У кандидата, який має патрона серед академічного керівництва, більше шансів виграти на виборах до НАНУ, ніж у суперника, якого підтримують Нобелівські лауреати
У НАН України - поповнення: 12 дійсних членів (академіків) та 51 член-кореспондент. Щоб потрапити до когорти академічної еліти, претенденти мали пройти подвійне сито таємного голосування. Отож, як запевняють у НАНУ, механізм обрання цілком демократичний, "у загальних рисах він базується на принципах, спільних для наукового співтовариства багатьох країн світу". "В основі конкурсного відбору при процедурі обрання… лежить експертна оцінка наукових досягнень кандидатів за сукупністю таких загальновідомих критеріїв як перелік, характер, зміст та рівень наукових праць, інших результатів наукової (науково-технічної) діяльності; створення та/або розвиток наукових шкіл; наявність та вагомість посилань на праці даного автора у вітчизняній та світовій науковій літературі". Втім, "вироблений багаторічною практикою" механізм, як неодноразово відзначали науковці, зокрема і в публікаціях у нашому тижневику, нерідко дає збої.
Мабуть, через високий конкурс претендентів - майже три особи на одне місце на вакансії академіків та чотири - на місце членкора - в академію не зможуть потрапити всі достойні. Але найбільш на даний час достойні мали би бути обраними. Інакше - це принаймні несправедливо.
Випадок, про який мені розповіли науковці, видався прямо-таки неймовірним: на виборах до НАНУ зазнав поразки вчений, на підтримку якого виступили два Нобелівських лауреати. Докладніше про це я вирішила розпитати в самого "невдахи" - завідувача лабораторії нанобіотехнологій в Інституті біохімії ім. О. Палладіна НАН України, доктора біологічних наук О.ДЕМЧЕНКА.
- Олександре Петровичу, знаючи ваше негативне ставлення до різного роду звань та привілеїв у науці, не можу не запитати: чому ви вирішили балотуватися у члени Академії? Наскільки доречним, на вашу думку, було проведення в наш складний час виборів до складу НАНУ?
-Я би сформулював запитання інакше. Чи нестача академіків і членів-кореспондентів у НАНУ є основною проблемою для української науки? Почну з аналогії. Уявімо собі, що кілька десятків полковників підвищать до генералів, не збільшуючи чисельності військових, не додаючи ані зброї, ані тилової матеріальної підтримки. Або навіть усе це скорочуючи. Чи позначиться це позитивно на боєздатності армії? Так і в науці. Урізаються кошти на дослідження, наукові колективи переходять на скорочений робочий тиждень, молоді науковці масово залишають країну. І тут призначаються вибори…
- Але ж якщо до керівництва наукою долучаються нові люди, це може привести до позитивних зрушень у роботі науковців. Чи не так?
- Це буде так, якщо вони матимуть можливість реалізувати свій вплив. Які права і обов'язки мають члени Національної академії наук? Я уважно прочитав статут НАН і з подивом побачив, що ніяких. Питання фінансів, кадрів, майна академії вирішуються президією НАНУ без участі академічної спільноти, і статутом навіть не передбачена можливість реалізації якогось впливу. Тому варто припинити розмови про те, щоб зрівняти у правах членів і не членів академії. Ні в чому зрівнювати.
- Члени академії мають більше прав?
-Це, швидше, не права, а привілеї. Це можливість обиратися до керівних органів академії, обирати ці органи, отримувати доплати до своєї зарплатні та пенсії. Крім того, звання академіка вважається престижним. Але ж цей престиж лише місцевого ґатунку. В науковому світі не заведено представлятися чи підписуватися званням академіка. Бо вважається, якщо це вчений високого рівня, то його власне ім'я важить більше, ніж членство в навіть дуже престижних організаціях. Я знаю випадки, коли наші вчені за кордоном потрапляли в незручні ситуації, відрекомендовуючись академіками.
- Чому ж тоді ви вирішили балотуватись до Академії?
- Мене підштовхнули колеги, кажуть, що працювати в НАНУ й ухилятися від членства в ній не годиться. Висунув мене інститут, у якому я працюю. І, врешті, мені було цікаво пізнати цей вид діяльності. Під час балотування я зміг поспілкуватися з багатьма колегами, виступити на семінарах, узяти участь у цікавих дискусіях. Звісно, це все можна робити і без виборів, але часто для цього немає приводу. Мене мало хто знав із відділення фізики і астрономії, а якщо знав, то не дуже цікавився моєю роботою. Мене цікавило стимулювання творчих контактів, сприяння розширенню творчого діапазону робіт фізичного відділення в напрямі біотехнологічних досліджень, що є одним із нинішніх пріоритетів світової науки. І ці зусилля не були марними. В результаті семінарів та дискусій я знайшов партнерів для спільних проектів, які реалізовуватимуть наші спільно відпрацьовані ідеї світового рівня. Тож, хоч мене й не обрали, я не жалкую, що балотувався.
- Це правда, що вашу кандидатуру підтримали два нобелівських лауреати?
- І не тільки лауреати Нобелівської премії. Всі лідери світової науки в моїй галузі, до яких я звернувся, надіслали листи підтримки до президії НАНУ. Тут немає нічого дивного. Вчені, які працюють на певному рівні в одній галузі, добре знають один одного. Кожен дорожить своїм ім'ям і оцінює іншого по заслугах. Я був приємно вражений тим, що сам засновник нанонауки, відкривач фулеренів Гарольд Крото знайшов час написати лист на цілу сторінку, де відзначив мій внесок у світову науку.
- І як на це відреагували в НАНУ?
- Листа на виборчій сесії не зачитали. Хоча така оцінка має вважатися не лише моєю заслугою, а й визнанням української науки.
- І все ж таки вас не обрали.
- Я не ставив обрання за самоціль. Проте й не чекав, що мене відсіють уже в першому турі.
- На вашу думку, чому?
- Мене мало хто знав з академіків, які не ведуть досліджень на рівні молекул і наноструктур, а я не проводив активної кампанії, щоб з усіма зустрітися і всім сподобатись. Балотувався я не за відділенням Академії, до якого належить мій інститут. І не знав, що тут існують хуторянські традиції віддавати перевагу "своїм". Не лише я, а й інші кандидати з інших відділень були в такій самій ситуації - без адміністративної підтримки керівництва своїх інститутів і зі створеними штучно більш куцими можливостями для демонстрації своїх досягнень. Здавалося б, наука єдина, НАНУ єдина, але щось поділене зонами впливу, і не зазіхай на чуже. Певен, декого дратували ще й об'єктивні показники моєї роботи. Може, мені не треба було зазначати, що маю у своєму активі п'ять англомовних монографій, з яких дві - одноособові. Що у світових журналах із високим рейтингом у мене надруковано понад 100 статей, що вони цитувалися більш як 5 000 разів.
- Ви багато працювали і працюєте за кордоном і не зі слів знаєте, як там організована наука. Зараз точиться чимало розмов про реформування НАНУ. Яка ваша думка щодо цього?
-У декого сверблять руки щось приєднати, щось роз'єднати. Покраяти НАНУ на частини і приєднати до університетів? Хочеться сказати: люди добрі, не побудувавши нового будинку, не варто ламати старий, бо можна залишитися на вулиці. Не зручність управління наукою, а ефективність роботи вчених треба оптимізувати.
- Прихильники радикальних реформ у сфері науки полюбляють посилатися на європейський і світовий досвід.
- На рівні державного управління наукою в Європі існують різні структури. У Франції - це державний комітет, у Німеччині - наукове товариство, а в Польщі й Угорщині академії наук залишилися. Це свідчить про те, що назва не дуже важлива і структура не дуже важлива. Важливі функції. В чому причина низької ефективності роботи НАНУ? Та в тому, що вона сама в себе замовляє проведення досліджень, сама проводить ці дослідження і сама перед собою звітує про їх результати. Така замкнена система ніколи не буде ефективною. Є вчені, і, на щастя, їх багато, котрі проривають цю систему, саме їхні роботи становлять досягнення української науки. Але є й "болото", яке одержує ту ж саму зарплату і бездарно витрачає такі необхідні державні кошти. Становище абсурдне.
Скажіть, невже наша держава настільки багата, щоб фінансувати дослідження, яких, з огляду на їхній дуже низький рівень, ніколи б не фінансували в країнах Заходу? А їх у нашій нинішній системі позбутися не можна. Бездіяльного вченого не можна звільнити, якщо він вчасно приходить на роботу, не порушує трудової дисципліни і вчасно здає науковий звіт, хоч би яким він був благеньким. Який же це рай для наукових невдах, і яких невиправданих витрат зазнає держава! І дуже дивно, що це задовольняє керівництво НАНУ. Я ніколи не чув, щоб якийсь науковий звіт не був ухвалений. Уявімо, що так би сталося. То які тоді будуть юридичні наслідки?
- Що, на ваш погляд, потрібно змінити, аби наша наука, зокрема академічна, стала ефективнішою?
- Це не я придумав. Це істина, до якої дійшла наукова спільнота. Мають бути створені умови для конкуренції між науковими колективами і окремими вченими за державне фінансування. Ця система має бути гнучкою й мобільною. Водночас, робота наукових установ і забезпечення умов для проведення досліджень мають бути стабільними. Тому не може одна організація одночасно виконувати функції державного управління - і фінансувати вчених на конкурентній основі. Тут НАНУ має вибрати своє місце. Або вона є структурою, що забезпечує державне управління і цілком передає фінансування наукових проектів державним та приватним фондам, або сама стає таким фондом, створюючи комісії й комітети, що розподілятимуть кошти на науку. Тоді функцію управління бере на себе державна організація. Зважаючи на вертикаль управління, вироблену в НАНУ, традиції та наявність висококваліфікованих кадрів саме в управлінні наукою, перший шлях може бути більш ефективним. Тоді вже незалежні наукові фонди працюватимуть на всю українську науку, а не лише на НАНУ, автоматично створюючи рівні умови доступу до державного фінансування для вчених, які працюють в інших організаціях.
- Чи є надія на вирішення цих питань у зв'язку з обранням нового керівництва НАНУ?
- Будемо сподіватися. Що не кажіть, а наша Академія - це демократичний орган. Вона один раз на 50 років може обирати собі президента.