Олександр Бедюх |
Надзвичайно гостру проблему переробки зношених шин на базі безвідходної технології, очевидно, розв’яжуть уже найближчим часом. Таку технологію розробив старший науковий співробітник радіофізичного факультету Київського національного університету Олександр Бедюх. У Брюсселі на конференції Європейської асоціації переробників шин (ЕТРА) його метод «магнітного удару» назвали реальною фантастикою. Унікальною технологією зацікавилися не лише українські, а й зарубіжні компанії та відомства. У тому числі московський уряд, китайська науково-торгова компанія «ДаДзеДа». І вже цілком реально постає питання: хто сповна скористається цією технологією, першим підбере «золоті розсипи» при дорогах?
— Звісно, ми прагнемо реалізувати технологію передусім в Україні й готуємо рішення про будівництво в Києві першого дослідного заводу з переробки шин на базі нашої технології, — каже Олександр Бедюх. — Але цілком може статися так, що технологію реалізують, скажімо, російські або китайські фірми на комерційній основі. Ми проводимо досить щільний маркетинг як усередині країни, так і за кордоном. З 10 по 15 травня наша технологія серед інших демонструвалася в Пекіні на виставці, де нею зацікавилася компанія «ДаДзеДа». Нині готується договір про широкомасштабну довгострокову співпрацю з цією компанією щодо репрезентації українських високих технологій на китайському ринку. А в квітні один із моїх партнерів в Україні президент Міжгалузевого впроваджувального концерну Геннадій Мучник вивчав проблему переробки шин безпосередньо на заводі в місті Екран, поблизу Нью-Йорка (США), де також приглядаються до нашої розробки. Отже, створюється певне конкурентне середовище для її реалізації, що для нас досить важливо.
— А в чому унікальність запропонованого вами методу «магнітного удару» в переробці шин?
— Весь сенс зводиться до того, що після такого «удару» повністю відокремлюється металокорд, а потім уже відбувається процес подрібнення гуми. Отже, вдається не лише повністю переробити вторсировину, а й значно зменшити зношуваність задіяного в цьому процесі механічного устаткування, істотно знизити енергоспоживання. Метал і гуму можна використовувати без будь-якої подальшої обробки за призначенням. Приміром, гумова крихта стовідсотково заміняє каучук. Поки що такого не вдалося досягти жодній переробній фірмі світу. Тому, напевно, й назвали нашу технологію «реальною фантастикою». Але що ж це за фантастика, якщо вона не стає реальністю?
— Як усе це зроблено технічно?
— Ми створили високовольтну електроімпульсну установку (4 кВт), яка дозволяє методом «магнітного удару» від’єднувати металокорд від гуми — метал відскакує від гуми, як краплі води від розпеченої сковорідки. Економіка тут виходить така: переробний завод, за підрахунками фахівців, може на основі нашої технології випускати від 400 до 1800 кг модифікованої гумової крихти за годину. Витрати електроенергії при цьому становлять 0,3—0,5 кВт годин. Підраховано, що при вартості регенерату до 50 центів за кг виробництво окупається впродовж 1,5 року.
— А як переробляють шини в розвинених країнах?
— Приміром, у Сполучених Штатах, де ця проблема гостріша, ніж в інших державах, «позбуваються» шин простим методом — їх спалюють. При цьому твердий залишок, з урахуванням сажі й металу, сягає 20% ваги шини. І лише 10% їх кількості переробляють на крихту й повторно використовують. Таким чином, одна тонна гумової крихти коштує переробникам 500 доларів. З цієї крихти потім виготовляють штучні каучуки, які на ринку вже реалізовують за ціною від 3 до 5 тис. доларів. Напевно, США надто багата країна, щоб не десять, а всі сто відсотків гуми від зношених шин запускати у повторне виробництво. Але там уміють рахувати гроші й нашу технологію ретельно вивчають.
Трохи інакші справи в Європі, де зношених шин менше. Там спалюють приблизно 40% покришок. Але, за даними ЕТРА, до 2006 року спалювання шин у Європі повністю заборонять. Механічне ж перемелювання шин, до чого в основному вдаються там, не дозволить одержувати цілком чисту гуму для її повторного використання. До того ж такий метод призводить до значної зношеності механічного устаткування й досить енергоємний. Отож ми придивляємося й до європейського ринку з погляду застосування нашої безвідходної й екологічно бездоганної технології.
Стосовно Китаю, де ми нещодавно на виставці показали свою технологію, то там немає таких покладів зношених шин, як у Штатах і Європі, але автомобільний ринок дуже швидко зростає. Тому китайські партнери, за нашими оцінками, найбільше наблизилися до проблеми промислового впровадження нашої розробки. Вони буквально насичують внутрішній ринок такими технологіями. І, можливо, саме в Китаї ми зможемо повністю реалізувати свою ідею. Але, звісно, хотілося б, щоб її було впроваджено передусім у нашій країні. Потреба в ній, як з погляду реальної економіки, так і екології, не просто назріла. Адже лише в Києві щорічно списують (тобто просто викидають) тисячі непридатних покришок, і лише третину їх утилізують, переробляють традиційним, але далеко не найкращим методом.