UA / RU
Підтримати ZN.ua

І ВСЕ Ж НЕ БУДЕМО ПОСИПАТИ ГОЛОВУ ІННОВАЦІЙНИМ ПОПЕЛОМ!

Напередодні обговорення у Верховній Раді ситуації, що склалася з інноваційною політикою в Україні, у Києві пройшли різноманітні заходи, мета яких — висвітити стан справ у цій галузі...

Автор: Олександр Павлов
Віктор Падалко

Напередодні обговорення у Верховній Раді ситуації, що склалася з інноваційною політикою в Україні, у Києві пройшли різноманітні заходи, мета яких — висвітити стан справ у цій галузі. В Українському інституті науково-технічної й економічної інформації (УкрІНТЕІ) відбулися прес-конференції, «круглі столи», конференції, присвячені цій темі. Мабуть, найбільш інформаційно насиченою була Національна виставка високих технологій і конкурентоспроможної продукції. На жаль, далеко не все представлене можна назвати конкурентоспроможною продукцією. Більше того, деякі експонати просто викликали подив — чому вони кочують з однієї виставки на іншу? Певне, на виставках діє загальне правило ринку — хто купує площу, той і показує на ній усе, що він хоче...

Проте якщо оцінювати виставку за представленими на ній досягненнями, то вона, безумовно, дуже цікава. Особливо переконливо виглядає продукція підприємств Міністерства промислової політики України. Тут дійсно, як-то кажуть, є на що подивитися.

Державний секретар Мінпромполітики Віктор ПАДАЛКО поділився з оглядачем «ДТ» своїми думками про те, які проблеми сьогодні стоять перед міністерством і як відомство має намір їх вирішувати.

Чому ніхто не хоче вкладати кошти
в нашу промисловість?

Власне, питання про інновації зазвичай зводиться до розмови про гроші та розумні голови. Розумні голови у нас начебто є. Більше того, судячи з кількості виїжджаючих з України, їх тут начебто надлишок. От питання з грошима здається заплутаним. Хоча деякі знавці стверджують: їх в Україні не менше, аніж розумних голів, ось тільки... Втім, послухаємо, що з цього приводу думає Володимир Григорович, компетентний у таких питаннях:

— Завдання Міністерства промислової політики та наукових організацій і підприємств, які перебувають у його віданні, — створювати конкурентоспроможну техніку, на яку є попит на ринку. Ми представили розроблені у нас проекти комерційним банкам. Успіхом можна вважати те, що Національний банк України прийняв рішення надати кредити на інноваційні проекти під нижчу ставку, скажімо, 15% річних. Це відкриває певні фінансові можливості для науково-дослідних організацій, підприємств утілити проекти в життя.

Щоб знати об’єктивну оцінку нашій продукції, ми виставляємо всі свої інноваційні проекти на відомих міжнародних виставках, наприклад, на Ганновер-ЦЕБІТ, де представлено найкращі світові інформаційні та телекомунікаційні технології, і на Ганновер-МЕССЕ, що приходить навесні в тому ж місті, де експонується машинобудування. Ми навіть видали грунтовний каталог українською, російською й англійською мовами, аби залучити іноземного інвестора. На жаль, не все тут ладиться — поки бажаючих взяти участь у наших інноваційних проектах небагато. Тому не можна сказати, що на українські підприємства пішов іноземний інвестор. Не все виходить і з українськими інвесторами — на сьогодні у нас лише п’ять проектів, які мають реальні договори з комерційними банками.

— Чому ж не йдуть іноземці?

— Ми схиляємося до думки, що вони не хочуть створювати собі конкурентів у виробництві високотехнологічної продукції.

— А чому не розщедрюються наші комерційні банки?

— Гадаю, вони ще не вірять у можливості наших підприємств. Інвестиційні проекти пов’язані, як правило, із довгостроковими програмами. Приміром, літаки розробляються три-п’ять років, на виготовлення корабля йде стільки ж часу. Отже, на кілька років потрібно заморозити вкладені гроші. Як би воно чого не сталося!..

Відмітна риса науковців, задіяних у нашій галузі, — націленість на кінцевий виріб. Вони переважно прикладники, котрі працюють разом із виробничниками. Результат їхньої кваліфікації видно відразу. Ось приклад із галузі, представленої дуже потужно в Україні, — створення новітньої авіаційної техніки на науковому комплексі АНТК ім.Антонова. Лише за роки незалежності тут розробили чотири види вантажних і пасажирських літаків світового класу. Новий пасажирський літак Ан-140 має гарні перспективи. Сьогодні три літаки цього типу вже експлуатуються в Україні. Відкриваються обнадійливі перспективи для виходу продукції вітчизняних авіабудівників на зовнішній ринок. У Ірані будується завод, на якому Ан-140 буде виготовлятися разом із Харківським державним авіаційним підприємством.

Разом із росіянами працюємо над двома новими літаками. Насамперед це Ан-70 — військово-транспортний літак, рівного якому за льотно-технічними характеристиками немає у світі. Він уже пройшов держвипробування, а в Європейському консорціумі до розробки подібного літака поки лише приступили. Зацікавленість у ньому проявив Китай: підписано контракт про купівлю ще одного типу літака — Ан-74-ТК-300.

Серйозні успіхи у нас не лише в авіабудуванні. Дуже вражаючих результатів досягнуто в електротехнічній галузі. Сьогодні її флагманом є харківський «Турбоатом». На цьому передовому науково-технічному комплексі розробляються і виготовляються потужні турбіни. Вони досить високо цінуються у світі — недавно завод виграв тендер майже на 70 млн. доларів в Індії і поставлятиме турбіни на чотири енергоблоки індійських електростанцій. Ще один виграний тендер — на виготовлення турбін для Київської та Харківської ТЕЦ.

Україна уклала договір про співробітництво в галузі енергетичного машинобудування з Бразилією. У цій країні виявляють великий інтерес до виробництва малих газових турбін. А у нас кілька підприємств успішно працюють у цій галузі. Центром газотурбобудування в Україні є Миколаїв, де розташовано науково-виробниче об’єднання «Зоря—Машпроект». Крім того, найбільше науково-виробниче об’єднання є в Сумах, лідирує в створенні газоперекачувального устаткування. «Мотор-Січ» випускає двигуни, що забезпечують газоперекачування. Тут же виробляють електростанції з турбінами невеликої потужності — від 1 до 6 мегават. Такі турбіни хоче мати Бразилія. Наші фахівці кілька разів їздили до цієї країни для узгодження деталей. У січні, судячи з усього, підпишемо документи про створення спільного виробництва в Бразилії газових турбін, розроблених «Мотор-Січчю».

— Не боїтеся плодити собі конкурентів?

— Ми підписали протокол про спільне виробництво турбін. Бразильська сторона платитиме за ноу-хау й оплачуватиме всі етапи впровадження технології у них. Наші партнери зобов’язалися реалізовувати турбіни винятково в Латинській Америці. Це звичайна світова практика захисту інтересів. Припускаємо, що «Мотор-Січ» постачатиме значну частину устаткування, оскільки не все зможе виготовити бразильська сторона.

— Статистика говорить про те, що в нас інноваційна складова в загальному випуску продукції дуже маленька, а ви розповідаєте про такі прориви. Як це розуміти? Чи зросла у нас кількість нововведень порівняно з попередніми роками?

— Останнім часом держава дуже мало інвестує в держпромисловість. Нинішнього року на всі програми виділено 20 млн. гривень, а на промислові наукові розробки — усього 10 млн. На 2003 рік бюджетне фінансування передбачено практично в тих же обсягах.

— І який вихід?

— Вихід один — збільшити участь комерційних банків у справі інновацій. Але їм потрібно продемонструвати рівень розробок і виробництва, щоб було видно конкурентоздатність продукції. Банки мають бути впевнені: їм повернуть кредити в ті строки і з тими відсотками, що були обговорені...

— А надія на участь західних інвесторів ще теплиться?

— Обнадійливі приклади є. Ми працювали над створенням електровоза з концерном Siemens. Залучалися кошти не лише з бюджету, а й «Укрзалізниці». Вона сама створила лізингову компанію. Літаки, електровози, що були куплені, — також за рахунок лізингової компанії. І при купівлі залізничних вагонів частково спрацювала та ж схема. Активна участь Міністерства транспорту дала можливість створити нову техніку. І головне, вона показала — потрібно більше заохочувати того, хто купує нашу техніку.

Індія нам допоможе?

Ми так часто іронічно перефразовували Ільфа й Петрова, котрі подарували нам класичну фразу «Захід нам допоможе», що і її нова варіація викликає певний скепсис. Однак і з цього приводу Віктор Падалко налаштований дуже оптимістично:

— Практично ми виробляємо все необхідне устаткування для металургійних комбінатів. На нього є попит на зовнішньому ринку. Сьогодні ми беремо участь у кількох тендерах із модернізації індійських металургійних комбінатів, побудованих ще Радянським Союзом. Там добре пам’ятають Новокраматорський машинобудівний завод: його устаткування працює в Індії досі. Я очолюю українсько-індійську комісію з економічного співробітництва. У Індії ми побували тричі, познайомилися з металургійною промисловістю, із спеціалістами, керівниками підприємств і галузей. У них гостро стоїть питання модернізації та будівництва коксових батарей, технологічного устаткування металургійних комбінатів.

Аби виконувати такі контракти комплексно і на високому рівні, створили в Україні консорціум «Укріндустрія». До нього ввійшли підприємства, що розробляють і виробляють обладнання. Туди ж увійшов «Індустріальний союз Донбасу» і Перший український міжнародний банк. Консорціум забезпечуватиме розробку і поставку обладнання для Індії.

Та й це ще не все! Швидкісний поїзд, що курсує між двома українськими столицями — колишньою і нинішньою, — також новітній виріб високого технічного класу нашої промисловості. Вагони виготовлені на Крюківському вагонобудівному заводі. Закордонні фахівці дали високотехнологічній продукції гарну оцінку. Попит на неї буде не лише у нас, а й у дальньому зарубіжжі.

Не можу не привести і такий показовий факт — електровозобудівний завод у Дніпропетровську розробив електровоз. Нічого подібного за класом досі не було не лише в Україні, а й у Європі. Виріб — плід спільної роботи з фірмою Siemens. Вона поставила електронне обладнання, а решту розробили українські конструктори і виготовили наші робітники й інженери.

А на виготовлення прищіпки вже й сил немає?

Українського (та й не тільки) покупця дивує: чому за таких досягнень у окремих галузях, до того ж пов’язаних із найскладнішою технікою, у наших магазинах не знайдеш звичайних прищіпок для білизни, прасок, кавоварок й інших предметів масового попиту, вироблених в Україні? Невже все це не під силу нашій промисловості, яка обіцяє взятися за виготовлення подібних речей не один десяток років?..

Питання не збентежило Віктора Григоровича. Він мені пояснив, що так уже повелося: суперскладне обладнання — предмет мріянь для виробничників у багатьох країнах світу — нам дається набагато легше, аніж створення чогось повсякденного. Певне, побутова дрібничка вимагає від нас не лише виробничої, а й психологічної ламки. Тут треба перебудовувати навіть психологію інженерів і керівників. До того ж, поки ми збиралися виготовляти ці праски і прищіпки, ринок щільно зайняли іноземні виробники. У тугий клубок зав’язані ціна-якість і обсяг виробництва.

У Мінпромполітики нині вивчають питання, як зацікавити підприємства, які економічні важелі підключити, щоб посісти гідні позиції у виробництві складної побутової техніки — телевізорів, холодильників, пральних машин...

Якщо на початку 90-х років ми виробляли 4,5 млн. телевізорів, то сьогодні — трохи більше 100 тис. Розгортанню потужного виробництва побутової техніки істотно заважає і чималий процес «сірого» складання, за якого побутова електроніка складається в Україні «на коліні» із привізної комплектації. За телевізори, зібрані підпільно, не платяться податки. Це не дозволяє піднятися легальним українським підприємствам.

Приміром, потужність виробництва на «Фотоні» (Сімферополь) колись складала близько 600 тис. телевізорів на рік. Тут досі збереглися лінії, обладнання. Проте сьогодні геть помінялася технологія виготовлення телевізорів. А щоб купити нові лінії і виправдати витрати на них, потрібні колосальні обсяги випуску. Лише це забезпечить прийнятний для споживача рівень цін...

Однак було б несправедливо стверджувати, переконував мене державний секретар, що в нас немає ніяких успіхів у випуску побутової техніки. Мовляв, у Каховці є підприємство, що працює разом з Інститутом електрозварювання імені Є.Патона, і там виготовляють найсучасніші побутові зварювальні апарати. Їх можна використовувати на дачі, у гаражі. Вже є випадки, коли «підприємці» брали українське обладнання, перефарбовували і продавали під іноземною маркою, знаючи нашу пристрасть до іноземних наліпок. Тож не будемо зайвий раз посипати голову попелом — крига скресла. І нам потрібно докласти максимум зусиль, щоб цей процес не загальмувався, оскільки у нашої промисловості величезний потенціал і чудове майбутнє.