То чи є життя на Марсі?
До пошуку відповіді на це сакраментальне запитання науковців підштовхнули нові дані, отримані при вивченні марсіанського метеорита. У крихітних кристалах метеорита, відомого науці під кодовою назвою ALH840001 вагою 1,8 кілограма, знайденого 1984 року, як стверджують одразу дві групи учених, виявлено сліди давнього органічного життя. Вік цього метеорита — 4,5 мільярда років, і тоді планета, нині холодна, безводна і нежива, була значно теплішою, містила у своїй атмосфері набагато більше вологи, а отже цілком могла сприяти зародженню життя.
Втім, значно більше учених вважають докази існування життя на Марсі, отримані мікробіологом Кеті Томас-Кепрта і біологом Імре Фрідманом, не дуже переконливими. Адже йдеться про виявлення так званих магнетитів, крихітних намагнічених кристаликів, чия чистота, форма, розмір і орієнтація усередині породи дозволяють припустити, що вони були створені дуже специфічним типом бактерії. Принаймні їхні основні параметри ідентичні параметрам кристалів, створених на Землі бактеріальним штамом під назвою MV-1. Цей штам бактерії живе у воді, однак може обходитися без кисню і отримує енергію за рахунок перетворення двоокису вуглецю.
Науковці, котрі виявили ці кристали в марсіанському метеориті, вважають, що такі бактерії, які існували на червоній планеті багато мільярдів років тому, були «вбиті» у скелясті породи ударом метеорита, що потрапив на Марс 3,9 мільярда років тому. Потім, під впливом іншого метеорита, який упав на планету 13—16 мільйонів років тому, цей уламок марсіанської скелі відірвався і вирушив в самостійну космічну подорож, що й завершилася на антарктичній крижині нашої планети.
Хоча ця гіпотеза і видається досить стрункою, більшість учених не вважає отримані докази існування органічного життя на Марсі незаперечними. Намагнітити кристали таким специфічним чином, стверджують вони, можна і без втручання бактеріальних сил. Щоправда, так вважають фізики, а ось біологи з ними геть чисто не згодні. Тож питання залишиться відкритим до подальших вивчень скелястих порід, отриманих із глибин Марса.
Провідники перестають опиратися...
Відтоді, як на початку ХХ століття було відкрите явище надпровідності, дослідження в цій галузі принесли ученим чотири Нобелівські премії. Цілком можливо, що останнє досягнення японських фізиків, про яке повідомлялося в лютневому номері журналу Nature, стане основою для присудження чергової нагороди. Йдеться про отримання явища надпровідності за рекордно високих температур — аж -234 оС (-389 оF). Нагадаємо, що стара «межа» становила — 415 оF. Крім того, приємно дивує відносна дешевизна матеріалу, з якого створено новий надпровідник, — дибромід магнію.
Це досягнення, на думку ряду учених, відкриває нову галузь прикладної фізики, і тепер уже реально говорити про досягнення явища надпровідності за температур, яких можна досягти з допомогою охолодження рідким азотом. Донедавна мало не єдиним практичним застосуванням явища надпровідності було використання надпровідників для створення потужних електричних полів у медичній апаратурі, що використовує метод магнітного резонансу. Однак тепер уже можна говорити про застосування надпровідників у потужних електричних генераторах, силових кабелях і трансформаторах. Вже кілька груп учених, насамперед американських, заявили про свій намір продовжувати розробляти напрям, який приніс такий гучний успіх Яну Нагамацу та його команді з Токійського університету.
Сенсор — кращий дегустатор
Несвіже м’ясо чи рибу ми безпомилково впізнаємо за запахом. Так, процес псування м’яса супроводжується розкладанням амінокислот і при цьому виділяються леткі продукти з неприємним запахом. Несвіжа риба тхне триметиламіном, який виділяється через окислення й руйнацію білків риби. Але як бути, якщо процеси розкладання вже почалися, але запах ще заслабкий?
Вчені Білоруського державного університету розробили прилад, за допомогою якого можна швидко визначити навіть невеличку кількість речовин, що сигналізують про початок розкладання м’яса чи риби. Це хімічний сенсор для визначення концентрацій сірководню і триметиламіну, чутливий елемент якого — тонка плівка з оксиду олова.
Можливості сенсора вчені продемонстрували на свинині й оселедці. Вони розморожували продукти і залишали їх лежати при кімнатній температурі. Час від часу від них відрізали по п’ять грамів і поміщали на 15 хвилин у вимірювальну камеру. Як виявилося, м’ясо починає швидко псуватися після десяти годин його збереження за кімнатної температури, тоді як людина може відчути неприємний запах розкладання лише через добу.
Завдяки білоруським хімікам «осетрину другої свіжості», яка загрожує, щонайменше, розладом шлунка, можна буде визначити і не маючи тонкого нюху. Достатньо мініатюрного приладу.
Бактерії розкладають... іприт
Список небезпечних для здоров’я речовин, які внаслідок діяльності людини забруднюють довкілля, дуже великий. Серед них не останнє місце посідає отруйна сполука іприт. Потрапляючи в грунт і водойми, іприт, або, як його ще називають, гірчичний газ, вражає очі, шкіру, верхні дихальні шляхи і легені. Цей газ токсичний не лише для людей і тварин, а й для грибів і бактерій!
Співробітникам Санкт-петербурзького науково-дослідного центру екологічної безпеки РАН уперше вдалося одержати дві культури бактерій, які іприту не бояться. Це псевдомонади, виділені з морського грунту в районі захоронення хімічної зброї в Балтійському морі, і мікрококи, отримані з грунту, котрий насичували іпритом у лабораторії. Вони дезактивують високотоксичну речовину набагато ефективніше за різноманітні хімічні та фізичні методи, що самі по собі не є екологічно чистими.
Як показали лабораторні випробування, перш за все бактерії відщепляють від іприту хлор й отримують нову, вже нетоксичну речовину — тіодигліколь. У принципі мікроорганізми здатні використовувати і його як джерело вуглецю та енергії. Проблема полягає лише в тому, що тіодигліколь заважає бактеріям розмножуватися, тому на цій стадії вчені додають свіжу культуру мікроорганізмів. Після цього знищуються усі дехлоровані речовини. Хоча досліди проводилися лише в лабораторії, мікробіологи переконані, що виділені ними мікроорганізми можна буде використовувати для знезаражування забруднених іпритом грунтів.