Це доленосне питання не лише для української науки, а й для майбутнього нашої держави.
Оскільки впродовж останніх років наш тижневик приділяв багато уваги висвітленню теми реформи науки в Україні, ми звернулися до Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій (далі - НРРНТ) із запитанням, що вдалося зробити за період його діяльності, що не вдалося і чому. Іншим приводом для цієї розмови послужила полеміка в наукових колах, викликана публікацією в одному із західних журналів про повільне просування реформ у науці в Україні. Відповісти на це та інші запитання погодилися заступник голови Наукового комітету (НК) НРРНТ доктор фізико-математичних наук Олексій Колежук і член НК доктор медичних наук Світлана Арбузова.
- Пане Олексію, пані Світлано, після обрання Наукового комітету багато хто очікував швидких змін. Минув рік, іде другий…
О.К.: Склад Наукового комітету уряд затвердив лише в серпні 2017 року, і перше офіційне зібрання відбулося у вересні, отже, працює НК майже півтора року. Невдовзі відбудеться перша ротація складу НК. Час озирнутися назад і підбити перший баланс успіхів і невдач.
Для початку нагадаю, що таке НК і яку роль він відіграє в державній системі наукового управління, бо далеко не всі науковці про це знають. НК є частиною Національної ради з питань розвитку науки і технологій - консультативно-дорадчого органу при Кабміні, який за посадою очолює прем'єр-міністр, і саме НК повинен готувати проекти всіх рішень Нацради, довжелезний перелік обов'язків якої загалом можна сформулювати як надання пропозицій щодо засад державної політики в науковій сфері. При цьому НК - це не міністерство із штатом працівників, це лише група науковців, які не отримують матеріальної компенсації і не наділені повноваженнями виконавчої влади.
На першому засіданні Нацради 16 січня 2018 року прем'єр-міністр запропонував НК швидко розробити пропозиції щодо моделі реформи науки. Науковий комітет це зробив і подав пропозиції до Кабміну, вони є у відкритому доступі на нашому сайті. В них немає - та й не могло бути - ніякого чарівного способу одним махом розв'язати всі проблеми науки, але ми досить чітко сформулювали, які кроки маємо робити насамперед, щоб змінити клімат безнадії.
С.А.: Що ж до публікацій у західних виданнях про повільне просування реформ у науці в Україні, то мене бентежить, що це подається у світлі того, що Революція Гідності нічого не змінила.Те, що країна через російську агресію опинилася в дуже важкій ситуації, не могло не позначитися на всіх аспектах нашого життя, включно з вітчизняною наукою, зрозуміло. Але говорити про те, що, попри Революцію Гідності, нічого не робиться і ніяких змін не відбувається, щонайменше неправильно.
Головне досягнення Революції Гідності, яка коштувала людських життів, - те, що так, як було, вже ніколи не буде. Але "совок" іще міцно сидить у головах багатьох, і маємо ще пройти довгий шлях, аби реальні зміни були відчутні. Назвати, скажімо, прибиральницю клінменеджером можна, але суті речей це не змінить. Гонитва за швидким результатом часом призводить до смішного. Відомо, наприклад, що з давніх-давен в університетах існували науковий і навчальний відділи. Зараз у багатьох ЗВО з'явився відділ управління якістю освіти. Як можна управляти якістю? І чому тоді немає, логічно запитати, відділу управління кількістю освіти? Зрозуміло, усім хочеться швидкого результату, але, як відомо, швидко лише казка мовиться. Ось і на адресу Наукового комітету останнім часом дедалі частіше звучать претензії на кшталт: "Хотілося б читати не про пропозиції НК, численні й розумні, а про матеріалізацію цих пропозицій". Нам і самим хочеться, щоб зміни відчувалися швидко.
- Які ідеї та пропозиції вже вдалося реалізувати?
С.А.: Однією з перших ініціатив, з якою я особисто виступила перед членами НК, було створення пулу вітчизняних учених. Уже тоді було очевидно, що нам потрібна не лише моральна підтримка спільноти вчених, які не можуть бути спеціалістами з усього того, що покладено на НК Законом про наукову і науково-технічну діяльність. Крім того, маємо розуміти, хто нині активно працює, на кого можна покластися при проведенні експертиз проектів, які установи першочергово потребують підтримки, а які вже неможливо реанімувати та й не треба. Останнє також стало очевидним після того, як в НК проаналізували звіти головних розпорядників бюджетних коштів та їхніх закладів.
Ідею створення пулу вітчизняних учених підтримали всі члени НК, хоча висловлювалися різні думки стосовно критеріїв для їх відбору й джерел для збору інформації. Було зрозуміло, що потрібно зробити пілотний проект, на якому можна буде це відпрацювати, перевірити надійність критеріїв для різних галузей науки з урахуванням факту драматичної різниці в стані справ кожної з них. Завдяки співпраці з активними і небайдужими львівськими вченими, зокрема Андрієм Трохимчуком, підтримці та допомозі Львівської міськради (яка ухвалила програму "Львів науковий" і виділила шість мільйонів гривень на виплату щомісячної стипендії львівським дослідникам) ідею пілотного проекту вже практично втілено в життя. Членів НК запросили допомогти з розробкою відповідних критеріїв оцінювання наукових проектів на прозорих конкурсах, і ми сподіваємося, що цей проект стане майданчиком для підготовки запуску Національної системи дослідників. У свою чергу ми вже звернулися з аналогічною пропозицією і до Київської держадміністрації.
- Відбулося лише два засідання Нацради, хоча вона має збиратися щоквартально. То чи можна сподіватися, що цей орган стане по-справжньому дієздатним? Цікаво, яка була реакція на пропозиції НК щодо моделі реформи?
О.К.: На жаль, реакції на ці пропозиції ми не дочекалися. Загалом можна констатувати, що Нацрада з питань розвитку науки і технологій поки що не почала виконувати функції міжвідомчого майданчика, що мав би виробити державну стратегію в науковій сфері. Ми зараз намагаємося цей орган трохи "оживити". На другому засіданні Нацради, яке відбулося 30 листопада 2018 року, ми наполягли на створенні робочих груп, які розпочнуть розробку комплексних змін до законодавства. Сподіваюся, вдасться це зрушити з місця.
Серед питань, якими повинна займатися Нацрада, є дуже важлива новація: заслуховування звітів головних розпорядників бюджетних коштів (ГРБК), що здійснюють наукову діяльність або є її замовниками. НК розпочав цю величезну роботу, заслухав 21-22 листопада 2018 року звіти двадцяти семи (!) головних розпорядників і проаналізував надані ними дані. Протягом багатьох років звітування ГРБК про наукову діяльність мало суто формальний характер, а ефективність використання ними коштів, що виділяються з бюджету держави на таку діяльність, хоч як дивно, не аналізувалася. Ми підготували проект висновків і конкретних рекомендацій щодо кожного ГРБК, який буде винесено на найближче засідання Нацради. Наш аналіз показав наявність системних проблем, які є спільними для багатьох ГРБК, - це неінформативність чинних форм звітів наукових установ, ізольованість галузевої науки, невиправдано велика кількість окремих ГРБК. Їх вирішення вимагає суттєвих змін у державній науковій політиці. Ми сподіваємося, що розгляд цього питання Нацрадою започаткує ґрунтовний аналіз ситуації, що виллється в ухвалення конкретних рішень.
- Великі сподівання - в сенсі ефективності та прозорості використання бюджетних коштів - покладаються на Національний фонд досліджень. У Держбюджеті-2019 на нього виділено 262 мільйони гривень - менше ніж очікувалося, але це дозволить започаткувати перші конкурси. Багатьох цікавить питання незалежної експертизи.
О.К.: НФД повинен стати принципово новим гравцем у науковій сфері, і не тільки тому, що має бюджет набагато більший за бюджет свого попередника - Державного фонду фундаментальних досліджень, а насамперед завдяки тому, що буде реалізовувати максимально прозорі принципи відбору проектів, із широким залученням іноземних експертів для забезпечення об'єктивності розгляду, запровадить гнучкий набір інструментів фінансування, пристосований до різних етапів наукової кар'єри дослідника - від аспіранта до професора.
З самого початку роботи НК створення НФД було для нас пріоритетом, і на це було витрачено, мабуть, найбільше енергії та часу. Через суперечності в законодавстві, ухвалення Положення про НФД відбувалося дуже непросто - причому складною виявилася не так розробка положення, як завдання переконати всі органи влади його погодити, не вихолощуючи при цьому тих прогресивних ідей, які закладено в законі. І лише в липні 2018 року Кабмін нарешті ухвалив Положення про НФД. Завдяки тому, що НК працював із максимальною оперативністю, вже 14 вересня 2018 року було успішно завершено конкурс до основного органу управління Фонду - Наукової ради. За допомоги МОН вирішили питання про те, щоб передбачити видатки НФД у бюджеті на 2019 рік. До засідання Нацради 30 листопада, яке повністю було присвячене проблемам створення НФД, ми змогли переконати керівництво держави в необхідності ухвалити окрему постанову про умови оплати праці для НФД (без цього, оскільки НФД є державною бюджетною установою, найвищий посадовий оклад там був би на рівні шести тисяч гривень на місяць), а також у тому, що НФД повинен мати статус головного розпорядника бюджетних коштів. Для прискорення запуску Фонду ми також наполягли на необхідності призначити уповноважену державою особу, яка би здійснила державну реєстрацію та інші організаційні заходи, потрібні для початку роботи Фонду (інакше із цим довелося б чекати ще три-чотири місяці).
Склад Наукової ради НФД уряд затвердив 27 грудня, а 3 січня Фонд отримав державну реєстрацію. 25 січня і 15 лютого відбулися перші засідання Наукової ради, де обрали голову Фонду (Леоніда Яценка) і керівників наукових рад секцій Фонду (Олену Бородіну, Станіслава Вільчинського, Олексія Солдаткіна). Один з інститутів НАН запропонував надати свої приміщення для розміщення НФД. Як тільки Кабмін офіційно затвердить обраного голову Фонду і постанову про умови оплати праці, буде оголошено конкурс на посаду виконавчого директора Фонду.
Науковий комітет, як Наглядова рада НФД, окрім допомоги у вирішенні організаційних проблем, зокрема з розробкою потрібних нормативних актів, на цьому етапі бачить свою роль у тому, щоб максимально полегшити запуск конкурсів Фонду на якісно новому рівні незалежної експертизи. Іноземних експертів для оцінювання українських наукових проектів досі ніхто не залучав (хоча за межами України це загальноприйнята практика), тому в Україні просто немає відповідної бази даних експертів. За погодженням із Науковою радою Фонду і після консультацій з українською науковою діаспорою ми запустили сайт, де потенційні експерти вже можуть зареєструватися, і почали розсилати відповідні запрошення іноземним науковцям.
Попереду ще багато роботи, але, зважаючи на активну позицію Наукової ради і взаєморозуміння між Наглядовою і Науковою радами, можна сподіватися, що ця робота буде вчасно виконана, і вже в другій половині 2019 року Фонд зможе оголосити перші конкурси наукових проектів.
- Діапазон функцій НК доволі широкий. Це, зокрема, експертиза проектів нормативно-правових актів, що стосуються наукової сфери. Чи трапляється таке, що рекомендації Наукового комітету ігнорують?
О.К.: Експертизанормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади є дуже трудомісткою функцією. На практиці це означає, що майже щодня до НК надходять листи від міністерств і відомств, іноді з Верховної Ради, з проектами актів, на які в стислі терміни потрібно надати рекомендації та висновки. З одного боку, це дуже добре, оскільки дає НК, як незалежним представникам наукової спільноти, шанс донести до влади певні думки. З іншого, на громадських засадах, не маючи підтримки аналітиків і зовнішніх експертів, робити це дуже важко. На аналіз документів і формулювання поправок потрібно багато часу, а гарантій, що рекомендації будуть враховані, звичайно, жодних. По суті, закон "вбудував" НК в коло погодження проектів нормативно-правових актів, у якому перебувають міністерства та національні академії, при цьому не надаючи відповідних, сумірних із поставленим завданням, ресурсів. Усі ресурси нашого "міністерства" - це троє співробітників секретаріату КМУ, які самовіддано працюють понад робочі години, допомагаючи нам не потонути в цьому морі документообігу, і одна кімната в Науковій бібліотеці імені Михайла Максимовича, люб'язно надана Київським національним університетом імені Тараса Шевченка.
Завдяки нашим рекомендаціям вдалося істотно поліпшити низку документів (зокрема постанов Кабміну, що стосуються державної атестації наукових установ і закладів вищої освіти, державних ключових лабораторій, експерименту з присудження наукового ступеня доктора філософії, наказів МОН щодо фахових журналів і Національного репозитарію), а також запобігти ухваленню деяких інших актів (наприклад спробі прибрати з закону положення про необхідність законодавчо визначити особливий статус НФД). Були, звичайно, й невдачі: наші аргументи щодо недолугості положення про Міжвідомчу раду з координації фундаментальних і прикладних досліджень, як і низку інших пропозицій, просто проігнорували.
С.А.: Можна навести також приклад історії з присвоєнням учених звань, що розкрилася завдяки НК. Ні для кого не є таємницею стрімке зростання кількості людей з ученими званнями. Інколи навіть дивує, хто вони й звідки, ці нікому не відомі науковці. НК вирішив ознайомитися зі справами претендентів на вчені звання. Написали листа до МОН і отримали відповідь за підписом заступника міністра (тепер уже колишнього) пана Ковтунця: "повноваження Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій не поширюються на здійснення Міністерством управлінської діяльності та прийняття управлінських рішень". Тобто такої можливості Науковому комітету не було надано. На той час, за рекомендацією НК, мене ввели до складу Атестаційної колегії МОН, і мені вдалося наполягти на такій перевірці. Інформація виявилась більш ніж вражаючою: виявлено фальсифікації, які навіть важко уявити. Ми детально розповіли про них науковому товариству, назвавши цю історію "Майстер-клас "наукового" шахрайства".
Що далі? За ініціативи МОН виходить постанова КМУ №308 від 25.04.18 року про внесення змін до попередньої постанови, щоє винятковим окозамилюванням і хитрістю. Так, були внесені певні зміни: наприклад, термін "вищий навчальний заклад" замінено терміном "заклад вищої освіти" і додано, що за порушення академічної доброчесності Атестаційна колегія МОН скасовує рішення вченої ради і відмовляє у присвоєнні вченого звання. Але, на відміну від ступенів, позбавляти вчених звань можна було й раніше - згідно з наявною нормативною базою.
Чому б МОН не перевірити, скажімо, дані за 2017 рік і не позбавити цих професорів наукових звань і посад, а гроші паразитуючих на чесному імені науки віддати тим, хто справді успішно працює? Це приклад не лише провалу ініціативи НК з вини МОН, що, здавалося, була близька до завершення, а й приклад глибокої репутаційної кризи міністерства, яке за збігом обставин відповідає за наукову сферу.
Інший приклад. Я була модератором робочої групи зі змін до наказу "Порядок формування переліку наукових фахових видань". Нам уперше вдалося розділити журнали на три категорії, зокрема категорію А, до якої увійшли журнали, проіндексовані в світових наукометричних базах WоS/Scopus, та категорію В, існування якої обмежене двома роками (йдеться про журнали, в яких не відбувається експертизи статей). Це було дуже непросто, спротив був на кожному кроці. Ми перемогли, хоча треба уточнити, що в останній момент МОН внесло свої корективи, залишаючи можливість для маніпуляцій.
Зовсім сумною виявилася боротьба НК за зміни до наказу МОН №1112про опублікування результатів дисертаційних робіт. Здавалося, що це логічне продовження вже згаданого наказу, оскільки одним з найголовніших запропонованих нововведень була вимога, щоб результати публікувались у наукових журналах, що індексовані у відповідних міжнародних базах. З надісланих відгуків та виступів у пресі було очевидно, що негативні відгуки надійшли від представників гуманітарних і соціальних спеціальностей (досить навести цитати з листа за підписом відомого пана Ківалова: "…обмежують право представників юридичної професії на отримання наукового ступеня", або подібні - в газеті "Голос України": "проект… підвищує загрози національній безпеці України в умовах україно-російської гібридної війни"). При цьому саме соціогуманітарні галузі продукують непропорційно велику кількість дисертацій. Проте ми поставилися з розумінням до певних особливостей та побажань мати перехідний період для нововведень і запропонували інший, так званий м'який варіант, який, однак, давав бонуси тим, хто має достойні публікації, та стимули замінити кількісні критерії якісними.
Ось і виходить деколи боротьба з вітряками. Немає сенсу вкотре зупинятися на питаннях про "липові" ступені й спецради, які існують завдяки підтримці МОН. Із цього приводу НК теж звертався до міністерства, але відповіді не отримав, не згадуючи вже ганебного наказу МОН, з якого прибрали пункти, на підставі яких можна було позбавити ступеня за плагіат.
- З виступів деяких чиновників від науки випливає, що реформа науки має полягати в реорганізації НАНУ шляхом її ліквідації як головної наукової організації держави.
С.А.: Здається, саме від одного з депутатів, який вважає, що академія не потрібна, чула захоплені відгуки про книжки Н.Талеба. З однієї з них - "Ризикуючи власною шкурою" - хочу нагадати цитату: "Слухайте поради того, хто заробляє на життя порадами, тільки якщо той, даючи поради, ризикує".
Реорганізація НАНУ необхідна. Інша річ, що немає готового рішення, як найкраще розв'язати це питання, але здається важливим, щоб поряд із базовим фінансуванням інфраструктури установ НАНУ конкурсне фінансування проектів проходило через НФД. Варто сказати про таку ініціативу Міністерства охорони здоров'я України, яке вирішило доручити організацію конкурсу фундаментальних досліджень, прикладних наукових та науково-технічних розробок з 2020 року НФД. Це важливий прецедент для інших міністерств і відомств у конкурсному розподілі коштів на наукові дослідження.
Варто згадати й про зусилля НК разом саме з НАНУ врегулювати ситуацію, що склалася навколо приєднання України до Європейського дослідницького простору і Європейської хмари відкритої науки. Науковий комітет звернувся з цього приводу до першого віце-прем'єра С.Кубіва.
Це не просто блокування якихось другорядних ініціатив. Це стратегічне завдання, і гасло МОН "згідно з найкращими європейськими практиками" - просто красиві слова, оскільки Україна не бере участі майже в жодній групі ЄДП, а тим паче не проводить там відповідної роботи.
- Що, на вашу думку, потрібно для прискорення змін у науковій сфері? У чому вбачаєте каталізатор реформи науки в Україні?
О.К.: На мою думку, критично важливими є такі фактори. По-перше, керівництво держави має нарешті усвідомити, що наукова реформа - це і є шанс України не чекати 50 років, щоб "наздогнати Польщу". Кошти на науку і освіту мають бути інвестиціями, а не соціальними виплатами, а сама наука і освіта - фактором конкурентоспроможності, а не декорацією. Відповідно, і поводитися держава повинна як інвестор, тобто розуміти економічну мету, виділяти кошти не "на проживання", а сумірні із завданнями, забезпечувати умови для нормальної роботи, водночас прискіпливо стежачи за тим, щоб ці кошти використовувалися якомога ефективніше. Це вимагає кардинальних змін у законодавстві, це важко, але це єдино можливий шлях. Академічна недоброчесність на цьому тлі має автоматично кваліфікуватися як шахрайство, як спроба ошукати інвестора.
По-друге, всі повинні усвідомити, що немає "чарівної пігулки", - науку не реформуєш простою зміною управлінської структури. Змін можна досягти лише в рамках довгострокової державної стратегії, яка би залишалася незмінною і послідовною за всіх політичних флуктуацій. Потрібна політична воля до побудови нової економіки України на основі наукоємних технологій, маємо створити систему стимулів у всіх ланках - від шкільної освіти до бізнесу, створити, якщо хочете, культ науки і технологій.
Нарешті, по-третє: для успіху наукової реформи просто-таки критичною є умова, щоб науковці цікавилися питаннями наукової політики. Потрібно заповнити розрив, коли науковці дивляться на Нацраду і на НК як на частину істеблішменту, незрозумілу й нецікаву, котра якось магічно забезпечить, щоб "держава дала науковцям гроші", або врегулює конфлікт у якомусь інституті. Наукова спільнота повинна усвідомити, що найкращою для науки є її самоврядність у широкому значенні, і НК є лише одним з інструментів такої самоврядності. Якщо є ідеї, що можна зробити, яку реформу запропонувати, - звертайтеся до нас, переконуйте, ми відкриті до нових ідей, ми потребуємо небайдужих помічників і самі готові допомогти паросткам нового. Потрібні нові форми самоорганізації науковців, фахові товариства із бездоганною репутацією, до голосу яких прислухатимуться, які допоможуть створити справжнє наукове лобі, до якого була б довіра і суспільства, і політиків. Зміни відбуваються тоді, коли є критична маса людей, готових за ці зміни боротися, і є політичні лідери, здатні зрозуміти свою відповідальність перед майбутнім країни і реалізувати такі зміни.