Лінгвістичну експертизу докторської дисертації Катерини Кириленко здійснив Український мовно-інформаційний фонд (УМІФ) Національної академії наук України у відповідь на запит Української федерації вчених.
Цей фундаментальний матеріал (обсяг експертизи становить понад 300 сторінок тексту) викликав великий інтерес у громадськості. Справді, експертизою, проведеною, до речі, в традиціях академічної коректності, було виявлено надмірний обсяг різного роду вад (починаючи від безлічі мовних помилок і закінчуючи критично великою кількістю фрагментів чужих текстів, наведених авторкою без посилань). Я сподівався, що цей матеріал стане підставою для об'єктивного, неупередженого розгляду фахівцями. Але все пішло зовсім іншою траєкторією.
Експертиза викликала хворобливу реакцію, причому, хоч як це дивно, у представників влади. Зупинюся лише на одному - задокументованому факті.
18 травня цього року до НАН України на ім'я її президента Б.Патона надійшов лист від народного депутата України пана О.Медуниці. Лист стосувався питань, пов'язаних зі згаданою експертизою. Це письмове звернення справляє досить дивне враження. Його автора народного депутата України і члена бюджетного комітету Верховної Ради України, як виявилося, цікавить зовсім не фактичний науковий рівень дисертаційної праці, що стала предметом експертизи, а те, яке право мав Український мовно-інформаційний фонд виконувати такого роду експертизи, скільки він за це бере і як ці кошти оформляються.
Заспокоїмо пана Медуницю. УМІФ має право на проведення лінгвістичних експертиз згідно зі своїм статутом. А за проведення згаданої експертизи ми Українському мовно-інформаційному фонду й копійки не сплачували.
Проте запитання залишаються. І ці запитання до самого пана Медуниці.
Перше, що дивує найбільше: чому народного депутата цікавить не суть справи, тобто якість рецензованої дисертаційної роботи, а деталі цілком формальні, які до згаданої суті справи не мають жодного стосунку? Йому що, не відомо, що Національна академія наук України за своїм статусом є найвищою науково-експертною установою України? Будь-яка академічна наукова установа має право (а фактично - і науково-громадський обов'язок) проводити експертизи в межах своїх наукових напрямів.
Але ж пана Медуницю, як уже зазначено, суть справи не цікавить. Складається враження, що він, зловживаючи своїм статусом народного депутата, хоче банально замкнути рота представникам науково-експертного співтовариства. Адже авторка дисертації К.Кириленко є дружиною високопосадовця - віце-прем'єр-міністра України, з яким пан Медуниця, мабуть, дуже тісно пов'язаний. Ми говоримо "тісно пов'язаний", оскільки Google на запит "Медуниця і Кириленко", зроблений 5 червня 2017 р., видав аж 117000 посилань! Цей об'єктивний факт неможливо спростувати.
Отже, бачимо тут не що інше, як намагання зробити таку собі "дружню" послугу. А де ж наукова і громадянська принциповість? Чи коли справа стосується "нас дорогих", то всі принципи замітають "під килим", як погана господиня сміття?
Ми за новітню історію України неодноразово спостерігали факти так званих подвійних стандартів, коли можновладцям дозволено все, а простим людям - лише закон (та й то в найкращому випадку). Ми наївно думали, що це пережиток радянських часів. Але ж ні! І сьогодні люди, які за своїми посадами мали би стояти на сторожі честі й порядності, дозволяють собі в такий ганебний спосіб користуватися службовим становищем.
Не треба, шановний народний депутате, турбувати Національну академію наук такими недолугими запитами. Зрештою, Український мовно-інформаційний фонд є дуже добре відомою в Україні науковою установою. Саме тут створено Національну словникову базу України, яка згідно з рішенням уряду України є науковим об'єктом зі статусом національного надбання України! Саме тут засновано серію словників нового покоління - "Словники України", в якій на сьогодні налічується понад 70 словників і серед них майже 20 унікальних електронних. Нещодавно Український мовно-інформаційний фонд провів презентацію спільного українсько-грузинського наукового проекту - унікального шестимовного Словника металургійних термінів, редакційну раду якого очолював Борис Євгенович Патон. На презентації наголошувалося на принциповій важливості для нашої держави створення національної термінологічної системи. І саме в УМІФ розроблено сучасну концепцію створення такої системи. Вона, за задумом директора Українського мовно-інформаційного фонду академіка В.Широкова, має стати частиною ще більш універсальної системи, а саме: національної системи лінгвістичних ресурсів та національної лінгвістичної інфраструктури України. Нині, в умовах найжорсткішої світової конкуренції, створення такої системи, без перебільшення, є одним із чинників виживання нашої країни.
Щодо суті проблеми погіршення якості вищої освіти в нашій державі й катастрофічного почастішання випадків плагіату в дисертаціях викладачів інститутів та університетів за фактичного нереагування Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України) і Верховної Ради України на це ганебне явище змушений зазначити таке.
Науково-освітянська громадськість украй стурбована тим, що МОН України не виконує свого прямого обов'язку щодо вжиття рішучих і дієвих заходів для негайного скасування наукових ступенів і вчених звань осіб, у дисертаціях, монографіях або статтях яких виявлено плагіат, незалежно від того, коли і ким це оприлюднено. У демократичному суспільстві для громадського осуду й адміністративного реагування влади не має значення й прізвище плагіатора: чи це Середа, Макаренко, Кириленко, Гриневич, чи хтось інший. А тому не треба штучно вигадувати будь-який політичний підтекст у факті проведення Українським мовно-інформаційним фондом лінгвістичної експертизи дисертації на здобуття ступеня доктора педагогічних наук К.Кириленко. Українська федерація вчених звернула увагу на цю дисертацію тому, що, по-перше, йдеться про педагогічну науку, і, безперечно, грамотність і моральність здобувачів наукових ступенів у цій сфері мають бути бездоганними.
По-друге, про неспростовний плагіат у цій дисертації висловлювалися десятки чи навіть сотні ЗМІ. А пані Кириленко замість предметної розмови з ученими по суті зауважень, почала скаржитися на нібито політичне замовлення, згадувати Йосипа Сталіна і свого чоловіка. Все це викликало додатковий інтерес до її дисертації і бажання встановити істину - чи справді в ній є плагіат?
Зазначимо також, що Українська федерація вчених десятки разів зверталася до МОН України, навіть у ті часи, коли це відомство мало повноваження скасовувати наукові ступені і вчені звання осіб, у чиїх дисертаціях і наукових працях виявлено плагіат. Але від МОН надходили тільки примітивні відписки, жодних рішень не ухвалювалося. Ці факти неодноразово висвітлювалися в статтях, опублікованих у тижневиках DT.UA, "2000" та інших виданнях. Наприклад, навіть рішенням суду було встановлено, що в наукових працях Б.Середи з Запоріжжя є плагіат з публікацій відомого вченого В.Ніколаєва. Але з "благословення" МОН України плагіатор Середа і досі має науковий ступінь доктора наук і вчене звання професора. Другий приклад: екс-ректор Державного економіко-технологічного університету транспорту М.Макаренко видав чужу книжку в повному обсязі, лише замінивши на обкладинці прізвище справжнього автора на своє. Але, незважаючи на десятки звернень із цього приводу професора І.Аксьонова до міністра Л.Гриневич, названий плагіатор продовжує бути доктором економічних наук і професором.
На нашу думку, саме такі випадки фактичного "кришування" плагіаторів чиновниками МОН, що інакше ніж корупцією назвати важко, повинні турбувати народного депутата України О.Медуницю.
Що ж до неспростовного плагіату приблизно на 160 сторінках у дисертації К.Кириленко, яким так цікавився пан Медуниця, то радимо йому уважно прочитати викладені на сайті DT.UA (№13, 2017 р.) результати лінгвістичної експертизи, де кожна сторінка розділена на дві частини. Ліворуч - текст з дисертації пані Кириленко, праворуч - з публікацій (монографій, підручників, статей) справжнього автора. І все стане зрозуміло: не дисертація, а безпросвітний плагіат! Крім того, в матеріалах експертизи вказано на різні помилки (їх понад 600). І це ще не все, що виявлено в дисертації.
Дуже сподіваємося, що після ознайомлення з повним текстом експертизи в народного депутата О.Медуниці виникне інше запитання. А саме: чи має право особа з таким рівнем грамотності й моральності і далі очолювати кафедру філософії в Київському національному університеті культури і мистецтв України? З аналогічним запитанням, схоже, потрібно звернутись і до міністра Л.Гриневич.
Крім того, на нашу думку, найкраще, що міг би зробити шановний народний депутат О.Медуниця, то це публічно вибачитися перед академіком Б.Патоном за те, що потурбував його своїм некоректним запитом, а також перед академіком В.Широковим - за те, що дозволив собі кинути тінь на очолюваний ним колектив Українського мовно-інформаційного фонду НАН України, який у дуже складних умовах робить надзвичайно потрібну для нашої Батьківщини справу.