Останніми роками дедалі більше занепокоєння світової спільноти викликає стан глобальної продовольчої забезпеченості. У червні 2008 р. у Римі відбулася зустріч представників 180 країн та Європейського Союзу за участі керівників багатьох держав і урядів. Вони висловили свою впевненість у тому, що міжнародній спільноті необхідно докласти термінових та скоординованих зусиль для боротьби з нестачею продовольства, особливо в найбідніших країнах світу. Така занепокоєність цілком обґрунтована. За оцінками ФАО, кількість голодуючих у світі у 2007 р. зросла на 75 млн. і становила 923 млн. людей. ООН поставила перед собою завдання до 2015 року істотно скоротити кількість голодуючих, що вимагатиме конкретних дій у глобальному масштабі.
За оцінками фахівців, забур’яненість посівів сільськогосподарських культур призводить до втрати 13,2% продукції рослинництва у світі, або 75,6 млрд. доларів щорічно. Бур’яни «з’їдають» стільки їжі, що її вистачило б, аби прогодувати мільярд населення планети. Опосередкована шкодочинність бур’янів пов’язана із забрудненням насіння, перешкодами у впровадженні агротехнічних заходів, зниженням якості врожаю та тваринницької продукції. Україна щорічно витрачає на придбання гербіцидів близько 150 млн. доларів США.
Тому розробка технологій боротьби з бур’янами є одним із визначальних факторів підвищення врожайності та якості сільськогосподарських культур. Впровадження в останні десятиліття принципово нових гербіцидів, які є селективними інгібіторами окремих ферментів і відзначаються низькими нормами внесення, дало змогу значно скоротити внесення токсичних агентів в екосистеми — з 3—10 кг до 1—500 г діючої речовини на гектар. При цьому токсичність для людини та компонентів екосистем скоротилася в сотні (!) разів. Це нове у світі явище в технологіях боротьби з бур’янами.
За результатами обстежень, які проводив Інститут цукрових буряків Національної академії аграрних наук України (НААНУ) в різних областях України, встановлено, що у 1995 році в середньому по країні рівень забур’яненості становив: на посівах буряків цукрових — 598 г/м2 зеленої маси рослин бур’янів; сої — 318 г/м2;
пшениці озимої — 366 г/м2; кукурудзи — 514 г/м2; ріпаку — 266 г/м2;
соняшнику — 622 г/м2; з них багаторічних видів бур’янів — 167 г/м2. Наведені показники накопичення маси бур’янів у посівах культурних рослин вказують на те, що проведених заходів захисту від присутності небажаної рослинності у країні було явно недостатньо. Тому недобір урожайності посівів через наявність бур’янів становив: буряків цукрових — 9,3 т/га коренеплодів; пшениці озимої — 1,3 т/га
зерна; кукурудзи — 2,1 т/га зерна; ріпаку — 1,1 т/га насіння; соняшнику — 1,9 т/га насіння. Враховуючи значні площі посівів кожної із цих культур, країна недоотримала великі обсяги продукції полів, що, відповідно, спричинило великі фінансові втрати. Причин такого стану декілька:
- фінансова скрута більшості аграрних господарств країни, значний дефіцит обігових коштів і неможливість реально отримати кредити під прийнятні відсотки;
- недооцінка вирішальної ролі агрономічної служби та її чіткого функціонування в аграрних господарствах, що забезпечує найбільш раціональне та ефективне використання коштів;
- не відповідні сучасним вимогам рівень фахової підготовки більшості агрономів та їх уміння раціонально використовувати наявні інформацію, хімічні засоби та агротехніку для надійного контролювання бур’янів у посівах культурних рослин;
- ігнорування менеджерами та економістами законів і правил агрономії з метою отримання максимального прибутку з орних земель.
Варто наголосити, що наука нашої країни активно працює в різних напрямах забезпечення аграрного сектору економіки, зокрема: новими сортами і гібридами, розробкою нових технологій вирощування сільськогосподарських культур, новими більш ефективними прийомами захисту посівів від шкідливих організмів, у тому числі й бур’янів. За останні десятиліття завдяки зусиллям фізіологів рослин НАН України, гербологів НААНУ, медиків-гігієністів і токсикологів на поля прийшло нове покоління менш токсичних для людей і довкілля гербіцидів, у кілька разів зменшилися норми витрат препаратів, одночасно зросла їхня ефективність з контролювання бур’янів.
У результаті глибокого та всебічного дослідження біологічних особливостей бур’янів розроблено досконаліші системи ефективного застосування препаратів на посівах цукрових буряків, кукурудзи, пшениці озимої, сої, ріпаку, ячменю тощо. Визначено критерії екологічного та ефективного фітоценотичного методу контролювання сходів бур’янів у посівах польових сільськогосподарських культур, що забезпечує необхідну чистоту посівів у період вегетації, коли гербіциди застосовувати складно або неможливо.
Результат: отримана на вітчизняних полях продукція значно чистіша (має менше залишків пестицидів), ніж у країнах Заходу. Для переконливості наведемо цифри. Провідна аграрна країна Західної Європи Франція має загальну площу орних земель близько 16 млн. га. і використовує на них в середньому щороку пестицидів на суму 1,5 млрд. доларів. В Україні площа орних земель удвічі більша у порівнянні з Францією, а пестицидів використовується на суму близько 350 млн. доларів США. Про величину хімічного навантаження на орних землях у кожній з країн читач може зробити власний висновок.
Активно ведеться пропаганда нових наукових розробок на виробництві: семінари, круглі столи, дні поля, консультації. Такої багатопланової прикладної роботи з популяризації нових знань та прийомів контролювання бур’янів серед агрономів і керівників аграрних господарств не цураються й відомі в Україні вчені — академік М.В.Роїк, член-кореспондент О.О.Іващенко (Інститут цукрових буряків НААНУ); академік, Герой України В.В.Моргун, член-кореспондент В.В.Швартау, доктор біологічних наук Є.Ю.Мордерер, кандидат біологічних наук Ю.Г. Мережинський (Інститут фізіології рослин і генетики НАН України) та інші.
Цілеспрямована багаторічна робота з питань упровадження нових наукових розробок (на жаль, ще далеко не повного і часто не комплексного через організаційні та матеріально-технічні труднощі в господарствах) вже дає свої позитивні результати. Так, обстеження посівів сільськогосподарських культур навіть в умовах досить мало сприятливого для вегетації польових культур 2009 року показали, що по країні рівень забур’яненості зменшився: на посівах буряків цукрових до 247 г/м2 маси бур’янів; на посівах сої до 166 г/м2; пшениці озимої — до 245 г/м2; кукурудзи — до 210 г/м2; ріпаку — до 115 г/м2; соняшнику — до 482 г/м2.
Лише за рахунок ефективнішого контролювання бур’янів, без урахування позитивного впливу на урожайність оновлення сортів і гібридів польових культур, кращого використання мінеральних добрив і захисту культурних рослин від шкідників та хвороб, продуктивність посівів сільськогосподарських культур у порівнянні з 1995 роком відповідно зросла: цукрових буряків на 5,2 т/га; пшениці озимої — на 0,23 т/га; сої — на 0,21 т/га; кукурудзи — на 1,22 т/га; ріпаку — на 0,46 т/га (насіння); соняшнику — на 0,55 т/га.
З урахуванням площ посівів сільськогосподарських культур в Україні вартість збереженого врожаю польових культур від негативного впливу бур’янів, за цінами осені 2009 р., щорічно становить понад 10 мільярдів гривень.
Про позитивний ефект упровадження нових наукових розробок у аграрному виробництві переконливо свідчать результати роботи господарства «Райз-Максимко» Київської області, яке є своєрідним полігоном для впровадження передових технологій наукових центрів НАНУ та НААНУ. Високий рівень розробок підтверджено і у публічному обговоренні роботи «Розробка та впровадження екологічно безпечних технологій боротьби з бур’янами», яке нещодавно відбулося в Інституті агроекології НААНУ.
Не зайво сказати, що проблеми масового забур’янення зачіпають кожного з нас незалежно від професії та місця проживання. Так, поширення на території України карантинного виду бур’яну — амброзії полинолистої щороку викликає масові алергійні захворювання (полінози). Наука розробила ефективні прийоми знищення бур’янів, у тому числі й амброзії полинолистої, проте їх необхідно реально застосовувати у практиці.
Спільна робота науки і виробництва не лише з питань контролювання бур’янів у посівах, а й в інших сферах роботи могла б бути набагато результативнішою за умов комплексного їх здійснення в аграрному виробництві в масштабах усієї країни. Для цього потрібен відповідний економічний механізм і визначені державою правила.
Тоді потьмянілі в останні роки поняття «вчений», «агроном», «господар землі» знову зазвучать у суспільстві вагомо й гідно — так, як того заслуговують люди, котрі годують країну і бережуть власну землю.