Сьогоднішня ситуація в гірничому виробництві парадоксальна. З одного боку, не йдуть у переробку і скидаються у відвали величезні об’єми гірничої маси, попри наявність у ній значної кількості кондиційної руди, з іншого боку — дробленню, технологічно складному мокрому магнітному збагаченню піддається «вінегрет», що містить чималу кількість безрудної, малорудної породи і слабомагнітної окисленої руди в зонах окислення магнетитових руд.
— Уперше в практиці гірничої справи, — каже директор луганського НТЦ магнітної сепарації «МАГНІС ЛТД» Рафаел Улубабов,— фахівцям нашого підприємства вдалося створити устаткування, яке дає змогу видобувати з магнітного продукту шматки магнетитової руди розміром до 450 мм. Особливі перспективи відкриває можливість використання нової техніки для видобування рудних шматків із бідної гірничої маси, що спрямовується у відвали і не має балансової вартості. Тепер ціна руди, видобутої з такої гірничої маси, визначатиметься тільки витратами на її механізоване магнітне рудорозбирання, які в десятки разів нижчі за витрати на «класичне» видобування.
У відвалах порід «Криворіжсталі» (нині — ВАТ «Міталл Стіл Кривий Ріг») знаходиться гірнича маса із вмістом меншим від 12% магнітного заліза. З традиційного погляду, вона не має промислової цінності. Саме такий уже відпрацьований кар’єром непридатний матеріал із восьмивідсотковим вмістом магнітного заліза був привезений до Луганська. Піддавши його механізованому магнітному рудорозбиранню, фахівці НТЦ вилучили 35% (!) кондиційної руди із середнім вмістом магнітного заліза понад 17%. Тобто третину найбіднішої частини викинутої у відвали гірничої маси становила повноцінна руда. Втрачена, здавалося, назавжди.
За оцінками фахівців НТЦ «МАГНІС ЛТД», упровадження їхньої технології на всіх п’яти криворізьких ГЗК (гірничо-збагачувальних комбінатах) рівнозначне введенню в експлуатацію ще одного. Аналогів цієї унікальної технології у світовій практиці немає.
Проект упроваджується в Росії (компанії «СеверСтальресурс», Михайлівський ГЗК, ВАТ «Карельский окатыш», Лебединський ГЗК) і Казахстані. А в Україні? Свого часу було прийняте додаткове завдання до плану технічного переозброєння і на «Криворіжсталі», але з приходом нового власника питання не розглядається. Можливо, на нову технологію перейде Полтавський ГЗК. І поки що все.
Хоча комбінат, який збагачує щорічно, приміром, 40 млн. тонн руди при використанні механізованого магнітного рудорозбирання (ММР), кожні п’ять років заощаджуватиме на хвостосховищах рік повноцінної роботи. Плюс економія сотень тисяч «сольдо» на поточних витратах, на відновленні екології регіонів.
ММР — не єдине ноу-хау фахівців НТЦ «МАГНІС ЛТД». До кола їхніх інтересів входять технології магнітного збагачення різноманітних корисних копалин. Це й кварцові піски для виробництва високоякісного скла, і залізні руди, й ільменітові руди для виробництва титану, і багато іншого.
Одна з цікавих розробок — роторний електромагнітний сепаратор для збагачення слабомагнітних залізних руд. Він створювався понад 20 років тому для комбінату зі збагачення окислених руд (КГЗКОР), що будувався в Кіровоградській області. Породжений зусиллями ряду підприємств України, він став одним із проривних досягнень вітчизняного машинобудування. Вирішальна роль належала колективу Луганського інституту «Діпромашвуглезбагачення». Устаткування довело свою спроможність у ході міжнародних порівняльних випробувань, було прийняте до виробництва і впродовж чотирьох років один із заводів Чехословаччини був цілком сконцентрований на його випуску. Проте всі переваги розробки проявилися лише тепер.
Сьогодні стоїть питання про продаж недобудованого комбінату, який простоює і руйнується. І виникла неабияка технологічна проблема. Комбінат будувався для виробництва концентрату магнітного збагачення із вмістом заліза 61% при видобуванні 71%. Тоді цього було досить. Нині необхідний концентрат із вмістом заліза 66% і більше. Фахівці КГЗКОР намагалися впровадити флотаційне збагачення — якість концентрату виходить на необхідний рівень, але його кількість і видобування заліза знижуються на 5—6%. Разом із Національним гірничим університетом (м. Дніпропетровськ) «МАГНІС ЛТД» запропонував свої технічні рішення. У результаті випробувань отримано концентрат із вмістом заліза 66,5%, добування заліза становить 76%. З такими показниками продукція комбінату стає привабливою. Інноваційна ланка, таким чином, органічно вплітається не лише в економічний, екологічний, а й політичний ланцюжок в умовах, коли ресурси, отримувані державою від приватизації, вичерпуються.
Процес розвитку існує там і тоді, де й коли сили, що є його складовими, перманентно набувають нового, ширшого змісту. Ідея стає інноваційною ланкою, якщо виявляється настільки плідною, що нанизує на себе цілу низку подібних, що потребують уже суто технічних рішень для розширення сфери застосування.
— У Житомирській області, — розповідає Рафаел Сергійович, — працює Іршанський ГЗК. Там переробляють ільменітові піски й виробляють титанову продукцію. За діючою технологією на комбінаті здійснюється близько двадцяти гравітаційних збагачувальних операцій. У результаті з кожних 100 тонн ільменіту, що надійшли на гравітаційне збагачення, втрачається 15 тонн ільменітового концентрату. У 2001—2002 роках ГЗК виробляв 300 тисяч тонн ільменітового концентрату на рік. Отже, 50 тисяч тонн концентрату щорічно втрачаються в процесі збагачення. Вартість тонни його на зовнішньому ринку — близько 100 доларів. Тобто 5 мільйонів доларів на рік викидаються у хвостосховище. Це нормальна ситуація?
Ще років шість тому ми запропонували комбінату відмовитися від складного технологічного процесу й перейти на магнітне збагачення. Проте розуміння не знайшли. За цей час ми успішно впровадили магнітну технологію збагачення ільменіту в Казахстані. У 2004 році я знову побував на Іршанському ГЗК і поінформував керівництво про цей позитивний досвід. Представники комбінату приїхали до нас і привезли із собою проби зернистої маси, яку вони збагачують гравітаційним способом. У їхній присутності ми провели магнітне збагачення на нашій установці, вони забрали продукти збагачення і зробили в себе свій аналіз. Виявилося, що за одну(!) операцію ми добували з їхньої сировини 98,5% (а не 85%, як при гравітаційному збагаченні) ільменіту. Фахівці комбінату зазначили, що подібного результату в себе вони не можуть домогтися навіть у лабораторних умовах...