До плеяди українських учених, які зробили помітний внесок у скарбницю знань людства, належить одна з представниць усесвітньо визнаної наукової школи академіка АН УРСР Андрія Гродзинського, учений-алелопат Лариса Дем'янівна Юрчак (Пилипенко) (1937-2010).
На дитячі та юні роки Лариси Пилипенко випали труднощі, властиві її поколінню. У 1955 р., після закінчення середньої школи та успішного складання вступних іспитів, вона стає студенткою біологічного факультету Київського державного університету імені Т. Шевченка. У період навчання Лариса жила в рідної тітки на вул. В. Володарського (нині - Золотоустівська, біля цирку), тож до університету ходила пішки.
В університеті тоді працювали справжні корифеї української науки, які читали студентам лекційні курси та проводили практичні заняття. Найбільший вплив на формування професійних інтересів майбутньої вченої справили лекції професора О. Топачевського, академіка АН УРСР
Д. Зерова, академіка АН УРСР О. Маркевича, професора О.Липи; члена-кореспондента АН СРСР та АН УРСР, професора Д Фердмана; семінари професорів М.Ротмістрова, Б. Новікова та С. Морочковського.
Зі стін славетного університету в ті роки вийшло багато молодих, перспективних науковців, які згодом здобули міжнародне визнання. Так, разом із Л.Пилипенко навчалися: нині член-кореспондент НАН України, директор Інституту зоології ім. І. Шмальгаузена НАН України І. Акімов; член-кореспондент НАН України, д.б.н. Г.Донченко (Інститут біохімії ім. О. Палладіна НАН України); д.б.н.
В. Ткаченко (Інститут ботаніки ім. М. Холодного НАН України); відомий учений-ботанік, д.б.н. Г. Смик та багато інших знаних в Україні й у світі вчених.
Після закінчення університету у 1960 р. Лариса Пилипенко, яка своїм дипломним проектом зарекомендувала себе вдумливим і головне - перспективним дослідником, отримує направлення на працевлаштування старшим лаборантом у відділ фізіології рослин Інституту ботаніки АН УРСР. Того ж року група молодих науковців під керівництвом тоді ще старшого наукового співробітника А. Гродзинського розпочала комплексне дослідження процесів хімічної взаємодії між рослинами, чим, фактично, і було закладено перші цеглини нового наукового напряму - алелопатії. (Під алелопатією -від грецького άλλήλων - взаємно і єαϑος - біль, страждання - розуміють взаємний вплив однієї рослини на іншу).
В інституті панувала особлива, сприятлива для наукового пошуку атмосфера, під час спільних засідань відділів часто виникали жваві дискусії, в яких учені різних поколінь обмінювалися думками, відстоювали свої погляди. Це, вочевидь, позитивно впливало на становлення Л. Пилипенко як ученого і на формування її власних наукових поглядів на алелопатію.
Досить скоро їй разом зі своїм учителем А. Гродзинським довелося обстоювати ці погляди на різних рівнях, оскільки навіть у наукових колах Інституту ботаніки цей новий напрям сприймали досить скептично. Упродовж тривалого часу фахове середовище з обережністю ставилося до результатів відповідних досліджень, адже поняття "продукти життєдіяльності рослин" розглядалося як надто загальне і нечітке для розуміння. З огляду на це, співробітники алелопатичної групи почали аргументовано доводити свої погляди щодо хімічної взаємодії рослин, ґрунтуючись насамперед на результатах власних експериментів. Поступово нагромаджувалися нові й нові дані, з'являлися обґрунтовані факти і переконливі аргументи.
У 1961 р. Лариса Пилипенко одружилася з Володимиром Юрчаком (1936-1996), який на все життя став для неї не просто надійною і люблячою людиною, а й однодумцем. Він закінчив Київський медичний інститут ім. О. Богомольця і також мав професійні уявлення про місце та роль мікроорганізмів у житті. Того ж року молоде подружжя їде на роботу в м. Ош (Киргизія). Чоловік працював лікарем-травматологом в обласній лікарні, а дружина продовжувала проводити мікробіологічні аналізи, проте тепер уже для потреб санітарії. На новому місці вона працює лікарем в обласній санепідемстанції і розширює свої уявлення про роль мікроорганізмів в організмі людини. На цій роботі Лариса Дем'янівна досягла певних успіхів, здобула авторитет у фаховому середовищі, і трохи згодом її призначають на посаду завідувача відділу житлово-комунальної санітарії.
Проте Л. Юрчак не полишала думки про науку. Використовуючи кожну вільну хвилину, вона готується до вступу в аспірантуру, листується з А. Гродзинським, який висилав їй усі необхідні профільні книжки і навіть насіння редису для проведення демонстраційних дослідів. Остаточне рішення Лариса Дем'янівна прийняла в 1962 р., коли А. Гродзинський наполіг на її участі у роботі Всесоюзної науково-практичної конференції з питань експериментальної геоботаніки (м. Казань). Вона зробила змістовну доповідь за результатами розробки одного з перших і універсальних методів в алелопатії - біологічної проби на проростання насіння, в якій була співвиконавцем, і отримала високу оцінку фахівців. Відтоді подальше творче життя Л. Юрчак було пов'язане з вивченням явища алелопатії під науковим керівництвом А. Гродзинського.
Період життя у Киргизії для сім'ї Юрчаків був досить складним. Незабаром після переїзду на світ з'явилася донька Еліна. Оскільки молода сім'я могла розраховувати лише на себе, В. Юрчак за сумісництвом працював на кількох посадах. Він часто вилітав санітарним літаком на подолання епідемій черевного тифу у важкодоступних гірських районах Киргизії, де в кишлаках місцеве населення, як і століття тому, продовжувало жити в малопристосованих антисанітарних умовах. Та що там гірські райони, - навіть у самому центрі міста Ош, у будинку, в якому мешкало молоде подружжя, не було водогону й не функціонувала каналізація, а тому Ларисі доводилося по кілька разів на день носити відрами воду з місцевого арику. Але молодість брала своє, і, незважаючи на труднощі, жили вони дружно, працювали, ростили дитину й раділи життю. За три роки Юрчаки потроху облаштувалися на новому місці, обжилися, і коли настав час від'їжджати додому, навіть із сумом полишали цей не дуже гостинний, але мальовничий край, що вже запав у душу.
У 1964 р. подружжя повернулося в Україну. В. Юрчак вступив до ординатури Київського медінституту і успішно закінчив її у 1965р. Відтоді понад 30 років, до останнього дня свого життя, він працював у дитячій лікарні республіканського значення "Охматдит" завідувачем відділення травматології та ортопедії. Між іншим, В. Юрчак першим в Україні зробив операцію з реплантації кінцівок (було пришито обидві руки зі 100-відсотковою реабілітацією), проводив унікальні операції після тяжких травм у ДТП, його вважали лікарем, як кажуть, "від Бога".
Після повернення з Киргизії Лариса Юрчак знову працює в Інституті ботаніки АН УРСР, але вже на посаді інженера-мікробіолога в групі алелопатії, роботою якої продовжував успішно керувати А. Гродзинський. У травні 1965 р. у зв'язку з призначенням його директором Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР (нині - Національний ботанічний сад ім. М. Гришка НАН України) групу алелопатії було переведено до цієї установи у відділ екології та фізіології рослин (з 1983 р. - відділ алелопатії, до речі, єдиний у світі). Згодом А. Гродзинський перенацілює наукові інтереси Л. Юрчак на дослідження ролі мікроорганізмів у міжвидових взаємовідносинах фітоценозів. Об'єктом перших досліджень став сидеральний люпин, а особливу увагу при цьому було приділено супутній мікрофлорі ґрунту. За результатами цих досліджень у 1971 р. Л. Юрчак захищає кандидатську дисертацію. Цікаво, що через три дні після захисту вона народжує сина Олександра.
Українська алелопатична школа під керівництвом академіка А. Гродзинського стрімко розросталася і здобувала світове визнання. Серед її яскравих представників, поряд із Л. Юрчак, можна назвати таких відомих учених, як доктори біологічних наук Г. Баранецький, П.Мороз, Е. Головко; доктор сільськогосподарських наук В. Мар'юшкіна; кандидат сільськогосподарських наук Н. Дзюбенко; кандидати біологічних наук Н. Прутенська, Л. Середюк,
Т. Буколова, Г. Богдан, О. Кострома, В. Дерев'янко, С. Горобець, Т. Шроль, Г. Побірченко; лауреат премії імені В. Юр'єва НАН України, кандидат біологічних наук Г. Кушнір та багато інших науковців.
До 80-х років минулого століття Л. Юрчак вивчає хімічну взаємодію рослин у різних типах фітоценозів, акцентуючи насамперед на екологічних аспектах, досліджує вплив мікроорганізмів ґрунтовтоми на стан посівів під різними типами сільськогосподарських культур.
Наприкінці 1976 р. В. Юрчака, як одного з найкращих фахівців своєї справи в країні, разом із дружиною відряджають до м. Н'Джамени (Республіка Чад). Він працює лікарем у міському госпіталі, де американські, французькі та німецькі колеги неодноразово віддавали йому пошану за високий професіоналізм, пропонували роботу в найкращих клініках своїх країн. Оскільки не було можливості працювати за основною спеціальністю, Лариса Дем'янівна, вільно володіючи французькою мовою, влаштувалася в місцеве представництво Аерофлоту. У
1979 р., переживши черговий державний переворот у цій африканській країні і незважаючи на цікаві пропозиції з-за кордону, подружжя повертається в Україну.
З 1980 р. Л. Юрчак очолює спеціальну групу науковців Ботанічного саду з вивчення алелопатичної активності інтродукованих ароматичних (лікарських) рослин, культивованих в Україні. Вона встановлює робочі контакти з радгоспами, які спеціалізувалися на їх вирощуванні, проводить пошукову роботу з виявлення найбільш алелопатично активних лікарських речовин і добору до них рослинних тестів.
На прикладі ароматичних культур дослідниця вперше комплексно обґрунтувала екологічний підхід до вирішення низки завдань, актуальних для вітчизняного сільського господарства, а саме: формування ефективних сівозмін, добір толерантних культур у сумісних посівах, зменшення дії ґрунтовтоми, керування структурою та функціями ґрунтового мікробіоценозу тощо. Вона запропонувала й експериментально підтвердила оптимальну агротехніку вирощування провідних ароматичних культур в умовах Лісостепу України впродовж онтогенезу з метою отримання екологічно чистої продукції.
У 2002 р. за результатами багаторічних досліджень алелопатичних властивостей ароматичних рослин Л. Юрчак успішно захистила докторську дисертацію. Після захисту вона зосередилася на поглибленому вивченні властивостей ароматичних рослин. Отримані результати дослідниця узагальнила у своїй унікальній монографії "Алелопатія в агробіогеоценозах ароматичних рослин" (2005). Крім того, вийшли друком ще дві книжки з цієї тематики, в яких Л.Юрчак була співавтором. Загалом, у її творчому доробку понад 150 наукових праць, серед яких два патенти і одна рекомендація для виробництва.
Поряд із проведенням наукових досліджень, Л. Юрчак займалася активною підготовкою фахівців вищої кваліфікації. У 2006 р. вона увійшла до складу спеціалізованої вченої ради при Інституті агроекології УААН. Завдяки її компетентним рецензіям і порадам як офіційного опонента дисертацій українська агробіологічна наука поповнилася не одним десятком кваліфікованих науковців. Л. Юрчак було відзначено низкою державних і відомчих нагород, але її родина найбільше цінує останню з них: уже після смерті Лариси Дем'янівни за видатні здобутки в дослідженнях явища алелопатії президія НАН України відзначила її Почесною грамотою.
Відданість улюбленій справі не завадила Л.Юрчак бути берегинею сімейного затишку, разом із чоловіком виховати двох дітей. Син Олександр після закінчення Київського національного медичного університету ім. О.Богомольця гідно продовжує справу батька, а донька Еліна - випускниця факультету технології мікробіологічних виробництв Київського інституту харчової промисловості - матері. Великі сподівання родина Юрчаків покладає на те, що справу бабусі і діда продовжать онука Ольга (лікар за фахом) та правнуки Єгор і Олександр Малики.
Життя триває…