UA / RU
Підтримати ZN.ua

Аграрна наука — годувальниця? Ні, нахлібниця!

У «Дзеркалі тижня» (№29, 2010 р.) опубліковано статтю віце-президента НААН академіка Анатолія Головка...

Автор: Віктор Устенко

У «Дзеркалі тижня» (№29, 2010 р.) опубліковано статтю віце-президента НААН академіка Анатолія Головка «Аграрна наука: годувальниця чи нахлібниця», в якій автор проаналізував низку об’єктивних і суб’єктивних причин зниження рівня впливу наукових розробок на економіку країни та в аграрному комплексі.

У мене склалося враження, що в НААН не зовсім чітко уявляють вплив сільськогосподарської науки на стан АПК. У цьому зв’язку виникає запитання: чому, маючи одні з найкращих земель у світі, а також велику кількість сільськогосподарських вишів, науково-дослідних інститутів, лабораторій тощо, ми тупцюємо на місці вже 40 років, отримуючи середні врожаї зернових на рівні 70-х років минулого століття — 20—25 ц/га? Скільки ж учених сільськогосподарського напряму підготовлено за час незалежності України? Безперечно, це дуже значна цифра.

А який результат цієї наукової діяльності? Чому врожайність у середньому по країні не зросла ні на центнер за тридцять і більше років? Питання, яким НААН мала серйозно перейматися!

Однак... Ми звикли пишатися досягненнями, які не завжди від нас залежать. Так було 2008 року, коли отримали рекордний за роки незалежності врожай зернових — понад 52 млн. тонн. (До речі, такий самий, як майже 20 років тому.) Нас розпирала немислима гордість — аякже ж, реформи, які ми провели, дали такі чудові результати! Всі губернатори рапортували про успіхи областей.

Результат справді непоганий, але чому ж не отримали такого самого, а може й більшого, урожаю 2009 року, не кажучи вже про 2010-й?

І тут починається знайома пісня: несприятливі умови, нестача добрив і ПММ, стара техніка й відсутність інвестицій... І так щороку.

У цьому зв’язку хотів би нагадати один повчальний епізод періоду Великої Вітчизняної війни. Воронізький авіаційний завод №18, який випускав штурмовики Іл-2, у 1942 році евакуювали в Куйбишев, де ціною неймовірних зусиль напівголодного колективу, практично під відкритим небом, у зимову холоднечу його колектив налагодив випуск штурмовиків до одного літака за добу. Горді своїми досягненнями заводчани надіслали радісну телеграму верховному головнокомандувачу Й.Сталіну. І відразу дістали відповідь:

«Ви підвели нашу країну і нашу Червону Армію. Ви досі не спромоглися випускати Іл-2. Літаки Іл-2 потрібні Червоній Армії тепер як повітря, як хліб. Ви даєте по одному Іл-2 на день. Це глузування з країни, з Червоної Армії. Нам потрібні Іл-2.

Якщо 18-й завод думає одбрехнутися від країни, даючи по одному Іл-2 на день, то жорстоко помиляється і понесе за це покарання.

Прошу не виводити уряд з терпіння і вимагаю, щоб випускали побільше Ілів.

Попереджаю востаннє. Й.Сталін. 23.12.1942».

У січні 1943 року завод почав випускати по 30 літаків на добу, а до літніх боїв на Курській дузі на фронт відправляли понад 1200 штурмовиків Іл-2 на місяць.

А ми протягом 30 років маємо середню врожайність зернових 20 ц/га і все шукаємо причини, чому такі врожаї отримуємо. Та тому що на всіх рівнях, у тому числі й у науці, думають тільки про те, як «одбрехнутися від країни». Цілком втрачено відповідальність за справу, якій ти служиш. Ну хто формуватиме держзамовлення сільськогосподарській науці, коли весь АПК — це приватний сектор? І хто впроваджуватиме ті наукові рекомендації, які нічого не дають упродовж десятків років? Адже спочатку необхідно створити такий продукт, який буде затребуваний.

Зараз, напевно, всім зрозуміло, що треба більше зерна, того зерна, яке необхідне економіці країни, тому що воно потрібне як ніколи! Але для цього є один шлях — підняти врожайність зернових культур. У цьому напрямку українські селекціонери вже багато зробили. Вони створили високоінтенсивні сорти пшениці та інших зернових культур. Проте основною бідою нашого сільського господарства є виключно низька культура землеробства.

Це і є те завдання, те, якщо хочете, «держзамовлення», над яким має працювати сільськогосподарська наука.

Тож як підняти врожайність? Ну ж бо, аграрії, напружтеся, пригадайте, чого вас учили, якщо вчили. Зараз цього вже не навчають. Пригадайте великого вченого К.Тімірязєва, котрий учив, що вирішальним у землеробстві є значення Сонця:

«Межа родючості певної площі землі визначається не кількістю добрив, не кількістю вологи, а кількістю світлової енергії, яку посилає на цю поверхню Сонце.

Кожен промінь Сонця, не вловлений поверхнею поля, луки, пасовища, — багатство, втрачене назавжди, і за розтрату якого освіченіший нащадок колись осудить свого предка-невігласа».

Ми використовуємо в рільництві 0,5—0,7% радіації сонця при теоретично можливому ККД 12—13%. От вам і резерви підвищення врожайності, от над чим повинні працювати наші науковці і хлібороби.

Щоб досягти таких показників, треба дуже серйозно займатися фотосинтезом. Необхідно пояснити всім — від ученого до хлібороба, що головнокомандувачем на полі повинна бути фізіологія рослин. Усі повинні виконувати її розпорядження, бути помічниками й виконавцями.

Ще в 60—70-ті роки вчені Волгоградського сільгоспінституту розробили і впровадили метод оптимального програмування високих врожаїв. Науковцям удалося настільки узгодити, врівноважити надходження сонячної енергії на посіви із забезпеченням водою та мінеральними речовинами, що в несприятливих погодних умовах південного сходу було отримано по 72 ц/га пшениці і по 125 ц/га кукурудзи. Таких врожаїв у той час не було в посушливих степових районах країни.

Налагодили співпрацю з відомим українським селекціонером академіком ВАСГНІЛ Василем Миколайовичем Ремеслом і довели, що будь-який новий сорт зернової культури матиме вищий врожайний потенціал і може навічно зберегти свій сортовий ідеал, якщо його виводили в умовах оптимального програмування і вирощували в таких самих умовах.

Академік В.Ремесло перший із селекціонерів виводив свій новий знаменитий сорт озимої пшениці Миронівська Ювілейна на основі методу оптимального програмування високих врожаїв. І коли сорт випробовували на волгоградських полях і в рідних умовах, він показав потенційну можливість давати по 250 центнерів зерна пшениці з гектара!

Випробування методу в п’яти колгоспах і радгоспах Волгоградської області та в сільському господарстві Калмицької АРСР показали, що врожай, який отримували протягом п’яти років, відповідав запрограмованому і становив при цьому для пшениці Миронівська Ювілейна в середньому 64,0 ц/га (запрограмовано 70 ц/га) та пшениці «Безоста-1» — 62,6 ц/га (запрограмовано — 60 ц/га). При цьому ККД використання активної радіації, яка надходить фотосинтетично, становив 5—6%.

1973 року на Міжнародній нараді фізіологів у Софії в доповіді вчених з Волгограда пролунало сенсаційне повідомлення про отриманий — уперше у світовій практиці — врожай пшениці в 324 ц/га і досягнутий при цьому ККД надходження ФАР—12,99%, тобто теоретично можливий в експериментальних посівах.

Звичайно, деякі досвідчені хлібороби України і Кубані іноді вирощують, навіть у богарних умовах, по 50—60 ц/га,
але теоретично можливого врожаю, близького до стелі родючості — у 250—300 ц/га, без оптимального програмування отримати неможливо.

За час, що минув з 70-х років минулого століття, українські селекціонери вивели велику кількість нових високоінтенсивних сортів зернових культур, які могли б давати казкові врожаї при агротехніці обробітку із застосуванням методу оптимального програмування високих врожаїв.

Виникає резонне запитання: чому при пріоритетному значенні фізіології рослин у сільськогосподарському виробництві у вишах сільськогосподарського профілю зникли кафедри фізіології рослин?

Чому серед пріоритетних завдань у цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 року, а також формування науково-технічних програм наукового забезпечення розвитку аграрно-промислового комплексу України на найближчу й віддалену перспективу немає ніяких планів підвищення врожайності зернових культур, крім селекції? Зате є такі дослідження, як, наприклад, «Методичне та організаційно-економічне обгрунтування переведення сільських територій на самовідновлення людського капіталу та природних ресурсів з урахуванням регіональних особливостей».

Більшість розділів програм такого самого штибу. Що дають вони країні, агропромисловому комплексу?

От я й запитую шанованого академіка А.Головка, одного з авторів «пріоритетних завдань»: аграрна наука — годувальниця чи нахлібниця?

Відповідь очевидна — нахлібниця!

Зараз країні хліб потрібен як повітря! І аграрна наука повинна стати турботливою справжньою Годувальницею!