Уперше розшифровано повний геном російського чоловіка. Це восьме у світі визначення послідовності ДНК після того, як було визначено генетичні «портрети» американця, корейця, африканця, європейця та представників ряду інших національностей. Як відомо, першими людьми, які удостоїлися такої честі, були нобелівський лауреат і один із відкривачів структури ДНК американець Джеймс Вотсон, а також його співвітчизник біолог Крейг Вентер.
Ця наукова новина й сама по собі привернула увагу світових агентств, але справжньою сенсацією став той факт, що дослідження було виконано в Російському науковому центрі «Курчатовський інститут». Як відомо, цей центр утворено в 1991 році на базі заснованого в розпал Другої світової війни інституту для якнайшвидшого вирішення суто оборонного завдання — створення ядерної зброї. Після його виконання вчені займалися проблемами використання реакції ділення і синтезу у створенні нової енергетики.
У рамках РНЦ «Курчатовський інститут» створено генетичний підрозділ, який займатиметься дослідженням геномних характеристик етносів, зв’язком між генами та хворобою — зокрема вивченням геномів людей, які страждають соціально значимими спадковими захворюваннями. Такі хвороби можуть бути пов’язані не тільки з індивідуальними, а й з етнічними особливостями. Наприклад, з’ясувалося, що ісландці значно меншою мірою хворіють на СНІД. У перспективі РНЦ планує брати участь у створенні біоінженерних пристроїв, гібридних матеріалів і приладів, які з’єднують біологічні та технологічні компоненти.
— Близько десяти років тому академік Сергій Капіца висловив несподівану для того часу думку: «У нас від радянського минулого залишилося дуже багато НДІ фізичного профілю, але мало наукових центрів, де вивчають людину. Із часом співвідношення змінюватиметься». Валентине Федоровичу, можливо, прогноз академіка починає збуватися? — запитую Валентина Чешка, кандидата біологічних і доктора філософських наук, автора кількох книжок про вплив нових відкриттів у генетиці на життя людей.
— Будемо сподіватися. Як свідчить інформація про РНЦ «Інститут Курчатова», справа не тільки й не стільки у фізичному профілі наукових установ, скільки в їхній орієнтації на вирішення суто технічних проблем. Дослідницькі центри будь-якого профілю повинні відповідати тим темам і тим галузям дослідження, які в даний момент є найперспективнішими.
У нашій країні іноді відбувалося навпаки. Наприклад, у 1946 році тодішнім урядом України та Академією наук УРСР було прийняте й реалізоване рішення організувати в Харкові Інститут генетики та селекції. Він мав стати аналогом знаменитого Вавиловського інституту загальної генетики, де досліджувалася б генетика рослин, тварин і людини, медична генетика тощо. Це мав бути найбільший науковий центр фундаментальних і прикладних досліджень. Його було створено — нині це Інститут рослинництва ім. Юр’єва. Це найбільший науковий центр, фахівці якого багато зробили для нашої країни. У 1948 році інститут перестав досліджувати проблеми генетики людини. Його було перейменовано, перепідпорядковано і перепрофільовано. Вчені, які займалися цією тематикою, частково були звільнені, частково перекваліфікувалися. Зокрема талановитий генетик і цитолог Лев Делоне, який був одним із першовідкривачів штучного мутагенезу, зайнявся іншими справами.
Після падіння Лисенка в 60—70 роки пов’язана з біотехнологіями наукова тематика отримала в Україні новий поштовх у розвитку. Наприклад, у Харкові було створено Інститут проблем кріобіології та кріомедицини НАНУ і Медико-генетичний центр. Прикладні аспекти біотехнології досліджував Інститут тваринництва УААН. Всі вони працюють і нині — і відомі у світі результатами своїх досліджень. Але в цілому наявна інфраструктура науково-дослідних установ, яка займається генетикою та біотехнологіями, відповідає 70-м, можливо, початку 80-х років минулого століття.
Але я сподіваюся на краще, оскільки внесок слов’ян і, зокрема, українців, у генетику досить великий. Чи знаєте ви, що основоположником сучасного еволюційної генетики був українець Феодосій Добжанський, який емігрував у 1927 році у США? За його підручниками навчалися кілька поколінь американських студентів, а відкривач структури ДНК, нобелівський лауреат Джеймс Вотсон, чий геном був розшифрований одним із перших, вважав себе його учнем.