Фахівець Інституту комплексного аналізу регіональних проблем РАН Л.Морозова досліджувала просторовий і часовий зв’язок катастрофічних землетрусів із тайфунами. Відмінною рисою цієї роботи від робіт попередників стало використання супутникових знімків, які дозволили точніше визначити взаєморозташування тайфуну й епіцентра землетрусу. Результати спостережень опубліковані в журналі «Доповіді Академії наук», повідомляє агентство «ІнформНаука».
Географічний зв’язок між тайфунами і землетрусами установлений уже давно, і його теорія досить добре розроблена. Коливання землі виникають завдяки різким змінам тиску в момент проходження тайфуну. На літосферну плиту, розхитуючи її, тисне атмосферний стовп у тайфуні. За деякими оцінками, його тиск на плиту може досягати 1 300 000 тонн. У сейсмічно нестійких районах урагани іноді відіграють роль останнього поштовху, який провокує вже підготовлений землетрус. Тайфун додає своєї теплової енергії до потенційної енергії землетрусу.
Проте людей цікавить і пекуче питання: де саме і коли можна чекати землетрусу, з огляду на розміщення тайфуну. На це запитання і допомагають відповісти спостереження, проведені за допомогою оперативної зйомки з геостаціонарних метеорологічних супутників, які передають інформацію щопівгодини. З космосу чітко видно не лише хмарні поля тайфунів, але й райони можливих землетрусів. Як установила Л.Морозова, над тектонічно активними розломами виникають лінійні хмарні аномалії — щільні смужки витягнутих у лінію хмар. Дані про землетруси брали з Інтернету, причому з дією тайфуну пов’язали тільки епіцентри на відстані, порівнянній із розміром тайфуну.
До зони спостережень потрапила північно-західна частина Тихого океану і Східної Азії від Філіппінських островів до Камчатки. Л.Морозова простежила за 13 тайфунами, шість із яких вийшли до Камчатки, чотири переміщалися уздовж східного узбережжя о. Хонсю, два — до острова Тайвань, один тайфун досяг Примор’я. Шість тайфунів із тринадцяти супроводжувалися землетрусами з магнітудами понад шість. Тільки-но народжується тайфун, з’являються і хмарні аномалії. Спостереження показали, що землетруси можуть початися вже через кілька годин після появи тайфуну, на краю його хмарного поля, і їхня небезпека зберігається доти, доки тайфун зовсім не ослабне. Але більша частина землетрусів, зокрема всі катастрофічні, відбуваються протягом перших двох діб життя тайфуну, один землетрус із магнітудою 8,1 стався через дві з половиною доби. У цей день тайфун пройшов на мінімальній відстані від осередку, після чого різко змінив напрямок з північного на східний. Сейсмічний осередок виявився на краю тайфуну, в районі великих перепадів тиску, які і «запустили» руйнівний землетрус на острові Хоккайдо.
Тайфуни викликають землетруси як на самій плиті, так і на її межах; осередки виникають і попереду тайфуну, і в тилу (у тайфуні, який слабшає), але на інтенсивності землетрусу це не позначається. Зміни тиску над водою передаються в земну кору за допомогою хвиль на дуже велику глибину. Кілька разів хмарні аномалії виникали над океаном, де глибина становила 2000 і 6000 метрів.