Риба, морські зірки, раки, морські павуки, голотурії, черв’яки, асцидії, молюски, п’явки — ці й інші морські тварини стали героями унікального дослідницького фільму, знятого Андрієм Утєвським під час занурень під воду. А зроблені ним фотографії посіли призове місце на Міжнародному фестивалі підводного зображення «Срібна акула», що проходив у Києві.
Тут водяться п’явки
і людожери
— Андрію, як виглядають поселення морських тварин в Антарктиці?
— Вони розташовуються ярусами. На глибинах до 20 метрів — це так звана абразивна зона, що схильна до впливу підводної частини айсбергів, — живуть в основному різноманітні нитчасті водорості. Найцікавіше розпочинається нижче 20 метрів — там живуть зірки, голотурії, губки, черв’яки, корали. А нижче 40 метрів — гігантські форми. Там водяться морські павуки, довжина кінцівок яких сягає 15 сантиметрів, а розміри складних асцидій перевищують чотири метри. Вражають уяву й гігантські кільчасті черв’яки, огорнуті желеподібною захисною оболонкою. Губка-вулкан — величезна біла куля, яку можна сприйняти за кварцове утворення на базальтовій основі. Морські їжаки так щільно розміщуються один біля одного, що на деяких ділянках дна з одного квадратного метра можна зібрати «врожай» вагою в кілька кілограмів. Величезні скупчення у вигляді суцільного килима утворюють там і морські зірки.
Цікаво було спостерігати за морською лілією — це напівсидяча тварина, на кшталт морської зірки. Якщо до неї торкнутися, вона лякається, піднімає свої промені й, плавно ними розмахуючи, відпливає. В одне з занурень я виявив двох незвичайних морських черв’яків пріапулід — вони сидять у грунті вертикально, назовні висувається лише покритий хітиновими зубцями хобот. Черв’як його то втягує, то витягує, харчуючись у такий спосіб донними відкладеннями.
— А що являють собою морські п’явки?
— Вони схожі на своїх побратимів із прісних водойм — таке саме червоподібне тіло й дві присоски. Це дуже поширені паразити, які живуть на рибах, ракоподібних, морських павуках. Коли вони напиваються крові, то покидають «хазяїна» і відкладають на камінні й водоростях маленькі кокони. У кожному з них сидить малюсінька п’явочка. Щоправда, вирости до дорослого стану в неї мало шансів — до 90% цих тварин стають здобиччю хижаків. У мене зібралася, напевно, найбільша у світі колекція антарктичних п’явок — кілька сотень екземплярів 25 видів. Причому до чотирьох раніше описаних нових видів додалося ще чотири нових.
— Ви спостерігали й надводних тварин?
— Так. Я вів спостереження за різними видами тюленів, зокрема морськими леопардами, які живуть лише в Антарктиці, зрідка підходячи до Нової Зеландії та Австралії. Це основні хижаки регіону, які їдять усе, що менше й слабше за них самих, також виявляють інтерес і до людини.
Самець морського леопарда, маючи довжину понад три метри, важить до половини тонни — він схожий на потужну живу торпеду з головою динозавра й жахливими зубами. Торік на британській станції «РОЗЕРА» — приблизно за 300 кілометрів від нашої антарктичної станції — загинула молода жінка-біолог, яка обстежувала з напарником прибережну зону з маскою та трубкою. На неї несподівано напав самець тюленя-леопарда, схопив за ноги й потягнув під воду. Через цю тварину мені неодноразово доводилося спішно полишати місце занурення.
Водяться в цьому регіоні й найближчі родичі тюленя-леопарда — тюлені-крабоїди, які не такі небезпечні, однак краще їх не чіпати. А ось тюлені Уедделла, хоча теж важать до півтонни, цілком спокійні — до них можна підійти й навіть торкнутися рукою. Агресивні лише самки в період годівлі дитинчат.
У рамках своєї програми я також вів облік пінгвінів — окремо дорослих особин і пінгвіненят, а також кількість їхніх гнізд та яєць. При знайомстві з зовні такими симпатичними й дружелюбними пінгвінами є лише одна проблема — запах. На підході до острова Петерман, що за 12 кілометрів від станції, де розміщується велика колонія пінгвінів Дженту, вже за півкілометра відчувається задушливий запах їхніх екскрементів. Та справа є справа. Цей острів — моніторингова зона, де щороку потрібно проводити облік тварин і фенологічні спостереження.
Морський блокбастер чи інформаційна база?
Під час своїх занурень Андрій Утєвський зняв кілька дивовижних фільмів про підводний світ шостого континенту й зробив безліч фотознімків. Заради цього він здійснив 104 дослідних спуски під воду на глибину до 57 метрів у різні сезони року — це світовий рекорд занурень в антарктичні води для однієї людини в тому типі спорядження, яке використовувалося.
Фільми мають великий успіх навіть у непрофесіоналів, що й не дивно, оскільки біологу вдалося передати і красу, і хвилюючу своєрідність підводного світу Антарктики. Та основна мета зйомок була іншою — розробити дослідницьку фото- і відеоінформаційну базу. Андрій зібрав багатий відеоматеріал на 35 годин показу плюс близько 600 фотокадрів, на яких зображено 27 видів морських зірок, 38 видів молюсків, 32 види губок, 23 види черв’яків тощо.
Найцікавіші екземпляри своїх «кінозірок» та «фотомоделей» — від п’явок і черв’яків до ракоподібних — Андрій привіз до Харкова для подальшої роботи — ідентифікації, аналізу, публікації каталогу з зображенням та описом. Фахівці вперше зможуть вивчати ці організми в комплексі — у пробірці, на відео і фото, а також на знімках, на яких зображено витягнуту з води тварину. Найголовніше в цій роботі — учений спостерігав і сфотографував життя тварин безпосередньо в середовищі їхнього проживання. Це надзвичайно важливо для фахівців.
Досі такі зйомки в цьому регіоні Аргентинських островів не проводилися. Та й узагалі, через температурні умови роботи підводні зйомки для Антарктики — рідкість. Під час показу фільмів дивувалися навіть люди, які бували на льодовому континенті. Мало хто з них уявляв, що під поверхнею крижаної води, яка на всіх наводить жах, таїться таке багатство життя. Навіть улітку температура води на поверхні була близькою до нуля. А починаючи з 10-метрової глибини — від мінус 1,7 і до мінус 1,9 за Цельсієм.
Екстрим заради науки
— Андрію, банальне запитання: вам було холодно під водою?
— Холодно плавцю чи тепло — це великою мірою залежить від фізіології. Бувало, що в такому костюмі, як у мене, нирці замерзали й при зануренні у воду з температурою плюс 10. А я не мерзнув і в антарктичних водах, хоча занурення тривали від 30 до 50 хвилин, а загальний час перебування у воді — до двох годин.
Слід зауважити, що завдяки стерильним умовам середовища в людини в Антарктиді змінюється стан організму. Тут, у Харкові, варто переохолодитися — і застуда забезпечена. Там стався такий випадок: я пірнув під крижане поле, щоб пройти до айсберга, і, треба ж, саме тоді, прямо під водою, на костюмі розстебнулася блискавка. У рукавичках важко захопити повзунок, та й узагалі його можна випадково зламати. Тому я так і плавав — розстебнутим. А коли повернувся на станцію, випив гарячої кави, постояв під гарячим душем — і все гаразд.
— Яке устаткування ви брали під воду?
— Зазвичай я занурювався сам, тому доводилося одночасно брати з собою відеокамеру з прожекторами, цифровий фотоапарат «Олімпус» і сітку для зразків. Щоб побачити і зняти на фото- й відеоплівку підводний світ Антарктики, потрібно затратити чималі зусилля, зокрема й фізичні. Це не теплі моря!
До речі, тому, хто забезпечував спуск, було непереливки — доки я активно плавав під водою, він мусив непорушно сидіти нагорі під пронизливим вітром і на морозі. Через погоду від деяких спусків доводилося навіть відмовлятися — при температурі мінус 10 і вітрі 30 вузлів мій напарник перетворився б на бурульку.
— Що ви відчували під водою?
— Найголовніше — відчуття польоту. 104 занурення — це, по суті, лише перший доторк до цього світу. Я дуже хотів би ще раз поїхати в Антарктиду! Тільки вже з професійною фотоапаратурою, оскільки вода там хоч і чиста, але темно — чорні водорості, чорний мул. До того ж у воді плавають мікроскопічні крижинки й водорості з кремнієвим скелетом, які розсіюють проміння прожектора і заважають зробити якісний знімок. Ще одна проблема — це м’який мул, що лежить на базальтовому дні і піднімається від найменшого руху.
— До якої глибини ви дійшли?
— 57 метрів. Це гранична глибина для того устаткування, з яким я працював. Але ще не дно, а крутий схил, який обривається донизу. Ніхто не знає, що там, на глибині. Підводний світ цього регіону дуже багатий, але настільки маловивчений, що й досі можна відкривати нові види тварин.
Характерно, що останніми роками Антарктидою зацікавилися вчені різних спеціальностей, зокрема, біохіміки та фармацевти. Наприклад, на американській антарктичній станції «ПАЛМЕР», яка лежить за 50 кілометрів від нас, домінуючий напрям досліджень — біологічні активні речовини, що містяться в морських тваринах, наприклад, у губках. Там обладнано лабораторії, в яких виділяють і вивчають речовини, що мають протиракову активність. Можливо, потенційно цінні і морські п’явки.
Нині в Антарктиці регулярні зоологічні підводні дослідження проводять лише п’ять станцій. Україна належить до них. Я переконаний, що вітчизняні вчені на порозі нових відкриттів, які стануть важливим внеском у дослідження Антарктики.
…Наприкінці розмови герой цієї статті висловив подяку всім учасникам експедиції — її начальнику Володимирові Бахмутову, директору Українського антарктичного центру Валерію Литвинову і заступнику директора УАЦ з науки Геннадію Миліневському за підтримку та розуміння. «Без їхньої допомоги, — сказав Андрій Утєвський, — виконання таких складних робіт в екстремальних умовах Антарктики було б просто неможливе».