З інтересом стежу за дискусією, що розгорнулася в українських ЗМІ стосовно шляхів реформування науки в Україні, можливих шляхів інтеграції академічної та вузівської науки, подальших пріоритетів у наукових дослідженнях Національної академії наук України. Тижневик «Дзеркало тижня» завжди оперативно реагує на процеси, що відбуваються в суспільстві, і я хотів би на його шпальтах висловити свою думку з приводу деяких аспектів цієї дискусії. Зокрема з приводу статті «Після виборів в академію запищать миші...» («ДТ», №14, 2006 р.).
На жаль, часто буває так, що шляхетне прагнення позбутися тих чи інших недоліків унаслідок зайвого радикалізму призводить до того, що під час реорганізації усуваються не лише недоліки, а й усе те позитивне, що було накопичено попередньою діяльністю, й остаточний результат виявляється плачевним, тобто після змін стає ще гірше, ніж раніше. Тому до питань реорганізації, особливо у такій сфері людської діяльності, як наука, потрібно підходити вкрай обережно і відповідально, користуючись древнім мудрим принципом — не нашкодь.
Сильним боком української науки завжди було матеріалознавство. Всесвітньо відомий Інститут електрозварювання ім. Є.Патона вже багато десятиріч є визнаним світовим лідером у своїй галузі; результати досліджень, які проводили і проводять у цьому інституті, використовують у десятках країн. Загальновідомими є успіхи учених-матеріалознавців України в нових напрямах, які інтенсивно розвиваються, що багато в чому сприяє збереженню солідного іміджу української науки. За родом своєї діяльності Об’єднаний інститут ядерних досліджень, науковим керівником якого я є, тісно співробітничає з українськими вченими в галузі сцинтиляційного матеріалознавства і тут їхні успіхи особливо помітні. Завдяки їм Україна бере участь у багатьох великих міжнародних експериментах. Це, наприклад, експеримент OPERA, в ході якого вивчають найзагадковішу з відомих елементарних часток — нейтрино; експеримент АТЛАС, який має на меті дослідження ядерних взаємодій. Українські вчені активно беруть участь у реалізації фізичної програми модернізованого прискорювача Національної лабораторії ім.Фермі (США), у космічних проектах GLAST (США) і AGILE (Європа) зі спорудження гамма-телескопів тощо. Торік нашій країні було довірено проведення чергової основної міжнародної конференції зі сцинтиляційних матеріалів SCINT’2005, що свідчить про визнання світовою науковою громадськістю успіхів українських учених.
Без сцинтиляційних матеріалів сьогодні не можна собі уявити ні комп’ютерної томографії, ні контролю за переміщенням радіоактивних матеріалів, ні моніторингу атомних електростанцій. Хоча, як усе нове, цей напрям також зустрічається з труднощами його сприйняття фахівцями інших профілів, не кажучи вже про пересічних обивателів. Але тут особливих причин для занепокоєння не повинно бути; історія знає чимало прикладів, коли нові напрями матеріалознавства також зустрічали з холодком і навіть у багнети. Так було свого часу і з напівпровідниковими, і з лазерними матеріалами. Створення в системі Національної академії наук України спеціалізованого інституту зі сцинтиляційних матеріалів і відкриття вакансії в члени академії з цієї спеціальності свідчить про те, що НАНУ правильно оцінила перспективність і важливість цього наукового напряму і своєчасно надає імпульс його подальшому розвитку.
Сподіваюся, що під час обговорення перспектив і визначення основних напрямів розвитку науки на майбутнє, наукова громадськість належним чином оцінить значущість матеріалознавства для сучасного розвитку науки та техніки і той величезний науковий потенціал, який є у цьому напрямі в Україні.