Серйозні події, що не особливо «світилися» у великій пресі, промайнули нещодавно одна по одній. Почалося все з того, що Національна академія наук уклала договір із Всеукраїнською громадською організацією «Українське реєстрове козацтво» про співробітництво з широкого кола питань.
Однак якщо хтось вважає, що за цими документами стоять звичайні шароварно-випивальні проекти, то глибоко помиляється. На чолі нового руху (цього разу реєстрових козаків), на відміну від усіх попередніх гетьманів із-поміж фізкультурників, міліціонерів, став професор Анатолій Шевченко. І нехай нікого не вводить в оману його простодушний вигляд. Ця людина вже заявила себе вмілим організатором, бізнесменом і, що важливо, тонким знавцем особливостей людської душі. Так, він практично на порожньому місці в Донецьку примудрився створити успішний науковий і навчальний інститут. Потім відкрив його філію в Києві. Тоді як величезна армія київських кібернетиків не придумала нічого ліпшого, ніж завалити в Києві все, що залишилося їм від великих попередників — Лебедєва, Глушкова, Михалевича, — донецький професор налагодив виробництво програмної продукції, яку непогано купують в Україні, Росії. З допомогою нескладних, але безвідмовних ходів просунув її на Захід, де зав’язав дуже перспективні відносини з німецькими колегами й при цьому інтенсивно розвиває їх далі.
Судячи з усього, масштаби діяльності на ниві кібернетики Анатолію Івановичу вже видаються затісними, і він вирішив приміряти папаху гетьмана. Серед іншого в договорі НАНУ й реєстрового козацтва я б насамперед відзначив увагу, яку виявлено до визначення підприємницьких традицій українського козацтва, ролі та місця соціально-економічного ладу в процесі ринкового соціально орієнтованого перетворення економіки. З того, як професор (він же гетьман) Анатолій Шевченко відразу «взяв бика за роги» і уклав як доповнення до договору про співробітництво з НАНУ серед інших (до речі, досить грамотно складених і багатообіцяючих) документів угоду про спільний проект «Про комплексну програму подальшого розвитку і забезпечення господарської діяльності на острові Зміїний і континентальному шельфі», плани в нього справді наполеонівські.
Природно, тут ідеться не про історію з засланням імператора на острів св.Єлени. Знаючи енергію Анатолія Івановича й укотре дивуючись його рідкісному вмінню відразу відтинати те, що, на його погляд, не має ділової перспективи, можу припустити: услід за паперовою угодою з НАНУ підуть дуже конкретні й швидко реалізовувані справи. Наскільки мені відомо, незабаром буде придбано кілька будівель на острові Зміїному. Тут упродовж 2003—2004 років козаки за свій кошт відремонтують і побудують необхідні лабораторні приміщення для проведення науково-дослідних робіт. Яких?
І на це запитання в додатку до договору є ділова відповідь — спочатку козаки спільно з ученими НАНУ проводитимуть археологічні роботи. Адже на острові протягом століть, а можливо, і тисячоліть стояли воєнізовані пости, які контролювали шлях із «варяг у греки», що проходив уздовж берегової лінії. Може, підопічні Анатолія Івановича розкопають тут щось цікаве. Не виключено, що саме тут пірати попередніх поколінь ховали свої багатства від надокучливих очей. У кожному разі, поблизу берегів затоплено чимало кораблів і навіть два підводних човни, а на самому острові містяться руїни храму. Анатолій Іванович, який, на додачу до своїх учених та ділових чеснот, є ще є й доктором богослов’я і щедрим меценатом, будівельником церков, уже запланував відновити на Зміїному храм Господній...
Потім на допомогу археологам та гідроархеологам прийдуть геологи, геофізики, гідрогеологи, біологи, екологи... Тут багатьом загонам учених знайдеться робота. Оселяться на острові й постійні жителі — реєстрові козаки з сім’ями. Поговорюють про те, щоб збудувати тут готель, причал, до якого могли б швартуватися і невеличкі кораблі з туристами.
Досить уже самого цього проекту (до речі, дуже реального й недорогого), щоб оцінити хватку нового менеджера (вибачте, гетьмана) реєстрових козаків і бачення ним перспективи. Ну, і до всього, не можна відмовити в геніальному відчутті піарівських можливостей задуманого проекту...
До речі, про сам острів Зміїний. Це ділянка суші площею близько 17 гектарів у Чорному морі поблизу гирла Дунаю. Мода на покупку островів поки що не ввійшла у побут нових українців, проте Зміїний привертає чимало уваги. Річ у тім, що донині між українською та румунською сторонами не підписано договір про режим державного кордону, оскільки ми Зміїний називаємо островом, а румуни, не без умислу, — скелею. За, здавалося б, порожньою філологічною суперечкою стоять далекоглядні претензії на шельф. Якщо Зміїний — острів, як стверджує Україна, тоді шельф, який його оточує, належить нашій країні. А якщо він скеля, то нічого не вдієш: чималий шматок шельфу відходить Румунії. Ось за таких непростих умов гетьман бере на баланс реєстрового козацтва будівлі на Зміїному й організовує тут бурхливу науково-дослідну діяльність.
Ну, а на завершення підписання важливих документів було проведено ритуальне дійство — Бориса Євгеновича Патона, Героя України, президента НАНУ, директора Інституту електрозварювання і таке інше прийняв гетьман Українського реєстрового козацтва в почесні козаки. Полку козаків прибуло!