Незабаром ювілей, панове: п’ятдесят років тому стало ясно, що ми стоїмо на порозі відкриття космосу - у березні 1957 року вперше злетіла знаменита «сімка» Корольова! Із чим же ми прийшли до цієї круглої дати, чого досягли й чого прагнемо? На мій погляд, особливо пишатися немає чим. Освоєння космосу йде повільно, і не тільки в нас. Америка постійно скорочує витрати НАСА, в Європи і Японії ніколи не було честолюбних планів, Росія давно зійшла з дистанції, і тепер тільки доставляє туристів на МКС своїми вічними «Союзами», а нові гонщики затрималися на старті.
Доведеться говорити не про майбутнє, тому що воно невизначене, а про те, що якби не геній однієї людини, то нині ми святкували б у ліпшому разі тридцятиліття польоту першого супутника! І я кажу не про Корольова. Нам так довго забивали голову інформацією про те, що Радянський Союз займає позицію лідера в освоєнні космосу, що ми не уявляємо собі реального минулого ракетобудування. Але ж до відрядження в Німеччину Корольов узагалі не думав про великі ракети, він мріяв про ракетоплани і будував планери. Які ракети?! Кустарні конструкції Цандера та Годдарда важили кілограми й злітали на сотні метрів.
Та й узагалі велику ракету було створено не для космосу, а для бомби, така вже специфіка нашої цивілізації! Просто доставка бомби на інший континент супроводжується побічним ефектом - виходом у космос. Нічого не поробиш, навіть мрійник Ціолковський пропонував свої дирижаблі військовим, а перші практичні результати його послідовників - ракети для «катюш».
Не знаю, про що мріяв Вернер фон Браун, але його ракета теж була бойова. Кадри старої хроніки. Балтика, острів Узедом, ракетний центр Пенемюнде. Жовтень 1942 року, тридцятирічний фон Браун проводить ще одне випробування V-2 (у нас її більше знають як «Фау»). Він у чорному шкіряному плащі стоїть у центрі групи фахівців і військових, а на гратчастій фермі за ними - чорно-біла, як парадна есесівська форма, величезна ракета. Ось вона викидає потік вогню, зривається з напрямних і йде в небо - перший успішний запуск балістичної ракети!
Стартова вага - дванадцять тонн, боєзаряд - тонна, дальність польоту - понад триста кілометрів! На піку траєкторії вона піднімалася на сто кілометрів, а коли її запустили вертикально, то досягла ста дев’яноста! Якби замінили бойовий відсік герметичною кабіною - балістичний політ відбувся б на двадцять років раніше шеппардівського, а якби поставили найпростіший другий ступінь - перший супутник був би німецький! Фон Браун - геніальний ракетник!
Він створив це диво в найкоротші строки і з мінімальними коштами, почавши роботу в сараї. І хай як стараються радянські популяризатори космосу, приписуючи баронові всі гріхи і вимагаючи мало не його розстрілу, факт залишається фактом: радянська та американська космічні програми розвилися завдяки створенню цієї ракети. А те, що вона бойова, так час був такий, адже й Корольов будував насамперед військові ракети й навіть оснащував їх боєголовками з радіоактивною рідиною. А фон Брауна за іронічні висловлювання з приводу диво-зброї рейху навіть заарештувало гестапо.
1944 року V-2 полетіли на Лондон, Париж, Антверпен, а Браун уже думає про створення двоступінчатої ракети, яка могла б долетіти до Нью-Йорка. Дякувати Богу, як зброя «Фау» нікуди не годилася! Без електроніки немає точності, тому поцілювати військові об’єкти вона не могла.
Вересень 1945 року, Німеччина в руїнах, городяни розбирають завали, на вулицях патрулі союзників. На аеродром під Берліном сідає двомоторний Лі-2, з нього виходять Корольов, Глушко, Мішин, Бармін, Пилюгін, Черток - сузір’я імен, майбутня радянська ракетна еліта! Усі їхні досягнення здаються метушнею в дитячій пісочниці порівняно з результатами Брауна, вони розуміють це і гарячково нишпорять по Німеччині, шукаючи ракети, заводи, документацію, фахівців. Але Браун здався американцям, з заводів усе вивезено - аж до верстатів, велика частина його спадщини дісталася західним союзникам. Корольов двічі відвідує підземний завод у Бляйхероде, у Тюрінгії, радянська ракетна місія налічує вже сотні людей, відбудовують завод у Нордхаузені - і не тільки його, але росіянам дісталися крихти.
Жовтень 1945 року, полігон у Куксгафені, під Гамбургом. Засмучені Корольов і Глушко - у числі запрошених на перший пуск англійської «Фау». Його проводять ті самі німці-фахівці, які рік тому посилали ракети на Лондон! Корольов бачить те, у що Черток не хотів вірити, - старт важкої ракети! Вона успішно уразила ціль у Північному морі.
Корольову навіть не довелося напружуватися, дворічні творчі метання по Німеччині принесли користь! Корольов знайшов розрізнені частини ракет, уривки документації, у таборах відсіяли всіх, хто мав до них стосунок, і якось несподівано, раптом, його відвідала ракетна муза: узимку 1946 року він захищає ескізний проект своєї Р-2, трохи потужнішої за «Фау»! Чому відразу Р-2? Тому що першою ракетою Корольова стала копія «Фау», її й назвали Р-1.
А перша V-2, зібрана із залишків браунівського господарства, стартувала тільки в жовтні 1947 року з іще недобудованого полігона в Капустиному Яру, що за Волгою. От що значить упевненість: своїх ракет іще немає, а полігон уже будується! Жити в дикому степу було ніде, дуже виручали бараки - росіянам усе-таки перепала частина німецької спадщини! Під заводом у Бляйхероде був підземний концтабір, саме його бараки переможці й вивезли до Капустиного Яру. Символічна спадкоємність!
Ще через рік запустили Р-1, погану копію «Фау», зібрану з вітчизняних матеріалів. Виявилося, треба створювати не стільки ракету, скільки нові технології та галузі промисловості! В СРСР не виробляли й половини потрібних сплавів, приладів, гумовотехнічних виробів, не було навіть кваліфікованих зварників для паливних баків. Два роки ракету доводили до пуття, і лише 1952 року застарілу Р-1 запустили в серію на новому заводі в Дніпропетровську. Купили б ліцензію в Брауна - дивись, усе пішло б швидше!
Вершина ж творчості Корольова - Р-5, яка полетіла в квітні 1953 року, - це збільшена й модифікована «Фау». Вона й стала першою ракетою з ядерною боєголовкою. Як бачимо, Сергій Павлович не даремно гаяв час. На думку російських експертів, барон фон Браун заощадив йому щонайменше десять-п’ятнадцять років.
Чим же займався сам фон Браун? А він якраз і гаяв дорогоцінний час. Прагматизм американців цього разу дав збій, і барона відсунули вбік: ракетну тему США розвивав військово-морський флот! І так тривало до запуску радянського супутника. Він летів навколо Землі й посилав знаменитий сигнал «біп-біп», на всій планеті люди вдивлялися в нічне небо, а флотська ракета спромоглася злетіти на один метр!
Ось тоді й згадали про геніального конструктора, який, виявляється, таки не марнував часу і знову, використовуючи мінімум коштів, створив космічну ракету! Незабаром його «Юпітер С» підняв у небо його ж таки супутник. Але знадобилися політ Гагаріна, політична воля президента Кеннеді й мільярди доларів, щоб він зміг серйозно взятися за справу і створити вінець ракетобудування, трьохтисячотонний «Сатурн-5» - основу місячної програми. У січні 1962 року він розпочав цей проект, а в листопаді 1967-го відбувся перший старт. Гігант міг доставити на низьку орбіту понад сто тонн вантажу, п’ять років підряд він літав до Місяця, а Браун уже мріяв про Марс!
Але великі ракети обходяться дорого. Як тільки Америка домоглася свого й утерла ніс комуністам, програму згорнули. Останнім рейсом «Сатурн» вивів на орбіту важку станцію «Скайлеб», 1977 року відзначивши цим свій десятилітній ювілей польотів. Чудова ракета!
Суперникові Америки ракети взагалі вийшли боком. За десять років СРСР побудував три космодроми, ніяких німецьких бараків не вистачить! Потім з’явилися сотні пускових шахт, атомних підводних човнів, ескадри бомбардувальників. І так - сорок років поспіль. Союз поставив на ракети все - і програв! Він програв економічно - найбагатшій країні забракло коштів. Він програв політично - забракло розуму залучити й утримати союзників. Він програв демографічно - забракло розумних людей для дурних замірів.
Брак усього - основний закон соціалізму. За великим рахунком не вийшло й у космосі. Достатньо було Кеннеді дати фон Браунові грошей - і той легко повернув собі лідерство. «Енергію», ракету того ж класу, що й «Сатурн», було створено на двадцять років пізніше - і вона стала надгробком СРСР!
Так, доля Радянського Союзу і Німеччини застерігає від захоплення ракетами, але ж річ не в них. Архаїчні імперії, побудовані за примітивними схемами соціалістів-утопістів, показали безвихідність прямолінійних підходів. До моменту свого розпаду СРСР домігся майже всього, про що мріяли керманичі: сталі й чавуну виробляли найбільше у світі, ракет - іще більше, танків - і поготів! Але ця кількість так і не перейшла в якість, хоча про такий перехід полюбляли поговорити викладачі суспільних наук, викладаючи студентам дивну науку діалектику.
Деспотії здатні колосально напружитися в пікові моменти, але за все доводиться платити - ця перенапруга з’їдає саму тканину суспільства. Демократіям такі ривки не під силу, зате вони розвиваються, це живі, зростаючі суспільства. І прикро, що, довівши свою перевагу, вони починають іти шляхом повалених противників, грузнуть у безглуздих війнах, втрачають перспективу.
Вернера фон Брауна поховано в Александрії, невеличкому місті неподалік Вашингтона. Помер він того ж року, коли востаннє злетів його «Сатурн», 1977-го. Нещодавно я був там, але на кладовище потрапити не вдалося. Зате в Національному музеї авіації і космонавтики довго дивився на чорно-білу V-2 (вона не губиться на фоні своїх нащадків!) і гігантський сорокаметровий ступінь «Сатурна». Повністю він не помістився б навіть у цьому величезному залі!