Радіація, безсумнівно, шкідлива для здоров’я людини. Але вона стає втричі небезпечнішою, коли поєднається із загальним екологічним неблагополуччям і важкими металами, що є навколо нас. Такого висновку дійшли в результаті своїх багаторічних досліджень вчені Інституту медицини праці АМН України.
ОПЕРАЦіЯ, ЩО НЕ ВіДБУЛАСЯ
До однієї зі столичних клінік привезли «швидкою» хворого з ознаками «гострого живота» — різкими переймоподібними болями. Ці та інші симптоми давали підстави вважати, що тут йдеться вже не про банальний апендицит, а певне, про перитоніт, гостре запалення очеревини. «Негайно до операційної», — розпорядився професор. Хворого поклали на стіл, операційне поле обробили антисептиком. У руках хірурга зблиснув скальпель.
— Професоре, дозвольте лише одне запитання до хворого, — почувся боязкий голос асистента. Метр спантеличено глянув на молодого чоловіка, а той запитав пацієнта:
— Ваша професія, шановний?
— Я складач у друкарні...
Асистент несміливо припустив, що біль у пацієнта може бути свинцевими кольками, наслідком отруєння важким металом, яке зазвичай трапляється в поліграфістів. Ще студентом асистент якось прослухав лекцію фахівця з професійних захворювань, запам’ятав, що явище «гострого живота», яке супроводжує апендицит, іноді виникає й у тих, хто тривалий час працює зі свинцем. Про що, як свою діагностичну гіпотезу, і насмілився сказати професорові. Слід віддати належне маститому вченому, він не вдарився в амбіції. Пацієнта продіагностували вже більш грунтовно й переконалися, що хірургічне втручання тут ні до чого — асистент мав рацію.
ЩЕ ГіППОКРАТ ВВАЖАВ...
Троє століть тому професор Падуанського університету Б.Рамаццані у своїй науковій праці під назвою «Міркування про хвороби ремісників» уперше в історії медицини докладно описав свинцеві отруєння. Вчений настійно радив лікарям-сучасникам: «Визначаючи хворобу, цікавтеся й професією своїх пацієнтів, вона накладає специфічний відбиток, і не враховувати його було б необачно».
Коріння професійної патології сягає глибше. Ще в IV ст. до н.е. великий Гіппократ вважав, що «варто запропонувати стражденному запитання про те, яку роботу він виконує».
На жаль, фахові критерії під час діагностування хворих поступово відходили на другий план. Профпатологія опинилася мало не на задвірках медицини. У колишні часи дуже не любили говорити про профзахворювання, тому що праця — це джерело щастя і добробуту мільйонів радянських людей. Ніякого негативу й бути не могло!
У ті часи молодий київський лікар Ісаак Трахтенберг успішно закінчив аспірантуру. Проте, за порадою тодішнього завідувача кафедри гігієни праці Київського медінституту світлої пам’яті академіка Льва Івановича Медведя, присвятив себе промисловій токсикології. І ось уже понад сорок років найавторитетніший фахівець у цій галузі. Зараз він член-кореспондент НАНУ, академік АМНУ, заслужений діяч науки і техніки України. Автор понад 350 наукових праць, 17 монографій. Багато років очолює лабораторію промислової токсикології Інституту медицини праці АМН України. І не шкодує, що все свідоме життя присвятив обраному профілю науки.
СКіЛЬКИ ЦИВіЛіЗАЦіЇ НА ГОЛОВУ ЛЮДИНИ!
Статистика пригнічує. З двох мільярдів тонн промислових відходів в Україні 13 мільйонів тонн — високотоксичні. З іншого флангу на людину наступає сільське господарство. Щороку на поля вноситься 170 тисяч тонн хімічних засобів захисту рослин, майже стільки ж мінеральних добрив. З усім цим «добром» у грунт потрапляє 1800 тонн свинцю, 400 тонн кадмію, 2200 тонн цинку, 67 тисяч тонн фтору, понад 1,4 мільйона тонн хлору. Таким чином, на кожного українця припадає понад 300 кілограмів шкідливих техногенних речовин. Це майже в 10 разів більше, ніж на одного американця, у п’ять — ніж на кожного німця.
Треба сказати, що Україні в цьому плані постійно «щастило» — на її територію в колишні часи припадало до 25% сумарних промислових викидів, і це на площі, яка становить усього 3% колишнього Союзу. А потім «додався» ще й Чорнобиль. Наслідки відомі. І тепер у нас дитяча смертність утричі вища, ніж у високорозвинених країнах Заходу, на 10—14 років коротша тривалість життя населення, неухильно підвищується захворюваність майже за всіма нозологіями. Демографічна ситуація давно вже досягла критичної позначки: протягом останніх восьми років смертність значно перевищує народжуваність, за цей період населення України скоротилося майже на два мільйони чоловік.
І з чого дивуватися? Візьмімо хоча б сферу праці. Близько 90% машинобудівних і приладобудівних підприємств не відповідають сучасним вимогам гігієни й охорони праці. По енергетичних підприємствах: 62 відсотки — із відхиленнями від норм гігієни праці. Робітники піддаються шкідливому впливові важких металів, інших хімічних речовин. І хіба тільки в сфері виробництва? Важкі метали, посилені іншими екологічними забруднювачами, стали проблемою кожного жителя урбанізованих територій. Проте й сільське населення не уникло «металевого пресу» — ідилія глибинок давно вже поруйнована суцільною хімізацією хліборобства й тваринництва, про що згадувалося вище.
ЯК ЗАХИСТИТИ ЗДОРОВ’Я?
Співробітники лабораторії промислової токсикології Інституту медицини праці АМН України вже не одне десятиліття проводять відповідні дослідження. До столичних учених приєдналися їхні колеги з Донецька, Дніпропетровська, Харкова й інших регіонів. Глибоко вивчена найгостріша проблема сукупного впливу на організм важких металів і радіації. І з’ясувалося, що ізольоване отруєння свинцем ще можна нейтралізувати, але коли до нього приєднується ще й іонізуюче випромінювання — це вже набагато важче.
Масштабні дослідження в сільських районах Рівненської області показали, що сукупний вплив хімічних забруднювачів грунтів збільшує ризик формування в дітей патології органів травлення втричі, системи кровообігу — у 2—7 разів, ендокринної системи — у 2—3 рази. До того ж при цьому перебіг хвороби стає важчим, зростає частота загострень «хімічних» захворювань, а хронічна патологія формується в більш ранньому віці.
— Ці й інші результати наших досліджень дуже важливі для розробки ефективної профілактики порушень здоров’я людей, котрі мешкають в екологічно несприятливих регіонах, де на тлі підвищеного рівня радіації проявляються й такі шкідливі забруднювачі, як свинець, кадмій, ртуть, — говорить учений. — Нині вже точно встановлено, що такий сукупний, комбінований вплив шкідливих чинників спричиняє не тільки зростання захворюваності, а й виникнення нових, не відомих раніше форм, які поки що кваліфікуються в дуже загальному вигляді — як екологічна патологія.
— Що може наука сьогодні запропонувати профілактичній медицині? Як результати ваших досліджень можна використовувати на практиці?
— Розроблено нові гігієнічні норми з уже сформованої в Україні екологічної й економічної ситуації. Поглиблено рекомендації з мінімалізації контактів людей із важкими металами на виробництві й у побуті. Зокрема працюємо над проблемою максимального обмеження використання ртуті. Запропоновані численні варіанти виведення ртуті зі сфери промислового та непромислового застосування. Ось один із них: замість парортутних насосів доцільніше було б використовувати пароолійні, замість поплавкових манометрів, що містять ртуть, — мембранні, замість сполук, які містять цей важкий метал, у фарбах для захисту суден від обростання черепашками та водоростями — інші, менш токсичні сполуки, що мають здатність до детоксикації у водному середовищі під впливом кисню, вуглекислого газу, ультрафіолетових променів. Учені — проти розширення сфери застосування нових сполук, що містять ртуть, у ряді промислових матеріалів і хімікатів у сільському господарстві. А у виробництві люмінесцентних ламп пропонується замість традиційної ртуті використовувати амальгаму.
ВРАХОВУВАТИ СПЕЦИФіКУ РЕГіОНіВ
— Які завдання профілактичної токсикології доведеться вирішувати дослідникам в найближчій перспективі?
— Сформована в колишньому Союзі система і практика встановлення допустимих рівнів вмісту потенційно токсичних хімічних речовин у навколишньому середовищі не передбачала обгрунтування відповідних нормативів з урахуванням регіональних особливостей. Тим часом така необхідність диктується специфічними особливостями, що траплялися в різних промислових і сільськогосподарських регіонах України. У них виявлені найрізноманітніші поєднання несприятливих техногенних чинників — хімічних, фізичних, біологічних, які впливають на здоров’я людини. Значимість їх у різних регіонах вельми істотно варіюється. Рівень і структура захворюваності різні, звідси — необхідність не просто регіональних гігієнічних нормативів, а й таких, які б враховували можливість як ізольованої, так і сукупної, комбінованої дії. Головне питання, що потребує відповіді в експериментальних і епідеміологічних дослідженнях, — де, на яких рівнях впливу починається патологія? І до якої межі можлива адаптація людини до шкідливих впливів —адже вона не безмежна.
Залишається додати: цикл наукових праць з цієї медико-екологічної проблеми, виконаний групою українських учених під керівництвом академіка Ісаака Трахтенберга, представлено на здобуття Державної премії України.
ІІ