Гадаю, небагатьом відомо про те, що в листопаді позаминулого року в спекотній і далекій країні Бразилії вибухнув скандал, безпосередньо пов’язаний із нашою державою. Про це, так само, як і про антиукраїнські протести жителів невеликого містечка Алкантара повідомляли бразильські ЗМІ, зокрема газети Folha de S. Paulo, O Estado do Maranhao, Imparcial, Інтернет-сайт //www.ufma.br. Дійшло навіть до скандалу в національному парламенті, де сам президент Бразилії Луїс Інасіо Лула несхвально висловлювався з приводу ділового партнерства з Україною.
Річ у тім, що наші країни реалізують спільний космічний проект, згідно з яким українська сторона (дніпропетровське КБ «Південне» і виробниче об’єднання «Південмашзавод») створює для Бразилії нову перспективну ракету-носій «Циклон-4», за допомогою якого з космодрому Алкантара (північний схід Бразилії) виводитимуться в космос супутники різного призначення.
Відповідно до офіційної версії Національного космічного агентства України (НКАУ), реалізація проекту відбувається без затримок і відхилень. Тим часом є підстави вважати, що співробітництво наших країн у цій галузі зовсім не безхмарне. Принаймні так твердить доктор технічних наук, лауреат Державної премії України, професор Анатолій Ройтман, до чиєї компетентної думки бразильські «космічні» фахівці дуже дослухаються.
На війні вертольоти можуть падати без вогневих влучень у них
Анатолій Беніамінович Ройтман чверть століття пропрацював у авіаційній промисловості, на Запорізькому моторобудівному заводі (нині ВАТ «Мотор Січ») займався аваріями і катастрофами літаків, пов’язаними з руйнаціями двигунів. Після звільнення із заводу викладав у запорізьких вузах, останні чотири роки працює в Бразилії у федеральному університеті штату Мараньяо на кафедрі фізики. Є консультантом космічного центру Алкантара. На цьому космодромі спільні роботи проводять бразильські, українські і російські фахівці.
— Практично всі великі міста Бразилії розташовані уздовж узбережжя Атлантичного океану, зокрема місто Сан-Луїс, де я живу, — розповів професор Ройтман. — Поруч із ним знаходиться головний космодром країни (усього їх чотири), із співробітниками якого постійно спілкуюся, беручи участь у дослідженні аварій космічних апаратів.
Бразилію не назвеш космічною державою, але реально тут почали займатися космонавтикою з кінця 50-х років минулого століття, коли американці розміщали пункти спостереження за своїми супутниками уздовж узбережжя Бразилії, яке займає територію від екватора і ледь не до Антарктиди. Розвиваючи космічні дослідження, країна підвищує свій загальний інтелектуальний рівень, тому і виділяє на них до 2 млрд. дол. на рік.
— Як почалася ваша співпраця із бразильськими фахівцями?
— Після катастрофи з американським космічним кораблем «Колумбія», яка сталася на початку 2003 року, я опублікував у кількох місцевих газетах статті, у яких висловив свою думку щодо причин трагедії. Ректор університету попросив виступити з аналізом цієї проблеми перед студентами і викладачами, а місцева преса повідомила про майбутній виступ українського професора. На зустріч прийшло досить багато людей, приїхав заступник начальника космодрому Алкантара. Він потім зі мною розмовляв, поставив багато запитань. Були газетярі і телебачення, завдяки їхнім репортажам моє ім’я стало досить відомим у країні. Почав регулярно зустрічатися з працівниками космодрому, допомагати в освоєнні російської мови, обговорювати питання, із якими був знайомий завдяки роботі в авіації.
— Ваші висновки про причини загибелі «Колумбії» відрізнялися від офіційних?
— Істотно. За версією NASA під час запуску корабля від його корпуса відпало кілька термозахисних плиток. Але під час польоту американці демонстрували шоу, а до технічних проблем поставилися недбало. У російських екіпажах завжди є бортінженер, відповідальний за стан корабля. У американців такого фахівця не було, тому під час посадки вони не змогли оцінити передаварійну ситуацію. «Колумбія» ввійшла в атмосферу під дуже крутим кутом, між тим, фахівця, який би зміг попередити це, на борту не було.
Після історії з «Колумбією» мене почали залучати до аналізу інших ситуацій, пов’язаних із безпекою польотів. Коли США воювали в Іраку, в них часто падали вертольоти самі по собі. До мене приїхав журналіст і попросив роз’яснити, чому вертольоти, по яких ніхто не стріляє, розбиваються? Річ у тім, що у воєнних умовах не завжди дотримуються експлуатаційні режими. Коли, наприклад, вертоліт швидко і круто змушений здійснити маневр, то в нього може відвалитися лопать або якась інша відповідальна деталь. На війні, де техніки дуже багато, вона може руйнуватися без вогневих влучень.
Поки люди не загинули, багато хто в Бразилії не розумів, що ракети
і космос — це небезпечно
— Потім була досить тривожна ситуація з італійським супутником, — продовжує розповідь Анатолій Ройтман. — Цей супутник 15 років виконував доручені йому завдання, але потім почав знижуватися, і його підірвали на орбіті. Апарат розлетівся на частини, проте один великий уламок у 120 кілограмів залишився і, падаючи з висоти 200 км, становив загрозу для людей. За припущеннями, він міг упасти на один із трьох штатів Бразилії, зокрема Мараньяо. 26 квітня 2003 року, у суботу, мене розшукали прямо на лекції і попросили дати термінові рекомендації із забезпечення безпеки штату. Здивувало, що високопосадовець із надзвичайних ситуацій, котрий виступав по телевізору з цього приводу, не знав, як слід діяти в таких обставинах. Я порадив елементарні речі: людям не збиратися групами, не виходити на пляжі, на випадок, якщо уламок супутника потрапить у важливий електротехнічний об’єкт, перевірити і підготувати резервні енергетичні потужності. Усе, про що говорив, оприлюднили і виконали. На щастя, уламок супутника впав в океан за сто кілометрів від берега і ніякої шкоди не завдав.
У серпні того ж року на космодромі Алкантара під час випробування бразильської твердопаливної ракети за день-два до старту стався вибух. Загинула 21 людина, всі спеціалісти космічного інституту, розташованого під Сан-Паулу. Запуск ракети було призначено на 22 серпня, День солдата (є таке свято в Бразилії). За кілька днів до цього на спеціальній нараді йшлося про те, що в ракеті знайдено неполадки. Я наполягав: відкладіть пуск на кілька тижнів, не допускайте на стартовому майданчику скупчення людей. Дехто відкрито сміявся: навіщо я лякаю, що може трапитися? Вся країна чекала шоу, старт повинні були показати по телебаченню. Поки люди не загинули, багато хто навіть не розумів, що ракети і космос — це небезпечно. У країні оголосили траур, усю космічну програму призупинили на кілька років. До слова, за моєю ініціативою при губернаторі штату, де я живу, створюється інститут аерокосмічних досліджень, який серед іншого займеться і безпекою польотів.
Повертаючись до трагедії на космодромі Алкантара, зазначу, що українців не допустили до складу комісії з розслідування причин вибуху. Росіяни ж, котрі два місяці вивчали всі обставини, головною причиною вибуху ракети назвали... недостатнє фінансування президентом Бразилії космічної галузі. Замість технічної причини катастрофи написали те, про що їх, напевно, попросили.
— Розкажіть докладніше про українсько-бразильські контакти у галузі космосу.
— Ще 2003 року було створене спільне космічне підприємство, яке мало забезпечити запуск бразильського супутника з космодрому Алкантара до кінця 2006 року. Бразилія взяла на себе відповідальність за створення інфраструктури космодрому, а Україна — створення і запуск супутників рідинної ракети «Циклон-4». Нашу частину договору забезпечують, зокрема, КБ «Південне» і «Південний машинобудівний завод» (Дніпропетровськ). У Бразилії добре усвідомлюють значущість такого співробітництва, адже коли космічний центр в Алкантарі почне працювати на повну потужність, з’явиться можливість здійснювати комерційні запуски для США, Франції, Німеччини, Швеції, інших країн. Здавалося б, усе нормально, але реалізація спільного проекту віднедавна перебуває під загрозою зриву. Річ у тім, що за умовами договору бразильські фахівці під час запусків українських ракет із космодрому Алкантара не допускатимуться на стартовий майданчик. Україна пояснює це тим, що її космічні технології мають військовий характер і не можуть бути передані іншій країні. Після того як преса Бразилії написала, що українці при бразильцях відмовилися розкривати привезений на космодром контейнер з обладнанням, 11 листопада 2004 року в стінах сенату вибухнув справжній скандал. Президент Бразилії Луїс Інасіо Лула з обуренням сказав приблизно таке: «Шість років тому нам пропонували на таких самих умовах підписати контракт із США. Я був тоді в опозиції і наполіг, щоб контракт не підписували. Чому для України мають зробити виняток?» Бажаючих переконатися в правоті моїх слів відсилаю хоча б до популярних у Бразилії видань Folha de S. Paulo, O Estado do Maranhao, Інтернет-сайту //www.ufma.br, які розповіли про інцидент у сенаті. Після цього Лула поїхав до Путіна, зробивши, очевидно, ставку в подальших космічних контактах на Росію. Як відомо, на початку квітня нинішнього року бразильський космонавт разом із росіянами літав у космос на їх «Союзі».
— Як відреагувала на ускладнення українська сторона?
— Я казав нашому послу в Бразилії Олегові Богаєвському: «Закрийте скандал, адже можна втратити багатомільйонний контракт». Він попросив викласти усе в офіційному листі, що я і зробив. Більш того, написав велику статтю зі своїми рекомендаціями, попросивши передати її в Україну. Зважаючи на все, посольство ніяк не відреагувало принаймні у жодній українській газеті своєї статті не побачив.
* * *
Анатолій Ройтман вважає, що його чотирирічний досвід науково-технічного співробітництва з бразильцями дозволяє давати деякі поради українським фахівцям.
— Жодною мірою не хочу образити своїх земляків, але прикро бачити, як наша країна втрачає авторитет, — розмірковує мій співрозмовник. — Практично щомісяця на космодром приїжджає команда українців із 10—15 осіб. Передбачається, що всі вони кваліфіковані фахівці, але, на жаль, я багато разів переконувався: серед справжніх профі чимало і чиїхось знайомих, друзів, родичів, котрі не мають до космічної тематики жодного стосунку. Використовуючи зв’язки, люди за державний кошт фактично подорожують. Спостерігав сцени, коли наші нібито фахівці не знали відповідей на конкретні запитання, які ставили їхні бразильські колеги.
У Бразилії спиртні напої дуже дешеві, чим приїжджі з України неминуче з надлишком користуються. Наша людина, дотримуючись домашньої звички, запросто йде на роботу «після вчорашнього». Навіть не знаючи, що поява на робочому місці співробітника, від якого відгонить перегаром, у Бразилії те саме що велика НП. Не заведено в Бразилії співати застільні пісні, ходити на роботу в шортах. Прикро, що ці і подібні «дрібниці» часто не беруться до уваги тими, хто їде на роботу в Бразилію. У результаті ж страждає престиж України і фахівців, яких вона направляє.
Коментар НКАУ
Якщо проаналізувати висловлювання пана Ройтмана з приводу українсько-бразильського співробітництва в космічній галузі, то можна зробити два висновки: по-перше, вони не відповідають дійсності, а по-друге, він слабко поінформований про перебіг реалізації проекту зі створення космічного ракетного комплексу «Циклон-4» на пусковому центрі Алкантара.
2003 року в принципі не могло бути створене українсько-бразильське підприємство, яке має забезпечувати запуски супутників із космодрому Алкантара, тому що тільки 21 жовтня 2003 року була підписана міждержавна угода між Україною і Федеративною Республікою Бразилія про довгострокове співробітництво у використанні РН «Циклон-4» на пусковому центрі Алкантара. Ця угода набрала сили 2004 року, коли були виконані всі необхідні внутрішньодержавні процедури. Того ж року українська і бразильська сторони почали проводити роботи зі створення міжнародної компанії «Алкантара Циклон Спейс». Можна також сказати, що досі таке підприємство не створене, оскільки відповідно до законодавства Бразилії статут підприємства необхідно затвердити або в конгресі, або президент Бразилії має видати відповідний декрет.
По-друге, 21 січня 2002 року була підписана міжурядова українсько-бразильська угода про захист технологій, пов’язаних з участю України в запусках із пускового центру Алкантара, яка набула чинності 2005 року. Угоди про захист технологій відповідно до міжнародного режиму контролю за ракетними технологіями є необхідним елементом під час реалізації кожного міжнародного проекту. У ст. IV українсько-бразильської угоди про захист технологій чітко визначені принципи і механізми контролю за ракетою-носієм, космічними апаратами, обладнанням і технічними даними.
Крім того, НКАУ офіційно заявляє, що дотепер на пусковий центр Алкантара не завозилося ніякого обладнання.
Якщо говорити про реалізацію проекту в цілому, необхідно зазначити таке: відповідно до тактико-технічного завдання українська сторона цілком забезпечує розробку ракети-носія «Циклон-4», її комплексне випробування, підготовку виробничої бази, виготовлення технологічного макета і першого льотного зразка.
Після затвердження бразильською стороною статуту міжнародної компанії «Алкантара Циклон Спейс» реалізація проекту відразу перейде до фази практичних дій.
P.S. Коли цю публікацію було вже підготовлено, стало відомо, що 4 вересня 2006 року у Федеративній Республіці Бразилія в урядовому виданні «Діаріо офіціал» опубліковано статут українсько-бразильської спільної компанії «Алкантара Циклон Спейс». Після цієї публікації статут спільної компанії набув чинності на території Бразилії, що дає можливість найближчим часом розпочати практичне створення спільної компанії та роботи на пусковому центрі Алкантара зі спорудження стартового комплексу для української ракети-носія «Циклон-4». Раніше наприкінці 2005 року статут спільної компанії набув чинності в Україні.
Олександр ВАЛЬКОВСЬКИЙ, завідуючий сектором взаємодії
зі ЗМІ і рекламно-виставковою діяльністю НКАУ