О.Абрикосов |
На фізичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де я зараз читаю лекції з теорії надпровідності, є добра традиція відзначати професійне свято — День фізика. На одному з таких веселих свят під час жартівливої вікторини було поставлено запитання:
— Чи може в Київському університеті з’явитися нобелівський лауреат?
Найкращою було визнано відповідь:
— Може, але тільки проїздом...
Між іншим, зовсім недавно в Києві проїздом з’явився російський академік, нобелівський лауреат Жорес Іванович Алфьоров. Шведська академія наук віддала йому 2001 року Нобелівську премію за роботи зі створення унікальних напівпровідникових приладів (гетеро-структур і лазерних світлодіодів). Але цю премію було присуджено 70-річному вченому за видатні наукові результати, отримані ним... понад 30 років тому!
На прийомі, влаштованому на честь високого гостя, хтось із кореспондентів поставив президенту Національної академії наук України академіку Борису Євгеновичу Патону те ж саме сакраментальне запитання:
— Чи може в найближчому майбутньому в Україні з’явитися свій нобелівський лауреат?
На це Борис Євгенович відповів, що в українських вчених існують великі проблеми і труднощі в цьому питанні, втім, такі ж, як і в російських...
Але буквально через кілька днів, 7 жовтня нинішнього року, відразу двом видатним російським ученим, академікам Олексію Олексійовичу Абрикосову та Віталію Лазаровичу Гінзбургу, було присуджено Нобелівську премію за фундаментальні праці в галузі теорії надпровідності!
Щоб було зрозуміло, про яке наукове досягнення йдеться, необхідно зробити невеличкий історичний екскурс у початок ХХ століття.
Явище надпровідності було відкрите майже 100 років тому знаменитим голландським ученим, лауреатом Нобелівської премії Камерлінг-Оннесом. Суть цього явища полягає в тому, що при дуже низькій температурі, при охолодженні рідким гелієм із температурою -269 °C (!) у деяких металів повністю зникає опір електричному струму, тобто порушується усім відомий зі шкільної фізики основний закон електротехніки — закон Ома. Результати досліджень В.Гінзбурга й О.Абрикосова дозволили зрозуміти причину переходу металів при охолодженні зі звичайного, нормального стану, коли закон Ома «працює», у незвичний, надпровідний, коли електричний струм тече вільно, без будь-якого опору, при відсутності докладеної напруги!
Крім того, стали зрозумілими дивні властивості надпровідників у магнітному полі, яке або повністю виштовхується, витісняється з надпровідника (ефект Мейсснера), або частково проникає у надпровідник у вигляді окремих, так би мовити, «матеріалізованих» силових ліній, або вихрових ниток, — так званих квантових вихорів Абрикосова.
Роботи В.Гінзбурга й О.Абрикосова заклали теоретичний фундамент для створення сучасних уявлень про надпровідність і для практичного застосування таких перспективних матеріалів, як високотемпературні надпровідники. Ці нові речовини, що здатні проводити електричний струм без опору при охолодженні рідким азотом, тобто при температурах вище -195 °C, відкрили 1986 року швейцарські фізики І.Беднорц і К.Мюллер, які стали нобелівськими лауреатами за це відкриття.
Перші основні праці Гінзбурга й Абрикосова були опубліковані... понад 50 років тому. Ці праці та їх автори давно відомі широкій науковій громадськості, цитуються в десятках тисяч наукових публікацій, увійшли в усі енциклопедії, монографії і підручники з фізики. Але тільки тепер ці видатні результати здобулися на заслужену оцінку! О.Абрикосову ж нинішнього року виповниться 75 років, а В.Гінзбургу вже 87! Крім того, Нобелівські премії присуджуються лише за життя... Чому так довго — понад півстоліття! — довелося чекати цим блискучим ученим офіційного визнання їхніх загальновизнаних наукових досягнень?
Чому один із геніальних фізиків-теоретиків ХХ століття Л.Ландау здобув Нобелівську премію лише 1962 року, через 25 років після публікації своїх найголовніших праць, перебуваючи фактично в передсмертному стані після трагічної автокатастрофи?..
Чому один із видатних фізиків-експериментаторів ХХ століття Петро Леонідович Капіца чекав своєї Нобелівської премії за відкриття надтекучості гелію більш як 40 років?..
Виходить, як правильно зауважив Б. Патон, проблеми в цьому плані у колишніх радянських, а нині російських, українських та ін. учених були і залишаються...
Приємно було дізнатися про нових нобелівських лауреатів не лише тому, що я вивчав і добре знав їхні класичні праці, а й тому, що мені пощастило знати їх особисто. За старих часів регулярно бував у Москві, де часто зустрічався з О.Абрикосовим на семінарах і конференціях в Інституті фізичних проблем і в Інституті теоретичної фізики ім. Л.Ландау, відвідував знамениті семінари у Фізичному інституті ім. П.Лебедєва, яким блискуче керував В.Гінзбург.
Між іншим, В.Гінзбург — один із небагатьох фізиків, хто вірив у можливість високотемпературної надпровідності задовго до її відкриття Беднорцем і Мюллером. Його піонерські роботи з так званого екситонного механізму надпровідності при високих температурах (аж до кімнатної) були опубліковані майже 40 років тому. У ті далекі роки я теж займався цією проблемою, і академік В.Гінзбург майже 30 років тому дав позитивний відгук на мою докторську дисертацію, за що я йому дуже вдячний. Пам’ятаю, яким щасливим був Віталій Лазарович, що йому вдалося дожити до відкриття високотемпературної надпровідності 1986 року. Як добре, що йому і його блискучому колезі, О.Абрикосову, вдалося дожити до справжнього тріумфу — присудження найвищої наукової нагороди, Нобелівської премії.
Нових досягнень нобелівського рівня ні в сучасній Росії, ні в Україні не спостерігається. І доти, доки в нашій країні не приділятиметься належної уваги і не виділятиметься достатньо коштів як науці в цілому, так і ученим, що активно працюють, персонально (особливо молодим і талановитим, щоб не їхали за кордон), — нові нобелівські лауреати з’являтимуться в Україні лише проїздом.