Указ президента В.Ющенка «Про Академію екологічних наук України» (№ 1177 від 19.12.08) у науковому середовищі справив враження грому серед зими. Багато хто, зокрема й автори цих рядків, не одразу повірили власним очам: невже йдеться про створення ще однієї державної академії?
Очевидно, за турботами, пов’язаними з кризою та наближенням новорічно-різдвяних канікул, появи цього указу майже не помітила широка громадськість, за винятком тих її представників, чиїх інтересів він торкається безпосередньо. Перша публічна реакція з’явилася тільки в середині січня — заступник голови Верховної Ради М.Томенко виступив із різкою критикою рішення президента про створення Академії екологічних наук, зауваживши, зокрема, що ініціював створення академії і, очевидно, планує її очолити не хто інший, як міністр охорони навколишнього середовища Г.Філіпчук. Віце-спікер вважає, що сьомої державної академії Україна не витримає.
Щоправда, першою схаменулася Національна академія наук: після офіційного опублікування указу вона надіслала на адресу президента України відкритого листа за підписом понад тридцяти дійсних членів НАНУ. «Згідно з указом, — ідеться в листі, — підтримується ініціатива невідомих нам «провідних учених» щодо заснування такої академії як державної наукової організації та встановлюється її чисельність у кількості 25 дійсних членів і 52 членів-кореспондентів. Ми дізналися про таку ініціативу в день підписання Указу з офіційного сайту президента України. Наскільки нам відомо, не проведено громадського обговорення з метою з’ясування доцільності такого кроку. На жаль, доводиться констатувати, що проект цього указу президента України не погоджувався з НАН України та державними галузевими академіями наук».
Дивно, як таке могло статися? Загалом, який сенс у такій академії? З такими запитаннями ми вирішили звернутися до авторитетних фахівців, чия діяльність пов’язана з охороною довкілля реально, а не лише формально (словосполучення «охорона навколишнього природного середовища» входить до назви посади).
— У мене особисто, як і в більшості фахівців та вчених, котрі опікуються екологічними проблемами, негативне ставлення до створення такої академії, — каже Аркадій Шапар, директор Інституту проблем природокористування та екології НАНУ, член-кореспондент НАН України. — Насамперед тому, що в системі Національної академії наук функціонують наукові установи екологічного спрямування, і все, що напрацьовано в Україні в науковому й законодавчому планах (а напрацьовано немало), зроблено з їхньою участю. У багатьох ВНЗ України діють кафедри екологічного спрямування, робота яких координується МОН і НАН України. Крім того, є громадська Українська екологічна академія наук.
Безумовно, екологічні проблеми потребують підтримки держави, і насамперед — у питаннях прийняття закону про концепцію переходу України на засади сталого розвитку (НАН України з власної ініціативи, на безплатній основі розробила проект такого документа у 2006 р. й офіційно передала його до Верховної Ради та Кабінету міністрів України), розбудови державної й регіональних систем комплексного екологічного моніторингу (пропозиції НАН України з цього питання не беруться до уваги декілька років), реалізації державної програми забезпечення сталого розвитку регіону видобування та первинної переробки уранової сировини і державної цільової екологічної програми «Приведення в безпечний стан уранових об’єктів колишнього ВО «Придніпровський хімічний завод» (розроблені з участю НАН України) та багато інших.
Що ж виходить? На реалізацію цих доленосних для України програм грошей немає, а на створення нової академії вони знайшлися?
До речі, у класифікаторі наук знайдемо «екологію», а не «екологічні науки». Наскільки мені відомо, Національна академія наук України не узгоджувала цього документа.
Закономірно постає запитання: хто ж так наполегливо «дбає» про рейтинг президента України?
— Серед ініціаторів нової академії немає жодного провідного еколога, то як узагалі можна говорити про заснування якоїсь екологічної наукової школи? Вона є в академічних інститутах — екології Карпат, ботаніки, зоології, гідробіології, екології та природокористування, галузевих інститутах у Дніпропетровську, Одесі, Києві, інших містах, — каже академік НАНУ Михайло Голубець. — Якщо вже створювати спеціалізований інститут, який опрацьовував би питання сталого розвитку, то зрозуміло, що у складі екологів, географів, суспільствознавців, народознавців, економістів, істориків тощо. А ще — кібернетиків, які могли б прогнозувати роботу, показати функціональну суть такої системи і принципи керування процесами в ній.
Після прийняття базового документа з питань сталого розвитку в Ріо-де-Жанейро у розвинених країнах розпочався процес його реалізації. Україна також підписала цей документ. Проте й досі не створила концепції сталого розвитку, його стратегії та програми роботи. Охорона довкілля — галузь, яка в нас дуже занедбана. Міністри змінюють один одного, не здатні глибоко вникнути в жодне питання. До того ж їх обирають не за фаховими ознаками, а за членством у партії. Один із інститутів НАНУ ще в 2006 році розробив концепцію переходу України до сталого розвитку, надіславши її до Кабінету міністрів, адміністрації президента, Верховної Ради. Та досі — жодної реакції. Натомість постає ідея створення немічної академії, нездатної вирішити цю складну проблему.
— Наскільки мені відомо, шлях до створення академії лежить через установчі збори, на яких поважні вчені затверджують статут, визначають напрями роботи тощо. В указі ж бачимо загальні фрази на кшталт «посилити фундаментальні і прикладні дослідження в галузі екології», які ні до чого не зобов’язують, — вважає доктор біологічних наук, професор, директор Державного природознавчого музею НАН України Юрій Чорнобай. — Рішення про створення академії — поспішний і непродуманий крок із боку нашої влади. Адже на цю задумку потрібні великі кошти. Невідомо, де Кабмін їх зможе взяти, — хіба «відріже» від інших наукових установ.
На думку професора Ужгородського національного університету Андрія Ковальчука, такого дива, як екологічна академія, немає ніде у світі. Очевидно, хтось хоче створити академію «під себе», щоб забезпечити собі відповідний статус. Ініціаторами таких ідей, як правило, виступають маргінали, бо серйозні люди розуміють усю нісенітницю схожих затій. Врешті-решт, це може завдати серйозної шкоди іміджу науки в Україні. Нині серед наукових напрямів екологічної тематики у нас на належному рівні, завдяки діяльності інститутів — південних морів ім. Ковалевського та гідробіології НАН України, перебуває лише гідроекологія. Що ж стосується екології наземних систем, то вона тільки розвивається. Який сенс у теперішніх складних економічних умовах плодити нові убогі академії?
***
У листі до президента України вчені НАНУ звернулися з проханням скасувати указ «Про Академію екологічних наук України». Наукову спільноту тривожить ентузіазм, із яким зацікавлені особи намагаються проштовхнути ідею такої академії. Як з’ясувалося, ще в липні минулого року до НАНУ надійшов лист від глави секретаріату президента з приводу створення Академії екологічних наук. У листі у відповідь за підписом президента НАНУ Б.Патона Національна академія не схвалила ініціативи, аргументовано довівши недоцільність такого рішення, зазначивши, зокрема, що воно суперечитиме чинному Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Після цього питання нової академії, здавалося, зникло з порядку денного раз і назавжди. І раптом — «указ його високості». Чи треба буде після цього дивуватися, якщо завтра у нас з’явиться якась інша вузькогалузева академія, приміром газова, металургійна чи трубна? А чому б і ні? Тим більше що «проффесорів» серед бізнесово-керівної еліти, які прагнуть потрапити до сонму «безсмертних», не бракує.