Двадцять років тому на четвертому блоці ЧАЕС сталася найбільша у світі ядерна аварія. Над ліквідацією її наслідків Україна, Білорусь і Російська Федерація працюватимуть ще довгі десятиліття. Суперечки про її причини й обставини не вщухають. Однією з причин відсутності консенсусу з цього питання є реальна недоступність для широкої громадськості 57 томів кримінальної справи стосовно аварії. Вчені сподівалися на їх розсекречення до цього сумного ювілею. Але ці надії не виправдалися. Тому тривають різноманітні спекуляції на чорнобильській аварії, зокрема й політичні. Особливо виділяється серед міфотворців К.Чечеров, котрий мало не щороку висуває нові версії. Створення чергової сенсації чи небезкорислива дезінформація?
У 1992 р. Чечеров (наш чорнобильський «експерт») видав першу сенсацію — палива в об’єкті «Укриття» практично немає, воно майже все вилетіло назовні. За його візуальними оцінками, з 200 тонн залишилося всього 10—20 тонн…
Колеги-вчені пояснювали йому, що на око це неможливо визначити. Десятки тисяч аналізів грунту, узятих в Україні, Росії, Білорусі та в інших країнах, засвідчують: викинуто палива менш ніж п’ять відсотків, а понад 95 відсотків залишилися в об’єкті «Укриття». Крім того, три незалежні інтегральні методи показали, що всередині самих тільки лавоподібних паливовмісних мас (ЛПВМ), які перебувають у підреакторних приміщеннях, міститься близько 90 т палива.
За період із 1994-го по 2001 р. десятки походів розвідувальних груп, сотні аналізів проб і кернів, фото- й відеоматеріали дозволили об’єктивно визначити: усередині об’єкта «Укриття» близько 150 т палива, а до решти 30 т наразі не дісталися. Ці цифри, багато разів перевірені й переперевірені, увійшли до всіх нормативних, урядових і міжнародних документів про об’єкт «Укриття», до матеріалів міжнародних конференцій.
Проте чорнобильський «експерт», перебуваючи за кордоном, досі продовжує переконувати західноєвропейців: «1986 року в навколишнє середовище потрапило не 3—5 відсотків радіоактивного палива, а понад 90 відсотків, тобто приблизно 200 тонн урану та плутонію…» («Незрозуміла катастрофа», Німеччина, газета Berliner Zeitung, 3 квітня 2006).
У 1995 р. «експерт» запропонував уже іншу версію, у якій чорнобильська аварія розглядалася як результат свідомої диверсії. Про це було надруковано в газеті «Труд» (№74 у 1995 р.). Обгрунтувати її Чечеров спробував появою якихось «жовтих плям» на скупченнях «ядерної лави». На його думку, це були залишки тротилу або пластичної вибухівки, яку агенти КДБ СРСР таємно заклали в реактор для його вибуху (???). Але при цьому він не пояснив, навіщо їм треба було це робити.
Дослідники відібрали проби жовтих плям і зробили хімічний і радіохімічний аналізи. З’ясувалося, що вони є осадами водорозчинних солей урану, які шахтарі уранових рудників бачать щодня. Вода під час тривалого контакту з ураном частково переводить його у водорозчинні форми й переносить в інші місця, де вони випадають в осад у вигляді яскраво-жовтих плям. Найцікавіше в цій історії те, що «експерт» безпосередньо брав участь у відборі проб згаданих плям і результати аналізів йому добре відомі.
Проте на водорозчинних солях урану сенсації не зробиш, а от «диверсія» цілком згодиться на цю роль…
Пізніше в нашого героя з’явилася ще одна версія. «У 4-му блоці ЧАЕС стався ядерний вибух малої потужності… При цьому паливо піднялося на висоту 20 метрів над корпусом реактора й випарувалося при температурі 40 тисяч градусів, після чого розсіялося над Північною Європою», — переконує він західноєвропейців (Berliner Zeitung, 3 квітня 2006). Звісно, якщо мета — налякати громадян Західної Європи, то ця страшилка підійде.
Щоправда, під впливом гострої критики версія ядерного вибуху пізніше трансформувалася у версію теплового ядерного вибуху. Про те, що це таке, знає у світі лише він один. Швидше за все, у його вустах це просто набір «наукових» слів, що надають наліт вченості в очах журналістів.
«Він здійснив численні дослідження на зруйнованому реакторі», — відрекомендовують Чечерова глядачеві (ZDF/ARTE, Німеччина/Данія 2002, німецька та французька перша передача). Проте його колеги з об’єкта «Укриття», котрі багато років пропрацювали з ним, чудово знають, що досліджень (у загальноприйнятому сенсі) через свою кваліфікацію й відсутність фахової освіти він виконувати не міг, бо не є ані вченим, ані атомником. У Курчатовському інституті його знали як партійного балакуна середньої ланки.
Залишається загадкою, чому ЗМІ досі відрекомендовують його то як доктора з Курчатовського інституту (кінофільм «Атомні люди», НТВ, 2006 р.), то як одного «з найкомпетентніших співробітників цього інституту» (газета «Труд», 11 лютого 1998 р.), то як старшого наукового працівника («ОБКОМ», 26 квітня 2006. 09:08) того самого інституту тощо. На об’єкті «Укриття» йому доручали виконувати досить просту роботу — візуальну розвідку різноманітних приміщень, відбір проб, візуальні спостереження… Ось під час виконання саме таких робіт він показав себе сміливим розвідником і тому зміг внести свій посильний вклад у вивчення об’єкта «Укриття» поряд із сотнями інших дослідників.
«Я одержав дозу понад 1000 рад і залишився живий і бадьорий» (ZDF/ARTE, Німеччина/Данія 2002, німецька та французька перша передача). «Із собою носили інші прилади, за якими все-таки визначали реально отримані дози. 2000 бер у Чечерова набралося за 10 років» («Собеседник», № 56, 10 лютого 2001 р.).
Ось це справжня сенсація, що спростовує весь досвід, накопичений світовою радіаційною медициною за останні 60 років. Нагадаємо, смертельною вважається доза в 500 рад або 600 бер за одноразового опромінення. За дробного опромінення, якщо постраждалому подано необхідну медичну допомогу, ця доза може бути й трішки вищою. Багато чого залежить від індивідуального стану організму. Приміром, вважається, що брюнети в середньому стійкіші до радіації, ніж блондини.
І марно доктор А.Гуськова, у котрої обстежувався «експерт» (у цій самій поліклініці лікувалися всі атомники СРСР, а тепер лікуються атомники РФ), не знайшовши в його організмі ознак такого потужного переопромінення, переконувала (за словами самого Чечерова), що, скоріш за все, він надто перебільшує свої дози, що її багатий досвід лікування постраждалих у радіаційних аваріях чітко засвідчує — дози опромінення понад 1000 рад несумісні з життям людини і те саме засвідчує світовий досвід радіаційної медицини. Проте «мисливські оповіді» про надзвичайні переопромінення під час походів в об’єкт «Укриття» ведуться уже на європейському рівні.
«Багато років радянські спецслужби тримали цей матеріал під замком у секретних архівах». (ZDF/ARTE, Німеччина/Данія 2002, німецька та французька перша передача).
Це також чистісінької води дезінформація. Бо з 1989 р. усі результати роботи на об’єкті «Укриття» наказом міністра розсекречено. Відтоді жодних таємниць на ньому немає. А фото Чечерова, які він видає за матеріали із секретних архівів, — узято з архівів Комплексної експедиції Курчатовського Інституту і МНТЦ «Укриття» НАНУ. Спецслужби жодного стосунку до них ніколи не мали.
«...ми зробили розрахунки: сумарної тяги витікання води цілком вистачає, аби вирвати з шахти махину загальною масою близько 5000 тонн. Коли вона піднялася й вода взагалі перестала охолоджувати активну зону, лише тоді й розпочався розгін ланцюгової реакції. Результат — вибух під дахом!» («Труд» від 11 лютого 1998 р.).
Як то кажуть, «и тут Остапа понесло...». Фантазія Чечерова не знає меж. Виявляється, активні зони реакторів можуть літати або підстрибувати на висоту в десятки метрів…
«Небезпека завалення саркофага — це не головне, — вважає Чечеров. — Постійно відбувається викрадення радіоактивних матеріалів, зокрема, кілограмових паливних елементів. 2005 року частини паливних елементів було знайдено в робітників» (Berliner Zeitung, 3 квітня 2006).
А це вже прямий наклеп на нинішній персонал об’єкта «Укриття». Крадіжка справді була, але вона сталася багато років тому, і тоді ж злодіїв упіймали в м. Славутичі разом із товаром... І взагалі-то, радіоактивні матеріали в об’єкті «Укриття» самі себе чудово захищають від розкрадання. Оскільки той, хто їх вкраде, швидше за все, не доживе до моменту отримання грошей через переопромінення... Та коли нашого «експерта» починає нести, здоровий глузд не має жодного значення. Головне — це вразити уяву читачів...
Така настирлива увага окремих західних і вітчизняних ЗМІ лише до одного з сотень дослідників об’єкта «Укриття» мимоволі змушує замислитися: чи не є Чечеров і деякі ЗМІ виконавцями певного спланованого політтехнологічного плану?
Ці підозри ще більше посилюються, коли чуєш, що його інтерв’ю високо оплачуються. Такий прийом часто використовують як юридично бездоганну форму хабара за потрібне інтерв’ю. А розгадка такої щедрості, очевидно, проста й полягає, на думку авторів, у наведеному нижче абзаці:
«Сім наймогутніших промислових держав — «велика сімка» — виділяють Україні 760 мільйонів доларів США. На ці гроші мала бути побудована друга захисна оболонка над зруйнованим четвертим реакторним блоком Чорнобильської атомної електростанції. Мета новобудови: захист довкілля від виходу радіоактивного випромінювання. …Костянтин Чечеров із Курчатовського інституту в Москві вважає другу оболонку зайвою» (документація Bente Milton, Sabine Kemper і Jorgen Petersen, ZDF/ARTE, Німеччина/Данія 2002, німецька та французька перша передача).
Звісно, зовсім не шкода якихось 40, 50 і навіть 100 тисяч доларів «на розкручування експерта», коли можна позбавити Україну майже мільярда і під пристойним приводом залишити їх у себе.