2004 року український бізнес переказав півмільярда доларів на наукові дослідження, щоправда, за кордон. І продовжує переказувати. «Закордон», у свою чергу, задешево скуповує наш золотий інтелектуальний фонд, щоб нам же утричі дорожче продати. А винаходи українців, які залишилися винаходити на батьківщині, будучи потенційно конкурентоспроможними самі по собі, терплять від браку фінансування. Між вітчизняним бізнесом і наукою — вакуум, який на Заході заповнюють спеціальні організації, котрі допомагають упроваджувати винаходи в практику. Про те, як виправити ситуацію, кореспонденту «ДТ» розповів Микола ПАЛАДІЙ, глава Державного департаменту інтелектуальної власності при Міністерстві освіти й науки України.
Насамперед Микола Васильович звернув увагу на той факт, що вся приватизація в Україні пройшла без урахування вартості інтелектуальної власності. А у світі ж її враховують у першу чергу. Приміром, сама лише торгова марка «Мерседес», «Філіп Морріс» чи «Кока-кола» коштує значно більше, ніж усі виробничі потужності цих компаній. Стіни, двері, верстати тощо просто не можуть конкурувати з інтелектом. Тому Державний департамент інтелектуальної власності працює з Фондом державного майна, прояснюючи ситуацію щодо набуття новими власниками приватизованих підприємств технологій та розробок «у навантаження», тобто задарма. Надалі слід ураховувати вартість інтелектуальних розробок для приватизацій того, що ще залишилося. Як варіант можна було б переконати представників, яким технології дісталися безкоштовно, про необхідність фінансування нових технологій. Вже сьогодні наші винахідники, які отримали добрі гроші за використання своїх патентів, готові допомагати тим, хто ще не «розкрутився». Департамент настроєний збирати їх, залучати великий бізнес, намагатися ініціювати «кругову поруку» самостійно. Адже нашому бізнесу необхідні нові технології, інакше в умовах того ж Євросоюзу йому не вижити з відсталими технологіями. Директори багатьох заводів, на жаль, не думають про те, як удосконалити виробництво і підвищити його ефективність. Багато керівників навіть не намагаються порівняти себе з потенційними конкурентами в Японії, Німеччині тощо. Та коли ми сьогодні не зробимо акцент на високих технологіях, Україна не має майбутнього.
Водночас Микола Васильович підтвердив: інтелектуальний потенціал наших винахідників значний. Інша річ, що його іноді не можна реалізувати, і це величезна проблема. Нині винахідники перебувають на повному самообслуговуванні: зміг вдало продати свою роботу — молодець, не зміг... При цьому в конкурсі «Винахід року-2004» брали участь 32 автори з патентами в галузі медицини, 25 — у сфері електроніки та комунікацій, 15 — в агропромисловому комплексі. Але унікальні результати цих і подібних досліджень ідуть за кордон, адже політика нашої держави з підтримки винахідників і впровадження їхніх досягнень у життя сьогодні далека від бажаного.
Що потрібно зробити? Необхідно заповнити вакуум, який існує між бізнесом і наукою. Приміром, у Фінляндії, населеній усього 5 млн. чоловік, працює понад 2 тис. організацій, котрі допомагають оцінювати економічну ефективність запропонованих нових технологій, перевіряти їх на практиці, впроваджувати у виробництво. Просто патенту на винахід недостатньо — необхідно довести його ефективність і вигідність для бізнесу, надати бізнес-план, розрахунки.
Сьогодні цифри далекі від наших генераторів інноваційних рішень, вони не бачать бізнесу, а бізнес не бачить їх. Підприємець готовий сприймати не ідею, а конкретний бізнес-план. Свій внесок у розв’язання цієї проблеми ми бачимо в підготовці спеціалістів, які, працюючи в держдепартаменті, могли б розраховувати прибутковість проектів і пропонувати їх бізнесу.
«Діагноз» нашої економіки видно навіть із статистики судових справ. Найбільша їхня кількість — з приводу товарних знаків. З приводу патентів — мінімум. А либонь патент — це винахід, щось таке, що здатне підвищити ефективність. А знак — усього лише презентація на ринку, це не має нічого спільного з підвищенням ефективності і новими розробками. Будемо сподіватися, через рік-два кількість спорів із приводу патентів збільшиться, і то стане наступним кроком до нової економіки.
Чималу допомогу могли б подати владні структури. Якби уряд влаштовував діалоги з бізнесом не тільки на тему цін на бензин, а й, наприклад, на тему: «Україна 2010 року, якою вона буде, за рахунок чого розвиватиметься?» Результатом цілком могла б стати реальна робота. Однак на розвиток науки 2005 року бюджет виділив 3,5% від загальних витрат (2004 року це було 4%). З цих 3,5% Міністерство освіти й науки розпоряджається 11%. Тому про серйозний вплив на розвиток науки за такого фінансування і навіть розподілу існуючого фінансування мова не йде. Наша проблема в тім, що з 1991 року Закон України «Про наукову й науково-технічну діяльність» декларував щорічні витрати на науку не менше як 1,7% ВВП, та жодного разу за увесь час незалежності ця вимога не виконувалася. Типова щорічна цифра є в три-п’ять разів меншою. Тож функція науки в нашому суспільстві — декоративна, соціокультурна.
— Ми розробили й представили в Міністерство освіти й науки Концепцію нової державної політики підтримки винахідницької діяльності для виробництва конкурентоспроможної продукції. Стратегічні її напрями включають запуск програми «Інформація», котра передбачає формування цілісного відкритого інформаційного простору, здатного до повної інтеграції в національні та світові системи. У нас величезний масив локальних інформаційних мереж, які формуються організаціями з різними організаційними та технічними принципами, що робить їхню інтеграцію неможливою.
Ще одне зі стратегічних завдань — введення в дію програми «Техноімпорт», відповідно до якої необхідно забезпечити регулюючу роль держави в процесі закупівель і впровадження нових іноземних технологій. У цьому контексті ми плануємо організувати роботу з компаніями, котрі бажають прийти на український ринок і можуть запропонувати перспективні технологічні розробки.
Програма «Техноекспорт» передбачає цілеспрямовану поступову заміну експорту енергоємних продуктів переробки сировини високотехнологічною продукцією. І останній напрям — програма «Венчури» передбачає державну підтримку малих форм бізнесу в сфері розробки та виробництва високотехнологічної продукції, створення бізнес-інноваційних структур різних типів.
Корінь багатьох наших негараздів — недостатній рівень відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності. Щоправда, сьогодні в парламенті знаходиться законопроект про лазерні диски, в якому передбачена вже значно жорсткіша кримінальна відповідальність за виготовлення підробок. В Америці передбачене позбавлення волі до 10 років за порушення авторських прав, у Британії відповідальність за такі порушення також дуже жорстка. Шість років позбавлення волі передбачається в США, якщо ви з відеокамерою зайшли в кінотеатр. У нас же коли крадуть інтелектуальну власність, не кожному поясниш, що було вкрадено. Наші вузи готують менеджерів готельного бізнесу, заправного, шоу-бізнесу зрештою. Але от знайти менеджерів у сфері інформаційних і хай-тек технологій важко. А саме вони могли б перевіряти фінансовий бік винаходів — розраховувати гаданий прибуток, момент запуску нового виробництва, продумувати нюанси захисту інтелектуальної власності тощо. Адже заробляти сьогодні можна не тільки на нафті та газі! На науці можна і потрібно заробляти, отримуючи набагато більше від вкладеного.