Новий удар по науці може стати фатальним. У Державному бюджеті закладено драматичне скорочення її фінансування. Хтось може сказати: якщо буде менше грошей, то й менше зробите. Але це не так, бо ефективність науки зовсім не прямо пропорційна її фінансуванню. Зміна фінансування призводить до зміни структури наукових колективів. Є необхідні і захищені витрати, що скороченню не підлягають. Такі як утримання приміщень та допоміжних служб. Із цієї причини скорочення фінансування науки - це передусім скорочення числа саме тих, хто її творить. А ті вчені, котрі залишаться, будуть позбавлені засобів для проведення досліджень. Приладів, реактивів, наукової літератури, лабораторних тварин - усього того, без чого нормальна наука неможлива. Уявіть собі, приміром, армію, якій не видали ніякого озброєння, - чи може вона воювати? А якщо все ж таки фінансування буде збільшено, то при цьому виграють саме дослідження, бо розшириться набір засобів для їх проведення.
Проблема нестачі коштів на науку є і в інших країнах колишнього СРСР, зокрема в Росії. "Власть без мозгов" - під такою назвою видав книжку мій колега-фізик, лауреат Нобелівської премії Жорес Алферов. Він - один із опозиційних лідерів у парламенті Росії, і його жорстка критика нинішньої російської влади ґрунтується на детальному аналізі перспектив розвитку держави та розумінні того, що лише потужна державна підтримка науки і створення на її основі нових власних технологій може підняти рівень життя росіян до рівня життя населення передових країн Заходу. Як пощастило Росії, що серед її опозиційних лідерів є така людина, і яким відсталим у цьому плані виглядає політикум України!
У перебігу бурхливих політичних подій останнього часу дуже багато спекуляцій на економічні теми, маніпуляцій цифрами тощо, а голосу вчених майже не чутно. Яка різниця між політиком і вченим? Політик завжди обстоює чиїсь інтереси - держави, партії, свої або свого хазяїна чи спонсора. А вчений мислить і діє інакше - він дошукується істини. І якщо він цього не робить або робить погано, то він поганий учений. То чи потрібна політичним силам, які представляють громадян у владі або в опозиції, об'єктивна істина? Чи потрібна наука в Україні?
Один із обов'язків держави - захист громадян від наслідків природних і техногенних катастроф, від епідемій тяжких хвороб та створення найбільш комфортних і безпечних умов для їх проживання. Це неможливо без науки. Наведу кілька прикладів. Багато хто пам'ятає паніку, яка супроводжувала епідемію свинячого грипу. Багато критики лунало з приводу закупівлі імпортного антигрипозного препарату за значно завищеною ціною. Проте поза увагою залишився той факт, що це було зроблено вже тоді, коли світова спільнота вчених, оцінивши ризики від цієї епідемії, визнала їх незначними. Висновки науковців проігнорували, і держава зазнала великих збитків. Що стосується ГМО, то в цьому випадку навіть відбулося викривлення термінів. Адже всі культивовані рослини та свійські тварини - генетично змінені, і цим вони відрізняються від своїх диких родичів. Вчені навчилися вводити гени і штучно, створюючи нові корисні властивості та гарантуючи повну безпеку від проведених змін. Вже не мільйони, а мільярди людей використовують у їжу такі продукти. І лише в нашій країні існує маркування "БЕЗ ГМО", замість того щоб маркувати використання справді шкідливих консервантів.
Інший приклад - боротьба з підпільним виготовленням наркотичних речовин. У небезпечні попередники, які потребують контролю та обліку, чиновники записали навіть сірчану кислоту. Дарма що її повно в акумуляторі кожного автомобіля. Згадаймо також історію з отруєнням В.Ющенка, коли на державному рівні пішли запити до різних країн надати їхні зразки продукованого діоксину. Від такого абсурду мав би здригнутися кожен учитель хімії. Адже він навчає дітей закону, відкритого ще Лавуазьє, про те, що властивості кожної речовини визначаються її складом, а не місцем або способом її синтезу. А вчені, крім того, розповіли б, що діоксин можна синтезувати за відомим прописом на кожній домашній кухні. А чи всім відомо, що на сьогодні вже синтезовано декілька мільйонів (!) різних хімічних речовин? І, щоб передбачити наслідки їх впливу на людину, без науки не обійтися.
Пригадуються перші дні після Чорнобильської катастрофи. Люди зіштовхнулися з невідомою для них небезпекою, що спонукало до паніки. Засоби масової інформації мовчали, радіаційні дані було засекречено. Моральну відповідальність у цій критичній ситуації взяли на себе вчені, і вже за кілька днів ми всі стали радіобіологами й могли на достатньо професійному рівні давати рекомендації щодо радіаційної безпеки своїм родичам, знайомим, співробітникам, студентам. Мало кому відомо, скільки саморобних датчиків радіації було виготовлено на фізичному факультеті університету ім. Шевченка, в установах Академії наук. Але миттєво був оцінений рівень небезпеки, і весь Київ уже знав про необхідні засоби запобігання радіаційному ураженню. А ось влада не знала, і погнала солдатів, молодих хлопців, у чорнобильську зону без індивідуальних засобів захисту.
Я навів лише окремі приклади, коли ігнорування науки обертається для держави та її громадян видатками, значно більшими, ніж коштувало б її фінансування.
У сучасному світі людина зіштовхується з багатьма речами, які були невідомі попереднім поколінням. Промислові технології створюються, зникають, замінюються новітніми технологіями так швидко, що пересічній людині доводиться за своє життя кілька разів міняти професію. Виникає багато нового в суспільному житті та побуті. Лише базова освіта, що включає фундаментальні знання з фізики, хімії та біології на найсучаснішому рівні, може забезпечити повноцінне і гармонійне життя людини майбутнього. Тому щільний і динамічний зв'язок науки й освіти є вимогою часу. І роль науки тут величезна: від підвищення освітнього рівня молодого покоління загалом - до формування кадрового потенціалу для самої науки.
Останніми роками кризовий стан нашої науки не міг не позначитися на освіті. Хоча й існують і система учнівських олімпіад, і Мала академія наук, вони не можуть повною мірою задовольнити прагнення найбільш здібних учнів доторкнутися до переднього краю науки. Цьому не сприяють самі науковці, заклопотані пошуком якоїсь копійчини для своєї наукової праці. Цьому не сприяє і державна політика в галузі освіти, низькі соціальний стан та рівень оплати праці вчителів. Відтак падає освітній і культурний рівень наших громадян.
Оскільки в основі всякої політики лежить економіка, повернімося до неї. Прикро, що не лише влада, а й опозиція, навантажуючи громадян примітивними гаслами, уникає обговорення питань, котрі є доленосними для розвитку держави, зокрема шляхів розвитку нашої економіки. А правда така, що для того, аби наблизитися за рівнем життя до передових країн Заходу, треба збільшити валовий національний продукт України не вдвічі й не втричі, а аж у ДЕСЯТЬ, а може, й більше разів! За рахунок чого це можливо? Знищити корупцію - ну просто блискуча ідея. Запровадити сучасні технології (чужі) у видобувній галузі, металургії та сільському господарстві - як це чудово! Звільнити від податкового пресу малий бізнес - як прекрасно сказано, а що це дасть насправді? Адже без втілення інновацій отримає поштовх до розвитку лише застаріле й неконкурентне кустарне виробництво. І ось, за різними оцінками, усе це разом дасть підйом, максимум, у два-три рази. Що далі? Де знайти величезні додаткові резерви?
Неважко побачити, наскільки велике наше технологічне відставання, зайшовши до будь-якого супермаркету й спробувавши там знайти товар вітчизняного виробництва, створений за вітчизняною технологією. А при купівлі імпорту втрачаються і робочі місця, і доходи громадян. Наш експорт у деяких галузях поки що є конкурентним завдяки дешевій робочій силі. То будемо й надалі продавати задешево нашу робочу силу? І ризикувати появою масового безробіття?
Формується дуже складна ситуація. Приватний бізнес практично не вкладає грошей у створення нових технологій, віддаючи перевагу закупівлі іноземних технологій під ключ. Такий шлях модернізації виробництва гарантує швидкий прибуток при мінімальних фінансових ризиках. Тим часом існують великі труднощі у впровадженні вітчизняних технологій, бо для цього потрібні і час, і кошти, сприятливе законодавство та необхідна інфраструктура. Підтримка держави тут практично ніяка. І зависають, не одержуючи запиту в рідній країні, високі творчі здобутки вчених.
У світі відомо чимало ефективних моделей взаємодії науки і бізнесу. Одна з них, яку я спостерігав в США, була така. Професор університету, впевнений у тому, що його науковий результат має практичну цінність, подає пропозицію в державний фонд. Там її розглядають експерти, і, в разі ухвалення, вчений отримує кошти на перший рік розробки. Якщо науковець доводить, що його робота рухається успішно, але потребує більше часу та коштів, він їх отримує ще на рік роботи. За цей час він має створити прототип продукту і оцінити його конкурентну здатність. Якщо вона невелика, то роботи згортаються. А якщо перспективи значні, то йому вже державна допомога не потрібна. Він відкриває приватну фірму прямо при університеті і продовжує роботу, знаходячи фінансового партнера або беручи кредит у банку. При цьому задоволені всі. Студенти й аспіранти залучені до практично важливої роботи, та ще й отримують за неї гроші. Університет одержує накладні кошти і може їх вкладати у розвиток своєї інфраструктури. А найголовніше - розробка втілюється в життя під керівництвом самого вченого. Він вдосконалює технологію, виробляє стратегію, запрошує потрібних спеціалістів тощо. А тепер зайдіть до якогось із інститутів НАНУ. Там ви теж знайдете різні фірми, які займають інститутські приміщення. Але різниця в тому, що вони не мають жодного стосунку до наукової роботи (наприклад, продають жіноче взуття). А інститутам потрібні лише тому, що без їхньої орендної плати не буде коштів на оплату світла, тепла і води. Цей абсурд триває вже не один рік і наводить на думку про величезні втрачені можливості як для науки, так і для країни загалом.
Слід визнати, що багато в чому наші вчені винні самі. Бо треба не говорити про критичне становище в науці, а кричати! Про безглуздя гороскопів, про неможливість ворожінням передбачити майбутнє, - адже навіть надійний прогноз погоди вдається отримати лише на кілька днів із використанням планетарної системи датчиків та найсучасніших комп'ютерів. Про те, що НЛО пояснюються оптичними явищами в атмосфері, а не появою "гуманоїдів". Вчені мусять жити життям суспільства, активно відповідати на запити суспільства, а не, як монахи, зачинятися у своїх келіях.
Які ж можливості для захисту своїх фахових інтересів і водночас інтересів держави є в руках учених? Які можливості вплинути на владу? Вчені не печуть хліб і не водять тролейбуси, тому владі страйки науковців, мабуть, легко ігнорувати. З іншого боку, якщо на страйк вийдуть чільні особи Академії наук, то це вже буде подією національного масштабу. Пригадую багатотисячну демонстрацію у Страсбургу кілька років тому під гаслом "Sauvez la Science!" (Врятуйте науку!), на якій разом з ученими та працівниками університетів у колоні йшов Нобелівський лауреат Жан-Марі Лен. У засобах інформації ця подія подавалась як одна з найважливіших політичних подій року, і французька влада не могла її проігнорувати.
Активними учасниками політичного процесу є й американські вчені. Як іноземний член американського біофізичного товариства я час від часу одержував пропозиції підтримати звернення до різних урядових структур США, лобіювати певні законопроекти. Відчувалося, що американські вчені вміють тримати в напрузі і законодавчу, і виконавчу владу. В нашій країні теж є наукові товариства, проте навіть у такий критичний момент їх зовсім не чути. Ми звикли, що члени товариств нагадують про себе лише напередодні чергового фахового з'їзду. Якщо руйнація науки відбуватиметься такими темпами, то до наступних з'їздів ми не доживемо.
Наша Академія наук робила спроби захистити інтереси науковців, обираючи до своїх лав представників державної влади. Так, академіком із новітньої історії України було обрано Володимира Литвина (на той час - голова Верховної Ради), а Микола Азаров отримав звання члена-кореспондента НАНУ з гірничої геофізики. Мабуть, трохи передчасним було визнання цих чільних політиків вченими, які "зробили видатний внесок у розвиток відповідних напрямів науки" (цитую за статутом НАНУ). Проте ми переконалися, що й такі прагматичні кроки наших академіків не дають результатів. Саме членкор НАНУ Азаров поставив підпис під урядовим проектом бюджету, який нищить науку.
Це надзвичайно тривожно, бо йдеться про долю країни. Ми вже звикли до того, що найважливіші для держави рішення приймаються без участі вчених. Низький рівень професіоналізму - один із основних недоліків нинішньої влади. Ми неодноразово були свідками прийняття або відхилення в парламенті законів без спроб оцінити і передбачити їх наслідки. А сьогодні бюджет з урізанням витрат на науку є одним із найбільш критичних моментів.
Проте немає жодних ознак того, що нинішня парламентська опозиція у разі приходу до влади залучить широке коло інтелектуалів для переходу від філософії виживання до філософії прискореного розвитку. Для цього потрібні постановка і розв'язання великої кількості нових завдань. І якщо вже сьогодні не пропонуватиметься їх ефективне вирішення, то, як наслідок, втрачатиметься репутація опозиції серед передової частини суспільства й існуватиме перспектива подальших поразок.
Потрібно чітко усвідомлювати, що інтелектуальний потенціал, наявний у політичних колах, - вочевидь недостатній. То чи готові учені самі консолідуватися в потужну політичну силу, яка б могла претендувати на владу? Для інтелектуальних лідерів суспільства це було б цілком природно. У Європі переважна більшість учених сповідує ідеї соціал-демократії і на виборах підтримує партії цього спрямування. Під соціал-демократичні ідеї можливо об'єднати вчителів, лікарів, творчу інтелігенцію. Навіть частину державних службовців - тих, які живуть на зарплату і для яких важливий соціальний захист. У нашій країні тут створився політичний вакуум. Оскільки і при владі, і в опозиції домінують ліберальні мотиви, багато громадян не бачать різниці між цими політичними силами. Вони не бачать своєї ролі в політичному процесі, не бачать тієї політичної сили, яка б захистила їхні соціальні інтереси.
Проте у такому розвитку подій, у створенні нової політичної сили з високим інтелектуальним потенціалом, є свої проблеми. Одна з них, характерна для України, - це подолання наслідків авантюрних дій на соціал-демократичному полі деяких політиків (Медведчук, Мороз, Королевська). Для подолання викривлених стереотипів мають з'явитися нові креативні лідери. Інша проблема - більш загальна. Наука й політика - різні форми людської діяльності, що потребують різних рис особистості. Сам характер спілкування і вироблення рішень різні в науці і в політиці. Жоресу Алферову в Росії й нашому Ігорю Рафаїловичу Юхновському не вдалося знайти порозуміння в колі політиків. Уся надія на учених-політиків нової генерації.
Потрібно нарешті усвідомити, що далі так жити не можна, бо попереду прірва. Наука в небезпеці - це означає, що держава в небезпеці. Почнімо думати, панове!