дуже важливе рішення — уклали договір про створення НТЦУ.
Ярослав ЯЦКІВ, член адміністративної ради НТЦУ:
— Договір про створення Українського науково-технологічного центру між Україною, Канадою, Сполученими Штатами Америки та Швецією підписали від імені України 25 жовтня 1993 року в Києві. Нині місце Швеції в договорі зайняв ЄС, і організація скорочено називається НТЦУ.
Головна мета НТЦУ — забезпечити роботою науково-технічних працівників, зайнятих раніше у військовій сфері, щоб вони не стали безробітними й не шукали роботу в «екзотичних» країнах. Інша мета — змусити працювати на практичні потреби країни науково-технічний потенціал. НТЦУ, крім регулярних проектів, фінансує так звані партнерські проекти, а також конференції, поїздки українських учених для пошуків партнерів до інших країн.
Центр також допомагає українським ученим запатентувати за кордоном винаходи чи ноу-хау. Особливо якщо вони зроблені в рамках регулярного проекту центру. Вже є десятки успішних прикладів, коли за кошти НТЦУ отримані патенти США.
Кількість людей, які колись розробляли зброю, рік у рік зменшується. На зміну йде нове покоління в науці. Тому НТЦУ рухатиметься в напрямі партнерських проектів — як найпрогресивнішої форми об’єднання зусиль міжнародних інвесторів і молодих українських учених.
Ів КАРМЕЛ, виконавчий директор НТЦУ:
— Принцип проекту полягає в тому, що ряд країн-донорів (зараз це Канада, США і ЄС) надає фінансування. Країною, якій надають допомогу, спочатку була Україна. Потім до договору приєдналися Грузія, Узбекистан. Висловив таке прагнення й Азербайджан. 2002 року ми планували вкласти в розвиток науки України 14 мільйонів доларів, а 2003 року вже 17 мільйонів доларів. 2004 року плануємо вкласти 20 мільйонів доларів. Зі свого боку, Україна взяла на себе зобов’язання надати центру офісні приміщення.
Наш центр працює за двома напрямами. Є так звані регулярні проекти, по яких кошти надходять безпосередньо від урядів країн, що їх фінансують. Інша програма називається партнерською. Її фінансують комерційні організації — західні компанії, зацікавлені в дослідженнях, які проводять інститути України.
На нашій веб-сторінці наводиться список західних фірм, які співпрацювали з українськими вченими через центр. Серед них є як маленькі, зовсім невідомі фірми, так і потужні, — такі як Ай-Бі-Ем, “Дженерел електрик” чи “Сіменс”, що вкладають кошти в наукові розробки й застосовують їх у своїй продукції.
Дуже перспективний проект реалізується в Інституті радіаційної медицини Міністерства охорони здоров’я України. Тут досліджуються наслідки чорнобильського інциденту. Він має грант, думаю, років на 20, з інститутом раку США. У цьому випадку не можна говорити про комерційний потенціал дослідження — такі дослідження потрібні не тільки нам і США, а й усім людям планети.
Особливо активно співпрацює з нами Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона. У нього багато спільних проектів із “Дженерал електрик” і “Прат-Вітні”. Крім того, хотілося б особливо відзначити співробітництво з нами Інституту монокристалів. Такі відомі компанії, як “Дженерал електрик” та “Сіменс”, використовують розробки харківських учених для вдосконалення діагностичної апаратури для медицини.
Проектні договори укладаються безпосередньо з інститутами. Та я не бачу жодних перешкод, щоб вони укладалися з технопарками. Ми вже обговорювали з Борисом Анатолійовичем Атаманенком можливість здійснення проектів, які дозволяють задіяти досягнення вчених на українських підприємствах. Цей напрям роботи ми визначили як пріоритетний.
Перспективи відкривалися дуже привабливі
Ів КАРМЕЛ:
— Коли починав працювати НТЦУ, договору ще не підписали, і юридична основа для роботи була не такою вже й сильною. Та це не зашкодило відразу ж налагодити співпрацю й порозуміння з урядом України, який узяв на себе зобов’язання забезпечити НТЦУ приміщенням для повноцінної роботи. У перші два роки діяльності центру орендну плату за приміщення сплачували регулярно. Та потім почалися проблеми — плата не вносилася протягом трьох років. Позиція фінансуючих країн така: оскільки уряд України ратифікував договір і він став законом, слід виконувати умови договору або ж вносити зміни й рухатися далі на підставі зміненого договору.
Через проблеми з приміщенням ми мусили призупинити фінансування всіх регулярних українських проектів. Ми не відновимо фінансування доти, доки уряд України не виконає своїх зобов’язань з надання приміщення, в якому можна нормально працювати. Інакше ми муситимемо перенести офіс до якоїсь іншої країни.
Хочу підкреслити — ніхто з учасників центру не хотів би, щоб сталося саме так. Щороку ми вкладаємо в проекти, які реалізовуються в Україні, 15 мільйонів доларів, а щорічна оренда приміщення для центру становить 100 тисяч доларів.
Коли приходжу на роботу, перша думка — не про те, куди б перенести свій офіс — у Молдову, Узбекистан чи куди-небудь. Я насамперед думаю, з ким би ще зустрітися, щоб знайти вихід. Наше розуміння ситуації — уряд України теж хоче, щоб Центр продовжував працювати тут. Я думаю, того ж хочуть і наукові установи, з якими ми співпрацюємо. На недавній зустрічі з директорами інститутів, із менеджерами проектів нас запевняли у високій оцінці цього співробітництва. Потрібно знайти шлях вирішення проблеми з урахуванням обопільного бажання сторін.
Борис АТАМАНЕНКО:
— Угоду про організацію НТЦУ ратифіковано, прийнято рішення уряду щодо її імплементації. Інколи чуємо на виправдання бездіяльності — у нас немає законів. Та в цій ситуації ми маємо закон, мусимо його виконувати, пам’ятаючи, що невиконання може призвести до поганих наслідків. Уряд України не раз знаходив неординарні рішення, коли не було нормативно-правової бази. Зараз у нас є все, потрібно лише виконувати.
Важливо, що ми маємо велику підтримку з боку Бориса Євгеновича Патона. Це була його ідея — заслуховувати інформацію виконавчого директора НТЦУ Іва Кармела на засіданні президії НАНУ. Ми прагнемо знайти оптимальну форму допомоги вченим. На наступний рік фінансування НАНУ в бюджеті країни зменшується. Тоді як у Росії, за словами президента РАН Юрія Осипова, воно збільшується на 30%. Робота центру за цих умов особливо важлива.
Ярослав ЯЦКІВ:
— Центр розпочав діяльність дуже скромно. Спочатку він розміщувався в Національному космічному агентстві, а 96-го року переїхав у будинок за адресою: Лабораторний провулок, 3. З власником будинку «Галс»-ЛТД підписали контракт. Поки розраховувалися з ним, усе було гаразд. Та договір закінчився, і 2000 року треба було підготувати новий. З’ясувалося, що власник («Галс»-ЛТД) не мав документів на право власності. Втім, це заплутана історія — будинок колись належав геологічному технікуму, потім переходив з рук у руки й нарешті опинився в «Галс»-ЛТД.
У зв’язку з відсутністю 2000 року такого договору Міністерство закордонних справ України, яке відповідало за виконання зобов’язань уряду перед НТЦУ, не заплатило «Галс»-ЛТД відповідних коштів. На сьогодні нагромадилося 1 мільйон 800 тисяч гривень боргу за оренду. Його ніхто заплатити не може, тому що ці кошти в бюджеті не передбачені.
2002 року дійшло до того, що «Галс»-ЛТД відключав електроенергію, воду. Це не дозволяло нормально працювати НТЦУ. Йому доводилося ставити генератор для забезпечення себе електроенергією, шукати способи дотримання санітарних норм. Це було непросто, тому що в центрі над проектами працюють кілька десятків експертів. Організація забезпечує фінансування більш як 200 наукових проектів в Україні, фінансово підтримує понад 5000 вчених та інженерів України. За час роботи НТЦУ забезпечив фінансування науково-технічної сфери нашої країни на 65 мільйонів доларів за рахунок коштів країн-донорів.
Я став представником від України в адміністративній раді НТЦУ 2001 року, коли ще працював у Міністерстві освіти і науки, яке забезпечує реєстрацію й експертизу проектів НТЦУ, перш ніж їх почнуть фінансувати. Тоді ж ми провели через Верховну Раду дуже важливий закон про ратифікацію договору про приєднання України до НТЦУ. А МЗС подбало про те, щоб НТЦУ отримав дипломатичний статус в Україні, чим полегшив його роботу.
На жаль, у Кабміні, попри численні засідання, не знайшли кращого вирішення питання, крім як перейти в нове приміщення. Ми всі шукали нове приміщення: і НАНУ, і Міністерство освіти і науки, і МЗС. Було запропоновано близько шести варіантів. Зупинилися на будинку по вул. Каменярів, 21. Після багаторазових зборів — тут знову активну роль зіграв віце-прем’єр Володимир Семиноженко — питання було підготовлене на засідання Кабміну. 25 жовтня 2002 року, тобто рівно через дев’ять років після створення НТЦУ, вийшло розпорядження Кабміну про розміщення і фінансування приміщення для центру...
На жаль, ще раніше, 10 жовтня «Галс»-ЛТД відключив електроенергію. Я їду в НТЦУ, беру участь у спільному засіданні працівників центру, інформую про незаконне відключення електрики Кабмін, особисто Олександра Олександровича Омельченка, «Київенерго». У відповідь «Київенерго» повідомляє, що не причетне до відключення, її відключив сам «Галс»-ЛТД, на що не мав права. Отже, НТЦУ залишився без електроенергії (а відповідно до міжнародної угоди, уряд України мав надати центрові споруду, придатну для використання, і забезпечити технічне обслуговування будинку, комунальні служби та його охорону)...
Тоді виконавчий директор НТЦУ Ів Кармал віддає розпорядження припинити діяльність НТЦУ. Відповідне рішення погоджується з усіма членами адміністративної ради. НТЦУ припиняє фінансування всіх українських проектів, крім партнерських.
Форс-мажорні обставини змусили НТЦУ переїхати до маленької кімнатки в іншому будинку і обслуговувати Грузію, Узбекистан. Відбулися наради на тему: припиниться діяльність НТЦУ в Україні чи ні. Поки що остаточного рішення немає, тому що помітні позитивні кроки уряду України з розв’язання цієї ситуації. У грудні збереться адміністративна рада НТЦУ. Сподіваємося, що доти будинок на вул. Каменярів буде відремонтований і повністю готовий прийняти працівників НТЦУ.
Проте в нашій дійсності завжди є певні «але». Я не можу бути цілком упевненим, що все це вирішиться так, як написано в рішенні. Генеральна дирекція з обслуговування дипломатичних представництв має деякі зауваження щодо контракту — грошей, виділених у бюджеті на 2003 рік, не вистачає на повну оренду цього будинку. Залишається невирішеним питання боргу — це близько 1 млн. 800 тисяч гривень. Хто його компенсуватиме власнику будинку?..
Наукову громадськість України можна запевнити в одному: ми робимо все, щоб НТЦУ знову почав фінансувати проекти. Лунає дуже багато дзвінків — учені стурбовані. Їх можна зрозуміти — розпочато багато проектів, тільки в спільній зі США роботі з міжнародної космічної станції задіяно близько 40 проектів. На них виділено майже три мільйони доларів, а люди не можуть отримати гроші через цю катавасію з приміщенням.
Вічна проблема іміджу України...