З настанням перебудови наукова популяристика, як і все навколо, почала зазнавати карколомних метаморфоз.
Спочатку тиражі улюблених серед народу спеціалізованих журналів на кшталт «Наука и жизнь» зросли до кількох мільйонів примірників. Невдовзі вони стали «худнути», «бліднути» або виходити здвоєним варіантом. Потім ринкова еволюція поділила їх на дві гілки. «Знание—сила», приміром, залишилося відносно недорогим виданням і навіть відкрило дармовий доступ до свого сайта. А ось скромний колись журнал «Химия и жизнь» перетворився на крейдоване, барвисте видання з відповідною ціною і дочірнім агентством «ИнформНаука». У незалежній Україні з’явилися власні науково-популярні журнали, приміром «Свiт науки» (переклад Scientific American).
Проте всі науково-популярні видання, попри різницю у виборі тем, подачі матеріалу, стилі та ціновій політиці, мають дещо принципово спільне. Це дуже скромні тиражі в кілька тисяч примірників.
Чому поголів’я колишніх мамонтів наукової популяристики на просторах СНД різко скоротилося? Причому саме тоді, коли світова наука, відповідно до заповітів класиків наукового комунізму, стала продуктивною силою і являє дива нанотехніки, електроніки, біотехнології та інших галузей знань. І тиражі західних науково-популярних журналів не лише не зменшуються, а й зростають. Намагаючись знайти відповідь на це запитання, ми звернулися до людей, безпосередньо причетних до теми розмови.
Наукова популяристика потрібна!
Ярослав ЯЦКІВ, перший заступник міністра освіти і науки України
Наукова популяристика — необхідна ланка розвитку науки й освіти. Так, скажімо, Головна астрономічна обсерваторія НАНУ, яку я очолюю, чимало років видає астрономічний календар для аматорів астрономії. Це видання публікує як табличні дані про те, що можна спостерігати на небі, так і науково-популярні статті. Я сам написав і надрукував у різноманітних виданнях не менше двохсот науково-популярних статей з астрономічної та космічної тематики. Міністерство освіти й науки ініціювало підтримку видань журналів «Пульсар» і «Колега». Торік Українська астрономічна асоціація та Київський планетарій створили спільну редакційну раду журналу «Наше небо». А журнал «Свiт науки», за згодою з його видавцями, 2000 року безплатно одержували всі університети і наукові бібліотеки України.
А ви бачили телефільм про Семена Брауде? (Нещодавно відзначався 90-річний ювілей цього відомого вченого.) Він створений у рамках проекту «Золоті імена науки України» з ініціативи Українського міжнародного комітету з науки і культури при НАНУ і на замовлення Міністерства освіти і науки України. Ми хочемо зняти хоча б десять таких фільмів, щоб молоде покоління могло побачити обличчя великих українських учених, послухати, про що вони думали, зрозуміти, що їх хвилювало.
Та цих зусиль замало, щоб протистояти безуму псевдонауки та мракобісся, яке вихлюпується зі сторінок масових газет і телеекрана. На Першому національному телеканалі немає жодної регулярної науково-пізнавальної програми! Центральні газети друкують гороскопи й статті про «віщунів». Це означає, що така інформація потрібна народу, що наше суспільство, на жаль, дурнішає. Немає зараз соціального замовлення на серйозну наукову популяристику! Навіть наукове співтовариство, за незначним винятком, не виступає проти псевдонауки.
Для розвитку наукової сфери необхідні три складові: освіта, активна наукова діяльність і науково-популярна література. Без третьої складової не буде того стимулу, інтересу до науки, який народжується саме в отроцтві, в юності.
Держава повинна виробити концепцію розвитку наукової популяристики і втілити її в життя. А для цього потрібні люди, які б розуміли її роль у розвитку суспільства, і гроші. Ні одного, ні другого в держави в достатній мірі немає. Я віддаю перевагу політиці конкретних кроків. Приміром, домогтися хоча б того, щоб сільська школа безплатно отримувала такі науково-педагогічні журнали, як «Світ фізики» чи «Математика в школі». Потрібне держзамовлення на ці видання для сільських учителів — інакше розрив між міською та сільською освітою різко зростатиме. Ми не маємо права з цим миритися, це обкрадання майбутнього покоління. Наука не може жити без залучення талантів із народу.
Давайте прямо зараз звернемося до читачів «Дзеркала тижня» із пропозицією: будь ласка, усі свої ідеї про розвиток наукової популяристики в Україні надсилайте на адресу Міністерства освіти і науки (01135, Київ, пр.Перемоги, 10). Можливо, під егідою міністерства організуємо «круглий стіл» — «Роль ЗМІ в розвитку науково-популярної тематики й позитивного образу сучасного вченого». Чи буде відгук?
Мільйонні тиражі вже не повернуться...
Ігор ЛАГОВСЬКИЙ, головний редактор журналу «Наука и жизнь»
«Зі службового обов’язку» переглядаю всю доступну науково-популярну періодику. З особливою повагою ставлюся до журналів «Знание — сила», «Техника — молодежи», «Юный техник», «Химия и жизнь». Вони зберегли своє обличчя. У Росії з’явилися й нові глянсово-кольорові журнали, які популяризують науку. На жаль, як правило, це напіврекламні видання, які працюють на господаря. Проте науково-популярні видання, покликані «навчати й просвіщати», до яких зараховує себе «Наука и жизнь», необхідні суспільству. Вони доводять це власним існуванням у далеко не тепличних умовах. З журналів далекого зарубіжжя традиційно читаю «Scientific American», «Bild der Wissenschaft», «Science et vie». А ось зв’язки з журналами близького зарубіжжя, на жаль, втрачені. Ми не знаємо навіть, чи виходять нині «Наука і суспiльство», «Наука і життя».
У теперішньому своєму вигляді наш журнал як «товсте» науково-популярне видання широкого профілю, орієнтоване на інтереси сім’ї, вперше вийшов 1961 року. Тоді його головним редактором став В.Болховітінов, якому вдалося зібрати чудовий редакційний колектив ентузіастів-однодумців. Журнал зберіг себе й після розпаду Союзу, трансформувавшись у мале підприємство «Автономная некоммерческая организация «Редакция журнала «Наука и жизнь».
Його випуск фінансують виключно читачі. Тираж, відповідно, визначається читацьким попитом, тобто передплатою через пошту й альтернативною передплатою через комерційні агентства. Лише один раз ми отримали грант від фонду Сороса на придбання комп’ютерної техніки на суму вартості півмісячного виробництва журналу нашим тиражем 40 тисяч примірників. Є в нас і Інтернет-версія, причому кількість відвідувань нашого сайта зростає.
Чому науково-популярні журнали опинилися на периферії видавничого ринку? Причин багато, у тому числі повне нерозуміння важливості науково-популярних журналів як каналів отримання наукових знань і способу залучення молоді в науку. Інтерес до науки весь час слід «підігрівати». Я гадаю, що повернути мільйонні тиражі традиційних науково-популярних видань уже неможливо. В кожному разі, зусиль лише популяризаторів наукових знань не досить — чимало залежить від добробуту суспільства й організації держави.
Станіслав Лем
усе життя читає Scientific American
Іронічні нотатки Леоніда АШКІНАЗІ, головного редактора журналу «Химия и жизнь — XXI век» (Москва)
Науково-популярна література ні в кого кусня з рота не виймає, жіночий роман і детектив із прилавка не витісняє. Тому вона нікому не заважає. Є, ну й будь собі на здоров’я...
Ті, хто безпосередньо її творять, кажуть і пишуть, що така література корисна, потрібна, необхідна й існує для того, щоб робити наукову інформацію популярною. Припустимо, що таке «наукова», всі розуміють. Що ж таке «популярна»? Перше значення — та, що є
об’єктом споживання помітної частини популу. Якщо скромно вважати, що 1% — помітна частина, то тираж відповідного видання має бути кілька сотень тисяч. А не кілька тисяч! Друге значення — це зрозумілий народу, людям. Проти самої ідеї зробити щось зрозумілим є одне, просте, як банан, міркування: у житті бувають ситуації, коли зрозумілість шкідлива. Простий приклад — журнал «Здоровье». Так, комусь він допоміг вести здоровий спосіб життя або вчасно звернутися до лікаря. Однак когось підштовхнув і до самолікування. Про результати вам можуть докладно розповісти лікарі. Тому, популяризуючи, слід час від часу замислюватися — чи не може це кому-небудь зашкодити?
Науково-популярна література також дає хибне уявлення, що про все можна розповісти популярно. Світ, як стверджує усім своїм сьогоднішнім виглядом ця література, такий, що про нього можна докладно і змістовно розповісти «без формул». Без освіти в читача. Без мозолів на тому самому місці. Так, на пальцях, замінивши заумну математику гарними картинками. І, на мою думку, саме в цьому полягає шкода «наукової популярності».
Майстерність автора й редактора тут визначається саме тим, наскільки вони можуть розсунути межі розуміння людиною науки, користуючись лише інструментом «популярного». Розуміння — це насамперед уміння користуватися. Ну ж бо покажіть мені читача науково-популярного журналу, який щось зрозумів. Так, що зумів скористатися цим розумінням, провести просте нове міркування.
Нарешті, третє (і найголовніше) — як саме реалізується ідея наукової популярності. Реалізується вона несумлінно. Оскільки серйозний фахівець скаже вам, що про сучасні результати науково і популярно розповісти неможливо. Знання математики, фізики, хімії, уміння користуватися ними замінюється гарними малюнками, елегантними аналогіями, бурхливими емоціями, основними інстинктами, вступними словами та вигуками. Причому з часом ситуація лише погіршується. Приміром, вимагаючи від авторів статей зменшення їх обсягу і спрощення словника, щоб читач не перенапружувався, ми ще більше відходимо від знання до відчуттів.
Проти викладеного вище є хороше заперечення — розумна людина здогадається про складність будови цього світу сама, а той, хто може стати ученим, ним і так стане. Адже суспільству не потрібно багато учених. А «піпл», що ж, «піпл» нехай «хаває» замість серйозної розмови «стрибочки довкола», як казав один із моїх учителів, математик Євген Папернов. Убоге існування науково-популярної літератури в сьогоднішній Росії саме й означає, що суспільству все це не потрібно!
Погляньте за океан, науково-популярні журнали в Америці мають мільйонні тиражі, вони окупаються, вони затребувані суспільством. Причому серед них є й серйозні видання, принаймні серйозніші, ніж ми змушені сьогодні робити. Може, і в нас, якщо ми дамо наступному поколінню спокійно побудувати капіталізм, буде таке? Може...
У цілому ситуація така: чим більше ми віримо в людину, чим більше вважаємо важливим рух суспільства до розумності та самостійності і, нарешті, чим більше ми впевнені в надійності дії соціальних служб, які захищають людей від прикрощів, — тим більше ми «за» науково-популярну літературу, просвітництво взагалі й т.п. Чим розумніше, благополучніше, здоровіше суспільство, — тим менш небезпечне і тим більш корисне йому знання.
Стверджуючи, що наукової популярності й популярної науковості немає, автор начебто замахується рубати гілляку, на якій сидить. Залишається лише сподіватися, що гілляка міцна і замах їй не зашкодить.
***
…«Кожна річ має свого споживача. І науково-популярний журнал також, — цілком справедливо зазначив Леонід Ашкіназі. — Куди ж він дівся, цей читач? А нікуди. Він або заробляє, або витрачає. Так чи так, на читання журналів у нього часу немає. Тому тяжка доля науково-популярного журналу у світі, де ще тільки навчаються заробляти й відпочивати».
Може, тому видання спеціалізованих науково-популярних журналів на просторах СНД — завдання з дуже великим комерційним ризиком? А наукова журналістика, відповідно, цілком маргінальна галузь прикладання журналістських сил? Як зазначив редактор науково-публіцистичного журналу «Университеты» (Харків) І.Тарапов, якщо в країні знищується наука, то як писати про її досягнення? І чи знайде потім власне місце в житті молода людина, яка захопилася наукою завдяки науково-популярним журналам? Чи дорікне нам за те, що ми навіяли їй фата-моргану замість зорієнтувати на отримання професії, яка дає можливість прогодувати сім’ю?
Що ж усе-таки змушує дивитися в майбутнє з певною часткою оптимізму? Мабуть, той факт, що старі видання все-таки виживають, а нові все-таки народжуються. У Харкові, приміром, виходить науково-популярний журнал «Непоседа», який я б занесла до Книги рекордів Гіннесса. Його видає колишній авіабудівник Анатолій Вороний. У редакції, що міститься в його квартирі, немає навіть комп’ютера. Проте в «Непоседы» є свої автори та читачі не лише в Україні, а й у країнах близького і навіть далекого зарубіжжя!
Зрештою, жага пізнання також належить до основних інстинктів людини.