"Мені не шкода віддати життя заради щонайменшого в науці..."
Микола Вавилов
В історії науки все ще залишається чимало невідомих або ж маловідомих широкому загалу постатей. І хоч їхній внесок у науку став надбанням усього людства, тривалий час їхні імена замовчувалися, передусім з ідеологічних причин.
Ідея науково-суспільного проекту популяризації здобутків вітчизняних учених у науковому середовищі витала давно. А реального наповнення набула в рамках Х з'їзду Українського товариства генетиків і селекціонерів (УТГіС) ім. М.Вавилова, присвяченого 50-річчю заснування УТГіС та 130-річчю від дня народження Миколи Вавилова, одного з найвидатніших генетиків світу. Так склалося, що доленосні етапи його життя пов'язані з Україною. Свій науковий шлях він розпочав у Полтаві, де в студентські роки проходив практику на Дослідному полі (з 1910 року - Полтавська дослідна станція, а нині - Полтавська державна сільськогосподарська дослідна станція імені М.Вавилова Інституту свинарства та агропромислового виробництва НААН України), вів перші наукові спостереження. Вже навіть ставши відомим ученим, обіймаючи високі посади, Микола Вавилов з теплотою згадував полтавський період свого життя і завжди відгукувався про себе просто: "Я - агроном. І став я ним власне в Полтаві".
Доля розпорядилася так, що в Україні й завершився науковий шлях Миколи Вавилова, академіка Академії наук СРСР і Академії наук УРСР.
"Того місця, звідки розпочався вже інший його шлях - тюремний, якось не згадували. Ті події обходили мовчанкою, - розповідає професор Національної академії СБ України Микола Величко. - Життя Миколи Вавилова можна назвати подвигом. Подвигом ученого були його видатні наукові дослідження, подвигом мандрівника - його наукові експедиції, коли Микола Іванович часто ризикував життям. Невтомний дослідник світових рослинних ресурсів, шукач генів для збагачення генофонду культурних рослин, Вавилов об'їздив п'ять континентів, побував у більш ніж 50 країнах. І звідусіль на Батьківщину йшли посилки з насінням і гербарним матеріалом. Десятки тисяч зразків! На полях Всесоюзного інституту рослинництва (ВІР) під Ленінградом, на багатьох дослідних станціях у різних областях Радянського Союзу це насіння висівали, створюючи селекцією на його основі високоврожайні сорти.
Одним із напрямів наукових пошуків ученого було вивчення походження культурних рослин, серед яких особливе місце посідала полба, або двозернянка (Triticum dicoccum), або голомша - вид стародавньої пшениці. Її походження сягає корінням у VII тисячоліття до н.е. - в регіон Сирії та Лівану. У першому тисячолітті до н.е. вона потрапила на територію Європи. Але яким шляхом? Це питання для дослідників залишалося загадкою.
Під час комплексної експедиції 1940 року в Західну Україну (вона була організована АН СРСР за завданням наркомату землеробства СРСР з метою вивчення рослинних ресурсів Бессарабії і Буковини) Вавилов у Путильському районі Чернівецької області виявив природні популяції дикоростучої полби (Triticum dicoccoides). А раніше зразки цієї пшениці дослідник зібрав на Балканах. Знахідка підтвердила його здогад про те, що полба через Балкани могла поширитися до Українських Карпат (в Україну), а потім і по всій Європі".
Це була остання експедиція вченого. Шосте серпня 1940 року - останній день його самовідданого служіння науці і Батьківщині.
Вечоріло, на землю опускалася темрява... Повертаючись до місця ночівлі групи дослідників, стомлений, але задоволений знахідками - зразками місцевої флори, зі жмутком полби в руці, він побачив чорну "емку". Майнув тривожний здогад... Люди, які вийшли з авто (це була спеціальна група НКВС), запросили їхати разом із ними, нібито для термінових переговорів з Москвою. Це був арешт. Невдовзі Вавилова оголосили "ворогом народу". Незважаючи на світове визнання вченого та його величезні заслуги перед Батьківщиною, сталінський режим не допускав прояву незалежних політичних і наукових поглядів. Нескінченні виснажливі допити... Понад рік у камері смертників. Зрештою, смертну кару замінили (завдяки клопотанням його брата Сергія Вавилова - президента АН СРСР, інших учених) на заслання. Перед відправкою до табору тяжкохворий і виснажений Микола Іванович потрапляє до тюремної лікарні в м. Саратові, де через два дні його не стало. Поховали академіка М.Вавилова в загальній могилі для арештантів, місце її знаходження невідоме.
"Навчаючись на біологічному факультеті Чернівецького університету, я зацікавився дослідженнями Вавилова в Україні і захотів пройти його стежками, - каже М.Величко. - Улітку 1972 року разом зі старшим лаборантом Федором Рачицьким (Федір Михайлович і тепер працює на кафедрі ботаніки ЧНУ) вирушили в експедицію місцями досліджень Миколи Вавилова. І знайшли зразки пшениці полби в селянських господарствах та на околицях сіл Путильського району. Знахідку відправили в колекцію Ленінградського інституту рослинництва.
Пізніше я звертався до архіву управління КДБ Чернівецької області, сподіваючись натрапити бодай на якісь документальні матеріали, які б пролили світло на обставини, пов'язані з арештом М.Вавилова під час цієї експедиції, але нічого не знайшов. Від колишніх співробітників НКВС у Чернівецькій області, на той час уже пенсіонерів, довідався, що такий факт був, але ніхто не знав, з якою місією приїжджала група з НКВС.
Працюючи в Інституті клітинної біології і генетичної інженерії НАНУ, я зацікавився долею сподвижника М.Вавилова Григорія Левитського - видатного генетика й селекціонера, який також був репресований, і вирішив описати його науковий і життєвий шлях. Через СБУ ми зробили запит до відповідної інстанції РФ, щоб ознайомитися з його архівною справою, але нам відмовили. Ми зрозуміли, що стосовно тих подій у Росії нічого не змінилося, система залишилася та сама".
Ініційований науковцями проект має кілька складників. Один з них - популяризація досліджень учених, які доклали зусиль до того, що нині в Карпатах маємо найбагатші з погляду біорізноманіття природні утворення на території України. Тут збереглося чимало раритетних видів флори. Специфічність рослинного світу приваблювала до цього краю багатьох дослідників, у тому числі біологів міжнародного рівня. Першим ботаніком, який провів ґрунтовні дослідження рослинного світу Чивчинських гір, був Остап Волощак (1835–1918), українець за походженням. У 1920–1940-х рр. минулого століття тут проводили свої експедиції румунські, польські, а потім радянські дослідники, зокрема Микола Вавилов - учений зі світовим ім'ям.
Чивчинські гори, в межах яких лежить і більша частина території Національного природного парку (НПП), є одними з найбагатших на ендеміки регіонів Українських Карпат. Це одна з найцінніших перлин природного багатства України. 40% від загальної кількості ендемічних видів Українських Карпат припадає на Чивчинські гори (при тому, що вони займають лише 6% території Українських Карпат). На згаданому вище з'їзді УТГіС НПП "Черемоський" визнано не тільки одним із цінних буковинських природних осередків генофонду держави, а й "рукотворним пам'ятником видатним вітчизняним і зарубіжним ученим, які зробили вагомий внесок у дослідження цього краю". Наукова спільнота підтримала пропозицію про присвоєння НПП "Черемоський" імені Миколи Вавилова.
"Вавилов дуже багато зробив для України, але мало хто про це знає, - зазначив президент УТГіС, член-кореспондент НАН України Віктор Кунах. - Як і про науковий доробок інших учених - генетиків і селекціонерів, імена яких досі належно не пошановані. Згадаймо хоча б Андрія Сапєгіна, українського і радянського селекціонера (його теж заарештовували за звинуваченням у шкідництві), який на основі народних сортів вивів багато нині відомих. Наші народні сорти пшениці лягли в основу знаменитих канадських, латиноамериканських - куди тільки не розкидала доля українців…"
"Ми попросили зібрані М.Вавиловим зразки дикої полби з колекцій кількох країн, щоб зробити генетичний аналіз і порівняти зі зразками з Чернівецької області та колекційними зразками з генетичних банків України, Чехії, США. І тоді зможемо оцінити саме цю популяцію з точки зору її походження й спорідненості з іншими популяціями. Бо як мінімум у двох випадках нам сказали, що це отримано в порядку обміну з ВІР і що це саме ті зразки, які зібрані Вавиловим", - зауважив голова Всеукраїнської асоціації біології рослин академік НАНУ Ярослав Блюм.
"Свого часу в нас була ідея створити фільм "Пшениця: Україна, Європа і світ", - каже директор НЦ превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки ім. Л.Медведя Микола Проданчук. - Внесок українців у розвиток землеробства, особливо на неосвоєних територіях, дуже великий. І це не тільки Сибір і Далекий Схід, а й Канада та інші регіони планети. Тож одним з об'єднавчих символів могла би бути пшениця. Наші предки - землероби. І віднайдення Вавиловим оцього аборигенного виду - полби, або голомші, яка є прапрапрапредком сучасної пшениці, якраз і підкреслює роль наших предків у розповсюдженні культури землеробства.
Цілком випадково простежується ще один зв'язок - також через культуру - із сином Іллі Юр'єва. Є в нас такий меценатський проект - "Українська скрипка: 1000 років". Творець унікальних інструментів Флоріан Юр'єв - син ученого-генетика, найближчого соратника Вавилова Іллі Юр'єва, жорстоко знищеного в сталінських катівнях. Флоріан Ілліч (він працює в нашому Центрі) - особистість надзвичайно багатогранна: учений-мистецтвознавець, знаменитий архітектор - зокрема й "Літаючої тарілки" біля станції метро "Либідська". Світ великий, але світ малий. Для геніїв він справді малий".
Цим проектом пропонується започаткувати щорічні наукові конференції в Україні на тему генетичного різноманіття рослинних ресурсів та їх збереження; зняти науково-популярний фільм про Україну як житницю Європи, а також поставити пам'ятний знак у Путильському районі Чернівецької області (у НПП "Черемоський"), присвячений видатним дослідникам Карпат. Першу таку конференцію планується провести вже цього року, запросивши до участі в ній зарубіжних колег. Є ідея запросити також сина Миколи Вавилова - Юрія Миколайовича, доктора фізико-математичних наук.
"Можливо, через сина Миколи Івановича спробувати затребувати архівні документи для ознайомлення, - каже професор права Національної академії Служби безпеки України Олександр Бантишев. - У Росії ухвалено закон, аналогічний чинному в Україні, який дозволяє видавати родичам для ознайомлення справи репресованих. Працюючи над книжкою "Пастка для еліти" про розстріляних українських письменників, я перечитав сотні кримінальних справ, сфальсифікованих за часів сталінських репресій. Матеріали, віднайдені в архівах КДБ, лягли в основу цієї книжки. У ній багато імен талановитих синів України, про яких тривалий час ніхто не чув і не знав. Тепер у нас уже відкрито доступ до архівних матеріалів".
...Посієш зерно - збереш жниво. У цій народній мудрості - глибинна ідея започаткованого науковцями проекту. Сприяти його реалізації зголосилися й інші громадські організації, зокрема чернівецьке земляцтво "Буковина". Учені сподіваються також на меценатську підтримку.