На третє і тому вже традиційне наукове кафе, організоване Міжнародним науково-технічним центром (МНТЦ), агентством «ІнформНаука», а також фондом «Успіхи фізики», очолюваним академіком В.Гінзбургом, у пивному ресторані «Темне і світле» зібралася дуже цікава публіка. Прийшли не лише наукові журналісти з найрізноманітніших видань і відомі астрофізики, а й письменники-фантасти. Такий незвичний склад диктувала не зовсім звичайна тема кафе: «Подорожі крізь простір і час — мрія чи реальність?» А виникла вона тому, що нинішній 2005 рік — Всесвітній рік фізики, який відзначає століття теорії відносності Ейнштейна.
Отже, простір і час. З першим більш-менш зрозуміло, а от чи можна дати чітке визначення часу? З цим запитанням звернулася до залу співвідуча кафе Любов Стрельникова. Слід сказати, запитання спантеличило присутніх, оскільки чіткого визначення так ніхто і не дав. На думку присутніх, час належить до невизначених понять. Анатолій Черепащук, директор Державного астрономічного інституту ім.Штернберга (ДАІШ) визначив час як поняття, що виникає разом із матерією в той момент, коли народжується Всесвіт. Олександр Берков із кафедри теоретичної ядерної фізики МІФІ нагадав: час — це четверта координата, і ми живемо в чотиривимірному світі. На думку гуманітарія Олексія Ананченка з Міністерства освіти та науки, час — то є абстракція, яка характеризує зміну об’єкта. А фантаст Вадим Кірпичов однозначно вважає, що простір і час — це лише атрибути нашого мислення.
«За сто років існування теорії Ейнштейна письменники досліджували всі можливі способи переміщень у часі та просторі, усі складнощі, які при цьому виникають, усі психологічні та соціальні наслідки. Пора б фізикам підкинути нову інформацію!» — вважає Олена Клещенко, науковий журналіст. А письменник-фантаст Сергій Чекмаєв підкреслив: популяризація наукових досягнень — зовсім не пріоритетне завдання фантастики, хоч що думали б з цього приводу вчені й журналісти. «Фантастика має сигналізувати про небезпеку, яку можуть нести людству наукові досягнення», — вважає Сергій.
До речі, учені визнали, що наукова фантастика завжди була стимулом для розвитку астрономії. «Потреба в науковій фантастиці нині велика як ніколи, — вважає А.Черепащук. — Сьогодні прогрес в астрофізиці настільки великий і стрімкий, що для осмислення набутих даних просто необхідний фантастичний політ думки».
Та вже сьогодні ясно, що у Всесвіті існують діючі моделі «машини часу». Йдеться про чорні діри. Астрономи вивчають їх за непрямими даними, а фізики дотепер сумніваються в їхньому існуванні. Однак А.Черепащук не сумнівається: «Чорні діри були передбачені теорією відносності Ейнштейна, і сьогодні у Всесвіті відкрито вже сотню кандидатів на роль чорних дір».
Оскільки хід часу залежить від сили ваги, перебіг часу поблизу чорної діри для зовнішнього спостерігача сповільнюється, і всі процеси застигають. Фізичною межею чорної діри є горизонт подій, на якому хід часу з погляду далекого спостерігача зупиняється. Та космонавт, який потрапив під горизонт подій, побачить майбутнє нашого Всесвіту. Наявна принципова можливість створення машини часу.
Не обминув А.Черепащук увагою і так звані кротячі нори — на кшталт тунелів у просторі-часі, мандруючи якими, можна переміщатися в часі. Кротячі нори можуть виникнути лише з вакууму — середовища з негативним тяжінням і мінімальною енергією. Ці нори наразі ніхто не виявив, вони відкриті на папері. Та астрофізики налаштовані оптимістично.
Свій погляд на проблему висловив відомий астрофізик і популяризатор науки Володимир Сурдін. На його думку, довідатися про наше минуле та майбутнє можна, якщо ми навчимося слухати сигнали позаземних цивілізацій. Саме цим питанням буде присвячена Міжнародна конференція «Горизонти астрономії та SЕТI», яка відбудеться наприкінці вересня у спеціальній астрофізичній лабораторії на Кавказі, селищі Нижній Архиз, і на якій збереться весь цвіт астрофізичної науки.
«Я вперше в науковому кафе, — сказав Володимир Сурдін. — Та мені страшно... Якщо зараз на наш дім упаде літак, то одним махом будуть знищені всі, хто професіонально займається популяризацією науки в Росії». На щастя, літак не впав, усе ціле, але проблему підмічено точно. Наукових журналістів і вчених, які популярно пишуть про науку, справді мало. Сподіватимемося — поки що».