Антимусульманська істерія, яка охопила наляканий безглуздою жорстокістю анонімних терактів Захід, вельми сприяє тому, що культура й наука ісламу зображуються відсталими та консервативними. Проте, нагадує кореспондент New York Times Service Деніс Овербай, так було не завжди. Одним із очевидних недоглядів західної цивілізації є її дуже поверхове знайомство з досягненнями «золотого століття». Воно панувало в Персії в ті часи, коли Європа була занурена в імлу середньовіччя.
Саме в цей період особливо чітко проявилися розбіжності у ставленні християнства й ісламу до науки. Тоді як інквізиція спалювала астрономів на вогнищі, мусульмани вибудовували для них розкішні обсерваторії та збирали багатющі бібліотеки. Саме секта мусульманських шиїтів, котра практикувала політичне вбивство як основний тактичний прийом своєї боротьби за владу й у наші дні відома під назвою гашишини (за пристрасть до гашишу), сприяла сходженню зірки Назіра аль Діна аль Тузі. Знайшовши молодого вченого в провінційному містечку, повністю зруйнованому монгольською армією, гашишини привезли його до фортеці Аламут, де розвитку науки приділялося не менше, а можливо, й більше значення, ніж розвитку військової справи.
Про роль, яку відіграли в розвитку астрономії жерці Давнього Єгипту, західні історики написали цілі томи, а ось про розвиток астрономії «на службі в ісламу» відомо не так уже багато. Адже релігійний етикет мусульман вимагає від віруючих, аби під час молитви їхні обличчя були обернені в бік Мекки. І для того, щоб ця умова виконувалася в найрізноманітніших географічних точках, кращим астрономічним умам ісламського світу доводилося битися над створенням феноменально точних і доступних таблиць і діаграм. Саме переклад таких таблиць з арабської на латину, іспанську та іврит, яким займалися найосвіченіші уми Заходу в X—XIII століттях, і став одним із поштовхів до відродження європейської культури.
Проте тогочасна ісламська наука прославилася не лише своїми досягненнями в галузі астрономії. Найбільш чітко «арабський слід» досі простежується в розвитку алгебри. А от внесок мусульманських учених у розвиток медицини, фізики, хімії й інших наук відчувається вже значно слабше. І все через те, що велика частина книжок, написаних арабською мовою в перші століття другого тисячоліття, так і залишилася не перекладеною на європейські мови. Але ж саме арабська мова протягом довгих 500 років вважалася синонімом вченості й освіченості.
Кінець «золотого століття» настав у XIII столітті, коли ісламська імперія впала під практично одночасною навалою хрестоносців із Заходу та монгольських кочівників — зі Сходу. Знищено було не лише багатющі бібліотеки, зібрані при палацах перських каліфів і в найважливіших центрах розвитку ісламу, а й у середньовічній Іспанії, де арабські книги цінувалися на вагу золота й де вони чекали своєї черги бути перекладеними на європейські мови.
Сьогодні стан ісламської науки самі мусульмани вважають жахливим. Принаймні, саме так оцінив його Абдус Салам, перший мусульманин, котрий одержав Нобелівську премію з фізики. Водночас Осман Бакар із Центру мусульмансько-християнського порозуміння при Джорджтаунському університеті переконаний, що саме іслам (єдина з релігій, яка заохочує розвиток науки) здатний одухотворити сучасну науку на відкриття тих граней, які вона, через свій західний раціоналізм, продовжує ігнорувати.