Улаштовуючи конкурс науково-фантастичного оповідання «Галілей», його засновники не так ставили художнє завдання на кшталт «Алло, ми шукаємо таланти», як хотіли порівняти теми оповідань і науково-популярних статей, представлених у журналістському конкурсі, що проходив паралельно. Виявилося, що тематикою ці інформаційні потоки істотно відрізняються. Якщо статті дають переважно позитивну інформацію про досягнення науки, то в художніх текстах найчастіше відбиваються сумні й навіть трагічні наслідки цих досягнень.
Наприклад, в оповіданні Володимира Голубєва «Свердловина» нерозважливі дії вчених спровокували загибель Землі. Тема оповідання Юлії Полежаєвої та Миколи Сакви «Сам-три» — непередбачувані події, до яких призвело тиражування людини у вигляді комп’ютерних програм. В оповіданні Миколи Штурхана «Рожеві окуляри» йдеться про негативні наслідки створення віртуальної реальності. Читачі можуть переконатися в цьому феномені й самі — у світ вийшла «Збірка науково-фантастичних оповідань «Галілей-2007», в якій опубліковано тексти переможців і фіналістів конкурсу.
Чи відбиває наукова фантастика реалії розвитку світової науки? Чи має значення рівень розвитку науки в країні, де живе й пише фантаст? Чи немає відчуття, що останні наукові результати самі стали в якомусь сенсі фантастичними? Ці й інші запитання було поставлено членам журі конкурсу «Галілей» — головному редакторові тижневика «Українська технічна газета» Сергію ПРАСОЛОВУ, письменникові Олександру ЗОРИЧУ (псевдонім кандидатів філософських наук Яни Боцман і Дмитра Гордєвського), а також кандидатові біологічних і докторові філософських наук Валентину ЧЕШКУ.
Олександр Зорич: наука — приправа для пригод
— Чи відображує, на ваш погляд, наукова фантастика реалії розвитку науки і технологій?
Яна. — Наукова фантастика дуже намагається відображувати реалії... Проте це виходить у неї дедалі гірше, оскільки наукове знання гранично ускладнилося. І людині «зі сторони», якою є середній читач, дуже складно розповісти цікаву історію, та ще й відобразити надскладні реалії сучасної науки. Реалії — це ж подробиці, мільйони подробиць, а читачеві, можливо, вони й не потрібні. Читач розважитися хоче... Наприклад, у нашому найтиражнішому космічному циклі «Завтра війна» науки, звичайно, трохи більше, ніж у фентезі, але основну канву все ж складають пригоди. Багато чого залежить і від того, чи розвиватиметься на просторах колишнього СРСР, зокрема в Україні, наука. Якщо так — буде й фантастика. Якщо ні — відповідно.
Дмитро. — Кажучи прямо, наука — то своєрідна приправа, яка робить космічну страву гострішою. Та якщо приправи буде забагато, страва стане неїстівною для читача, який, на жаль, стає дедалі менш освіченим. Сучасний світ книжки — територія книжкового бізнесу. Держава більше не ставить перед письменником-фантастом завдання «кликати молодь у вузи» і «навчати, розважаючи», як це було в роки СРСР. Сьогодні достатньо просто розважати. Звичайно, ми та деякі наші колеги намагаємося й просвітити, й ідей свіжих підкинути... Однак наука нині має всі підстави, щоб на письменників-фантастів ображатися: мовляв, недопитливі й нецікаві.
Проте буття кожної фантастичної книжки передбачає не тільки наявність письменника, який книжку написав, а й читача, який книжку читатиме. Якщо рівень читачів невисокий, письменники, котрі створюють книжки в розрахунку на висококваліфікованого читача (а читач наукової фантастики саме такий), приречені на напівголодне існування і зрештою — на забуття. Припускаю, що нині в жанрі наукової фантастики працюють кілька письменників, імен яких ми поки що не знаємо. Можливо, ці книжки опублікують, і ми їх прочитаємо... Та прочитаємо ми їх лише в тому разі, якщо в розвиток і популяризацію науки буде вкладено гроші.
— Але ж ви все-таки пишете в жанрі наукової фантастики…
Я. — Так, мало того, лідерами серед наших книжок є романи про космос. Це передусім трилогія «Завтра війна», де ми намагаємося уявити, яким буде наше суспільство через шість століть, на новому витку розвитку технологій. Що залишиться від нас нинішніх? Що піде назавжди? Як видно, задум удався, за цією трилогією зроблено вже дві популярні комп’ютерні гри.
Д. — Ми працюємо також у жанрі кіберпанк, який, як відомо, центровано навколо проблематики «комп’ютер і людина». Роман «Сезон зброї», наприклад, присвячено життю нашого сучасника в недалекому майбутньому, де править бал віртуальна реальність. Яким стане суспільство? Про що писатимуть газети? Які питання стануть питаннями життя й смерті? Загалом, про це ми й розмірковуємо… у перервах між сюжетними кульмінаціями.
— На ваш погляд, у чому полягає специфіка фантастики 2000-х порівняно із 70—80-ми роками минулого століття?
Д. — Фантастика 2000-х років характеризується вибуховим зростанням кількості жанрів і стильових напрямів. Нечуване визнання здобули жанри, досі вітчизняному читачеві не відомі — фентезі, кіберпанк, дарк-готик, космічна опера, воєнно-фантастична драма, хорор. Такими ж строкатими стали й лави читачів фантастики. Якщо раніше фантастику читали переважно науковці, студенти й учні фізико-математичних шкіл, то тепер фантастику, щоправда, яка трохи спростилася, читають у всіх майнових і освітніх верствах.
Я. — Фантастика урізноманітнила свої форми і втратила елітарність. Пішла, так би мовити, в народ. Додам, що фантастика 2000-х стала значно менш автентичною, ніж фантастика радянського періоду. Нині вона охоче копіює західні зразки — і сюжетні схеми, і композиції, і навіть цілі світоглядні парадигми. У багатьох сучасних вітчизняних авторів герої книжки мають іноземні імена — Джек, Джим, Джейн. Звісно, тридцять років тому таке й на думку не спадало.
— Наскільки комерціалізація сучасної фантастики впливає на її теми, жанри, стиль тощо?
Я. — Іноді комерціалізація напряму диктує нові жанри, наприклад, такий жанр-фаворит, як белетризація комп’ютерної гри. До речі, його розвиток став можливим завдяки розвиткові нових технологій. Цей жанр швидко здобуває популярність на горе нам, людям, вихованим на Достоєвському і Тургенєві. Що ж до авторського стилю, то комерціалізація скоріше змушує автора схилятися до цілковитої його відсутності. Адже що більш виразний авторський стиль, то більш виразне зусилля доведеться докласти читачеві для читання книжок цього письменника. Що не вітається. Це, на жаль, факт.
Д. — Якщо ж говорити про теми у фантастиці, то комерціалізація їх не стільки диктує, скільки схиляє письменника до того, щоб не брати теми складні, болючі. Навіщо читачеві теми, що змушують його переживати, страждати й болісно розмірковувати? Правильно — ні до чого. Життя й так складне. Читачеві потрібні книжки, які лише злегка полоскочуть його нерви за півгодини до сну. Звичайно, не все так сумно. Рано чи пізно письменник може знайти поле для експериментів і вільного художнього самовираження. Та це скоріше всупереч комерціалізації, а не завдяки їй.
— Чому, на ваш погляд, журналісти пишуть про досягнення науки, а письменники ними лякають?
Я. — Щастя — воно в житті доречне. А в літературі, зокрема фантастичній, щастя нудне. Нема про що писати, коли все добре. Точніше, писати можна, але хто ж читатиме...
Д. — А в публіцистиці інші закони. Тому публіцисти передчувають щастя, що його дасть науково-технічний розв’язок певної проблеми, а письменники лякають нещастям, що його цей розв’язок принесе.
Сергій Прасолов: туга за цілісним світоглядом
Валентин Чешко |
Нині діючий варіант такої глобальної стратегії виживання й перетворювальної діяльності людини сформувався в XVII—XVIII століттях і дістав назву «Проект просвітництва». Саме концепції раціоналістичної філософії — від Бекона та Декарта до Гегеля й Маркса — послужили ідеологічною основою того, що ми називаємо техногенною, тобто яка породжує технологію, цивілізацією. Вони «запрограмували» її розвиток на кілька століть наперед.
В основі цієї стратегії лежить прогресуюча здатність людини перетворювати своє «середовище проживання» на основі власних уявлень про те, чим є Добро і Зло. Як вона їх розуміє на певний момент. Останнє дуже важливо: перебудовуючи Всесвіт, втручаючись у перебіг власної еволюції, людина змінює й власну систему ціннісних пріоритетів, тих цілей, які вона перед собою ставить. Таким чином, наукова фантастика показує, чого ми чекаємо й чого боїмося в майбутньому. Ми себе ще вважаємо творцями цього майбутнього, але віру в спроможність контролювати свою могутність ми вже потроху втрачаємо.
Слід зазначити, що домінуюче ставлення людства до науково-технічного прогресу, від якого дедалі більше залежать життя та існування сучасної людини, споконвічно було двоїстим. З одного боку, ми розглядаємо прогрес як панацею від усіх бід і небезпек сучасної цивілізації, а з іншого — боїмося пов’язаних із розвитком науки та технологій ризиків і прагнемо дедалі більше контролювати їхній розвиток. Дуже швидко утопічний та оптимістичний погляд на майбутнє змінився на песимістичний, антиутопічний. Такий самий шлях пройшли й найвидатніші письменники-фантасти — Станіслав Лем, брати Стругацькі, навіть Жуль Верн, останні твори якого відчутно втратили оптимістичний пафос.
Можна назвати низку знакових у цьому сенсі творів.
«Таємничий острів» і «20000 льє під водою» Жуля Верна, де з найбільшою силою висловлено оптимістичне очікування розумної перебудови світу на засадах добра і справедливості за допомоги науки і техніки. «Острів доктора Моро» Герберта Уеллса — дивовижно пророче передбачення того, до яких антигуманних наслідків може призвести знання, яке дає так звану владу над природою. До речі, нагадаю, що відомий афоризм Френсіса Бекона «Знання — сила» насправді адекватно думці автора має перекладатися як «Знання — це влада». «Бравий новий світ» Олдоса Хакслі, де вперше створено цілісний художній образ соціальних і гуманістичних наслідків технологічного прогресу, який підпорядкував собі прогрес культури та етики.
«1984» Орвелла. Цю книжку, на мою думку, недооцінюють і в пострадянських, і в західних країнах. Орвелл показав ризики й небезпеки, пов’язані зі створенням так званих High Hume технологій, тобто засобами маніпулювання як окремою особистістю, так і великими соціальними групами. Ця проблема нині стала актуальною як для пострадянських країн, включно з Україною, так і для демократичних країн Європи та Північної Америки. Аналізу й розробці технологій маніпулювання особистістю — рекламних, політичних, соціальних тощо — присвячено сьогодні чимало літератури.
«Соляріс» Станіслава Лема і трилогія «Населений острів» — «Жук у мурашнику» — «Хвилі гасять вітер» братів Стругацьких. Хочемо ми чи ні, але питання про стосунки розумних істот, які мають абсолютно різну, можливо, несумірну матеріальну основу, у найближчі десятиліття постане як питання практичної біополітології. І річ не в «прибульцях» із космосу, а в рукотворній еволюції людини. Фантастичні темпи розвитку генної інженерії, інформатики тощо не залишають щодо цього найменших сумнівів. Ми стоїмо на порозі чергової революції в механізмах глобальної еволюції, порівнянної тільки з виникненням Життя й Розуму, — ери керованої розумом еволюції.
Сучасна наука вже не може відгородити знання (теорію пізнання) від етики. Сучасна наука розділилася на небезпечне знання (способи перетворення дійсності) й попереджувальне знання, що досліджує наслідки такого втручання. Зокрема, вчені-медики зазначають, що суспільство перестало сприймати науково-технологічний прогрес однозначно позитивно, «тоді як у минулому здобуття нових знань розцінювалося як крок перспективний, наукові досягнення ніколи не сприймалися як рух назад».
Рівень розуміння сучасної науки і технологій — того, «як це працює» — у більшої частини населення неухильно знижується. Титани епохи Відродження були останніми представниками людського роду, які могли повністю опанувати всю сукупність накопичених на той момент знань і умінь. Тенденція до спеціалізації науково-дослідної та інженерно-технологічної діяльності виявляється прикладом пристосувального ускладнення соціального й культурного життя, що дає людині змогу давати собі раду зі зростаючим потоком інформації. У результаті сучасна наука стає незбагненною для середньостатистичної людини — чимось на кшталт магії. Грань між магією та технологією стирається, а почуття безпомічності й залежності зростає. Зростає й прагнення вийти за межі технологічно детермінованого світу. На мій погляд, — це дві основні причини зрослої популярності жанру фентезі.
* * *
На одному із сайтів, присвячених фантастиці, було розміщено відповіді читачів на запитання: «Із чим, на ваш погляд, пов’язаний брак свіжих науково-технічних ідей у фантастиці?» Відповіді по низхідній розподілилися так:
У фантастику прийшли автори, яким однаково, що закон Ома, що закон Кулона.
Наукова фантастика втратила престиж у суспільній свідомості.
Письменникам найбільше йдеться про масовість аудиторії та великі гонорари, а НФ поступається в популярності іншим жанрам.
Учені не зуміли впоратися з бідами людства, звідси й розчарування в науці і техніці. Лавиноподібний розвиток науки зробив передові теорії науки недоступними для осмислення.
Сучасна наука та художня література є мало сумісними. Акцентування першої істотно послабляє художню частину.
Видавці не шанують творів із сильною науковою складовою.
З фантастики пішов серйозний читач.