Прочитав on-line у «ДТ» (№13, 2007 р.) статтю «Доктор нагабіліс» про нострифікацію польського докторського ступеня Віталієм Харченком. Сподіваюся, ця історія насправді допоможе українській науковій бюрократії бодай трохи обчиститися. Невеличке з’ясовування деталей допоможе легко визначити, хто тут правий. Це саме той випадок, коли до правди не надто важко докопатися.
Я один із двох співробітників Інституту зоології НАНУ, які здобули учений ступінь в Інституті паразитології Польської академії наук і нині працюють у США. Думаю, я був першим з українських біологів, хто захистив ступінь «doktor habilitowany» у Польщі. Знаю зсередини рівень і спосіб функціонування науки (і паразитології зокрема) в обох системах. Співпрацюю з польськими колегами останні 13 років, результатом чого є близько 50 публікацій, із них майже половина або й більше — повноцінні статті в міжнародних журналах, зокрема провідних виданнях. Інститут паразитології може пишатися високим рівнем робіт і чудовими традиціями. Захиститися в ньому — честь для вченого-паразитолога. Крім того, там є дуже бюрократичний ВАК, який підтверджує або відхиляє роботи, як і наш.
Я не міг залишатися працювати в Україні через повний колапс фінансування. У США були надані хороші умови для роботи, чудова лабораторія, все це забезпечує високий рівень досліджень. У перший же рік я одержав повноцінний грант від NSF. Доти одержував гранти у Швейцарії, Польщі, Великобританії, США, багато дрібних грантів із різноманітних джерел, стипендію і премію для найкращих молодих учених НАНУ. Серед моїх співавторів понад 50 учених із 15 країн. Це (і список публікацій на моїй Web-сторінці), напевно, скаже вам про науковий рівень робіт краще, ніж я сам.
Вгадайте з першого разу — скільки грантів я одержав в Україні? Правильно — нуль! Попри кількаразові спроби. Вгадайте, чому?.. Тому що не знав нікого з тих, хто ухвалює рішення, нікому ніколи не телефонував і не писав, просто готував і подавав заявку, як і належить. Було простіше добути кошти за кордоном, ніж битися лобом об бюрократичну стіну.
Вважаю, що ви розумно обрали відносно нейтральну позицію в цій складній справі (lose-lose situation у кожному разі — якщо не для Віталія Харченка, то для інституту чи академії). Можу сказати з упевненістю, що Віталій ні в кого даних не крав. Я бачив його роботу над цими матеріалами з часу його аспірантства. Вважаю за краще не говорити про відсотки внеску тощо (високо шанований мною Григорій Двойнос краще розповість), але описи, ілюстрації, філогенетичні схеми і т.п. Віталій робив буквально на моїх очах, оскільки ми працювали з ним кілька років в одній кімнаті на дослідницькій базі «Теремки».
Публікації Віталія високого рівня. Він співпрацює з провідними фахівцями в цій галузі (і в жодному разі не як помічник чи постачальник матеріалу!). Один із них — Ральф Ліхтенфелз — головний авторитет у цій галузі, який був президентом Американського товариства паразитологів, хоча й перебуває у відставці, але активний і лише нещодавно опублікував чергову роботу разом із Віталієм. Переконаний, ви можете написати йому E-mail і запитати, що він думає про рівень робіт Віталія та абсурдну історію з плагіатом. Вкрасти в самого себе не можна, хоч би як це хотіли уявити люди, які чекають на звільнення директорського крісла.
Не беру під сумнів кваліфікацію членів ВАК, проте ж вони не фахівці в конкретній галузі й їхнє голосування, мабуть, грунтувалося на поданій їм інформації. Як її було подано — зовсім інше питання. До того ж, звинувачуючи дирекцію в тиску на вчену раду інституту, автори «плагіаторської» справи замовчують, що на членів ВАК також можна тиснути і важелі цього можуть бути набагато більш потужними, ніж в інституті.
На мою думку, історія з плагіатом сфабрикована в найкращих бюрократичних традиціях. Віталій Харченко — один із провідних українських паразитологів, він зробив вагомий внесок у розвиток як паразитологічної науки, так і інституту в останні роки. Дуже сумно спостерігати цю історію збоку…
P.S. Інформацію про ситуацію вчора надіслав мій колега з Зоологічного інституту РАН (там хтось активно поширив її у вигляді листа — за стилем, який до морозу поза шкірою нагадує подібні листи сталінських часів, і також БЕЗ ПІДПИСУ), після чого Google вивів мене на вашу статтю. З Віталієм на цю тему не спілкувався. Думаю, він уже досить травмований і без моїх запитань.