Прометей, згідно зі давньогрецькою міфологією, був титаном, який дав вогонь людям. Звернувшись до сучасної термінології, можна сказати, що використання вогню було значною інновацією, яка принесла людству як величезну користь, так і відчуття нових ризиків — залежно від способу її застосування. При цьому ми всі сприймаємо дії Прометея як зухвалі, але відважні й творчі.
Як сказав письменник, популяризатор науки Рік Вейз, «наука являє собою елегантний шлях досягнення істини». Яскравим підтвердженням цього є осмислення результатів столітнього розвитку генетики. 1900 року перевідкрили основні генетичні закони Грегора Менделя. І хоча Мендель опублікував свою роботу про успадкування ознак у гороху 1865 року, його сучасникам знадобилася дистанція завдовжки 35 років для того, щоб осмислити значення цього відкриття. Саме починаючи з 1900 р. ми досягли стійкого прогресу в розумінні генетичної організації всіх живих організмів — від мікроорганізмів до людини. Головний крок у здійсненні контролю людини над генетичними властивостями був зроблений у 20-ті роки нинішнього століття, коли Мюллер і Стадлер продемонстрували, що опромінення може індукувати мутації тварин і рослин.
Протягом 30-х і 40-х років було розвинуто додаткові методи мутагенезу і управління спадковістю з метою селекції. 1953 року Джеймс Вотсон і Френсіс Лемент відкрили двоспіральну структуру ДНК (дезоксирибонуклеїнової кислоти) — хімічного носія генетичної інформації, тобто спадковості. Це відкриття спровокувало лавиноподібний прогрес у всіх напрямках генетики.
На порозі XXI століття ми є свідками швидкого переходу від класичної генетики Менделя до застосування молекулярної генетики в сільському господарстві, медицині і промисловості. 90-ті роки стали ще однією драматичною віхою як для нашого розуміння функціонування живих організмів на молекулярному рівні, так і нашої спроможності аналізувати й маніпулювати молекулою ДНК, тобто біологічним матеріалом, із якого сконструйовані всі гени. Весь цей процес був прискорений розвитком міжнародного проекту «Геном людини», в який інвестуються значні суспільні і приватні ресурси, з тим, щоб забезпечити розвиток нових технологій, які дозволяють працювати з генами людини. Ці самі технології можна застосувати й для інших організмів, у тому числі рослин і тварин. Таким чином, уже на межі століть виникла геноміка — наукова дисципліна, яка використовує нові потужні підходи для ідентифікації функцій генів та їх застосування в медицині і сільському господарстві (шляхом регуляції їхньої активності й використання з генно-інженерною метою).
У свою чергу, нові відкриття та їх застосування сприяли створенню біотехнологічної індустрії, в основному в Північній Америці та Європі. Кілька великих корпорацій у Європі і США скерували свої основні інвестиції на адаптацію нових технологій для вирішення головних проблем сільськогосподарського виробництва шляхом створення поліпшених сортів рослин та їх використання в широких масштабах. Такими проблемами на шляху функціонування високопродуктивного сільського господарства є шкідники, вірусні і грибкові захворювання, посуха, використання гербіцидів та інші біотичні чи абіотичні чинники, які обмежують продуктивність рослин. Сьогодні з допомогою генетичної інженерії вже створено низку сортів рослин, стійких до гербіцидів, комах-шкідників, вірусних захворювань, зі зміненими фізіологічними характеристиками (терміни дозрівання, змінений вміст білків і жирних кислот та ін.). Загалом 1999 року у світі комерційно вирощували генетично модифіковані сорти рослин на 40 млн. га (82% цих площ припадало на частку індустріально розвинених країн і 18% — на частку країн, що розвиваються).
Здавалося б, такий розвиток подій мусив би чудово ілюструвати, як молекулярна генетика та інші методи сучасної біотехнології (насамперед генетична інженерія) привносять елегантність і точність у розв’язання проблем обтяжливої бідності, недостатнього харчування та недоброякісної їжі в багатьох країнах світу. Проте елегантність науки в досягненні істини далеко не завжди оцінюють гідно. Дискусії щодо потенційного використання сучасної біотехнології для отримання продуктів харчування і для раціональнішого ведення сільського господарства, які нині розгорілися, — це виклик сучасній науці стосовно її спроможності розв’язати проблеми людства.
Міжнародне співтовариство вже кілька років інтенсивно дискутує (науково та ненауково) з приводу потенційних ризиків і переваг сучасної біотехнології. Рік 2000-й може виявитися переломним у цьому плані, оскільки він дуже багатий на події, які, на жаль, далеко не завжди викликають певний резонанс у нашій батьківщині.
Мабуть, камертоном цих подій стало повідомлення про відкриття для підписання Картахенського протоколу (або Протоколу з біобезпеки). Картахенський протокол (від назви міста в Колумбії, де 1999 року проходила перша позачергова зустріч країн-учасниць з підготовки цього документа), узгоджений остаточно в Монреалі в січні поточного року, потенційно створює першу глобальну регуляторну структуру, сфокусовану виключно на біотехнології. Уже відбувся й наступний етап цього високоструктурованого процесу: 15 — 26 травня в Найробі (Кенія) країни-учасниці офіційно схвалили офі-ційний текст протоколу і почали його підписувати. Протокол набуде чинності протягом 90 днів після його ратифікації 50 країнами — цей процес, за прогнозами, розтягнеться на два роки. За іронією долі, США, явний лідер у біотехнології, не беруть участі в підписанні протоколу, оскільки сенат США не ратифікував Конвенцію з біорізноманітності (Ріо-де-Жанейро, 1992), логічним продовженням якої є Протокол з біобезпеки. Проте США дали зрозуміти, що вони керуватимуться Протоколом у міжнародній торгівлі, якщо їхні торгові партнери ратифікують цей документ.
Кілька ключових елементів Протоколу є однозначно позитивними для тих, хто підтримує розвиток біотехнологій. Серед них найбільш значним є той факт, що фармацевтичні продукти не підпадають під регуляцію в межах цього документа. На додаток, Протокол визнає потенційні переваги генетично модифікованої сільськогосподарської продукції: «Сучасна біотехнологія має величезний потенціал для розквіту людини, якщо розвивається і використовується з дотриманням адекватних засобів безпеки для навколишнього середовища та здоров’я людини». Протокол з біобезпеки в цілому не суперечить чинним правам і зобов’язанням, які передбачаються міжнародними угодами, такими як правила Всесвітньої торгової організації (ВТО). Що це означатиме на практиці, стане видно з часом.
Незаперечним досягненням Протоколу є пункти, що стосуються процедури про попереджувальне інформування, створення національних опорних пунктів та ідентифікацію компетентних державних структур для розвитку системи біобезпеки. У них не міститься обмежень або вимог з нав’язування моделей у створенні національних систем біобезпеки і відкривається можливість для регіонального співробітництва в цій галузі. Регіональне співробітництво з гармонізації таких регуляторних систем могло б тільки виграти від спільного клімату в регіоні, спільних традицій сільськогосподарської практики, схожості екології чи традицій. Але, крім наявності ефективної фінансової підтримки на національному рівні (про що ми можемо тільки мріяти) чи міжнародних донорних агентств, необхідно було б передбачити також і обов’язковість міжвідомчого співробітництва при створенні національних систем біобезпеки. Дотепер протекціонізм пронизував і дії ЮНЕП (Програма ООН з навколишнього середовища), яка керувала розробкою Протоколу й проробила титанічну роботу, але при цьому відсунула від участі в процесі як інші спеціалізовані організації (приміром, ФАО і ЮНІДО), так і національних представників від індустріального та науково- технологічного сектора (Україна тут не була винятком).
Найбільшою перевагою Протоколу для противників біотехнологій є той факт, що він надає країнам-імпортерам платформу «міжнародної узгодженості й прийнятної раціональності» для використання у власних цілях противниками біотехнологій, які продовжують свою послідовну лінію опозиції.
Для нашої країни важливо визначитися, чого ми очікуємо від підписання Протоколу. Чи ближча нам позиція країн третього світу, себто прийняття принципів бідності і черговий відхід від пошуків свого місця в процесі глобалізації, який набирає швидкості? Чи ми хочемо, захищаючи свої національні інтереси, не зачиняти двері для нових продуктів, а отже, і технологій та інвестицій, які нам потрібні, щоб хоч якось рухатися вперед? У цьому плані роль наукового співтовариства не можна недооцінювати. Хоча часом ми наштовхуємося на неоднозначне сприйняття досягнень біотехнології й деякими нашими вченими, але це можна пояснити з погляду тих самих труднощів економічного плану, які призвели до зниження культурного рівня суспільства, до фактичної руйнації нашої науки й, отже, до її ще більшої ізоляції. Тому для нас як ніколи важливо забезпечити підтримку і розвиток контактів із міжнародним науковим співтовариством, знайти своє місце в розвитку наукового базису біобезпеки, щоб ще раз не опинитися на узбіччі прогресу.
У загальному контексті конструктивного тону міжнародних дискусій, закладених Картахенським протоколом і результатами Единбурзької конференції по генетично модифікованих продуктах харчування (кінець лютого — початок березня 2000 року), можна розглядати й неофіційний візит членів нашої Верховної Ради до Канади в травні нинішнього року, присвячений ознайомленню із системою регуляції генетично модифікованих продуктів у цій країні. Такий вибір не був випадковим, оскільки канадська система регуляції визнана однією з найефективніших у світі, а рік тому, під час візиту прем’єр-міністра Канади Жана Кретьєна до України, був підписаний Меморандум про порозуміння і співробітництво в галузі генно-інженерних рослинних продуктів. Отже, візит парламентаріїв на запрошення канадської сторони став логічним продовженням співробітництва в цьому напрямку.
Мені довелося брати участь у цій поїздці як представнику комісії з біобезпеки при Міністерстві освіти й науки та керівнику робочої групи з до-опрацювання проекту закону України «Про державну політику регулювання в галузі генно-інженерної діяльності».
Візит виявився надзвичайно насиченим та інформативним. В Оттаві ми відвідали канадське агентство з інспекції харчових продуктів, де зустрілися із його президентом доктором Р. Дьорингом, а також ознайомилися із системою реєстрації сортів рослин і рослин із новими характеристиками (тобто отриманих шляхом мутагенезу або генетичної інженерії), кормів і ветеринарних продуктів, які містять ГМО (генетично модифіковані організми), захистом інтелектуальних прав селекціонерів. Цікавими були зустрічі із представниками міністерств охорони здоров’я, охорони навколишнього середовища, закордонних справ і торгівлі, які займаються питаннями регуляції екологічної та харчової безпеки ГМО і питаннями міжнародного співробітництва в цій галузі.
У Саскатуні нам дали можливість ознайомитися з досягненнями біотехнології в місцевому університеті та Інституті біотехнології рослин, відвідати новостворену лабораторію з виявлення генетично модифікованих продуктів, а також компанію «Аг-Уест Байотек». Остання була створена урядом провінції для прикладних біотехнологічних розробок та їх впровадження з допомогою фінансової підтримки держави. Щороку компанія отримує від уряду понад 1 млн. канадських доларів для вкладення на власний розсуд в інноваційні проекти, не звітуючи перед урядом щодо витрачених грошей(!). Але, практично, завжди започатковані нею проекти приносять користь провінції.
Остання частина візиту, яка проходила в Торонто, була присвячена ознайомленню із сприйняттям біотехнології суспільством, проблемами маркірування продукції, яка містить ГМО, і роботою індустрії зі споживачами. Колеги по поїздці не приховували свого захоплення побаченим та почутим у Канаді й повернулися в Україну з багажем фахових знань, які будуть потрібні членам парламенту як при подальшому розгляді законопроектів у галузі біобезпеки, так і під час ратифікації Картахенського протоколу.
Мені ж невдовзі довелося ще раз побувати у Саскатуні, на запрошення професора Алана МакК’юена для виступу на черговому міжнародному симпозіумі з біобезпеки ГМО. Повертаючись із симпозіуму, під час посадки до салону трансатлантичного лайнера я взяв кілька газет, щоб почитати їх у польоті. І коли розгорнув «Файненшл Таймс» від 14 липня, звернув увагу на заголовок передовиці: «План Брюсселя з послаблення вуздечки для генетично модифікованої їжі». Інші газети, такі як «Гардіан», приміром, також не залишили поза увагою це питання, опублікувавши того самого дня коментар власних кореспондентів, варіюючи в деталях свої оцінки, залежно від попереднього ставлення до проблеми ГМО та політичних уподобань. Ці публікації в «Файненшл Таймс» та інших газетах слід вважати знаковими, оскільки в них викладаються плани ЄС переглянути незабаром базові принципи своєї по-літики щодо генетично модифікованих продуктів. Нині Єврокомісія опинилася на межі протистояння урядам країн Європейського співтовариства через свої плани покласти кінець мораторію на ліцензування генетично модифікованих продуктів. Головна мета Єврокомісії — поновлення дозвільного процесу для ГМО після очікуваного восени затвердження урядами ЄС і Європарламентом спільних принципів ліцензійних законів.
Хоча законодавство не набере чинності протягом двох наступних років, Єврокомісія планує прискорити ліцензування науково обгрунтованих генетично модифікованих продуктів, запропонованих компаніями, які погодяться виконувати нові правила. Звісно ж, на новацію Єврокомісії схвально відгукнуться біотехнологічна індустрія та США, де локалізуються багато компаній, що виробляють ГМО, і які тривалий час стверджували, що de facto мораторій ЄС не має під собою ніякого грунту. Тим часом захисники навколишнього середовища застерігають, що таке рішення наштовхуватиметься на значне несприйняття у суспільстві.
Окремі уряди країн Співтовариства також недружньо зустрінуть нові віяння. Відомо, що міністри цих країн, відповідальні за питання охорони навколишнього середовища, перебувають під значним впливом побоювань громадськості щодо ГМО і, як наслідок, можливо, в низці випадків опиратимуться авторизації генетично модифікованих продуктів. П’ять країн —членів ЄС, включаючи Францію й Австрію, раніше вже блокували деякі генетично модифіковані продукти, дозволені в рамках ЄС, використовуючи своє право на тимчасові обмеження їх використання чи продажу. Проте, відповідно до правил ЄС, Єврокомісія зобов’язана в обов’язковому порядку ліцензувати ГМО, визнаний безпечним ученими, навіть якщо всі міністри з питань навколишнього середовища будуть проти.
Маргьот Валлстром, комісар ЄС із питань навколишнього середовища, заявила, що для розв’язання проблеми потрібна цілеспрямована політична воля й що не існує правової бази для припинення авторизації ГМО після запланованих змін у ЄС. ЄС зареєструвало 18 видів ГМО для продажу чи випуску — незрівнянно менше, ніж США, але всі до жовтня 1998 року. Інші 14 видів ГМО заблокували на рівні регуляторного процесу, хоча вони були визнані вченими як безпечні. «Компанії могли б подати на комісію в суд за відмову взяти на себе відповідальність», — сказала вона, додавши, що така зупинка блокує розвиток індустрії в Європі. Девід Бірн, комісар ЄС зі здоров’я, пообіцяв безпечну й науково обгрунтовану систему реєстрації.
Попри протести «зелених» та їхні звинувачення в тому, що Єврокомісія — це «смичок для торгових угод зі США», Європарламент і уряди країн ЄС протягом останнього року внесли зміни в законодавство, спрямовані на поліпшення маркірування продукції, яка містить ГМО, відстежуючи її рух на ринку і моніторингу ГМО. Тому, практично даючи зелене світло генетично модифікованим продуктам, уряди країн ЄС і Європарламент мають ще пройти складним шляхом узгодження розбіжностей з низки питань.
Прилетівши додому, я довідався, що Верховна Рада планує розглянути вже нинішньої осені проект закону «Про державну систему біобезпеки під час здійснення генно-інженерної діяльності». Попри те, що зацікавлені відомства продовжують роботу з узгодження остаточного варіанта багатостраждального проекту закону, депутати вирішили пришвидшити законодавчий процес. Сподіватимемося, що обидва варіанти законопроекту мирно зустрінуться в профільних комітетах, внаслідок чого наша країна отримає законодавчо закріплену процедуру розгляду питань реєстрації ГМО, їх експорту-імпорту, маркірування, засновану на базових положеннях протоколу з біобезпеки, вимог ВТО, нормативних документів ВООЗ/ФАО і рекомендацій ОЕСР та національну систему біобезпеки.
Тим часом, незважаючи на припущення, що, з огляду на неприйняття Європою ГМО, інтерес фермерів США до генетично модифікованих сортів рослин зменшується, нинішнього року скоротилися площі посівів лише під трансгенну кукурудзу, а посіви трансгенних сортів сої та бавовни збільшилися. У цілому очікується, що посіви генетично модифікованих рослин у США становитимуть 2000 року 69,6 млн. акрів, порівняно з торішніми 70,3 млн. Попри обережність ЄС, випробування генетично модифікованих сортів рослин проводяться в Болгарії, Чехії, Угорщині, Польщі, Румунії, Словаччині, Югославії та Туреччині, причому Болгарія та Румунія — лідери в реєстрації цих сортів для вирощування чи споживання. Україна, де вже кілька років випробовують трансгенні сорти цукрових буряків, рапсу, картоплі та кукурудзи, не є винятком серед країн колишнього СРСР. Аналогічні випробування проводяться в Росії, Молдові та Литві, а Росія вже дозволила продаж нових сортів картоплі та кукурудзи.
Якою буде стратегія України щодо ГМО надалі, залежатиме лише від нас. Як сказав доктор Доналд МакКензі, віце-президент компанії «АгБіоС» (компанія забезпечує контакти між урядовими структурами та наукою й індустрією в галузі сільськогосподарської біотехнології), яка супроводжувала нашу парламентську делегацію під час ділового туру по Канаді: «У кожного стільця має бути чотири ніжки. Наша сторона показала вам, як зроблені три ніжки канадського стільця: регуляція ГМО, досягнення біотехнології та їх впровадження у практику, сприйняття ГМО споживачами та маркірування продукції. Четверта ніжка — це наша внутрішня готовність до сприйняття прогресу в галузі біотехнології. Перші три ніжки будуть аналогічними й у вас. Але ми жодним словом не дали зрозуміти, якою ви повинні бачити четверту ніжку свого стільця, щоб забезпечити його стійкість у цілому. Це право вашого власного вибору».
Яким буде наш вибір? Зухвалим, але творчим? Чи знову пливтимемо за течією? Що ж, нехай вбереже нас доля від вибору, на який потім нарікатимуть нащадки...