Джеймс Уотсон, автор моделі подвійної спіралі ДНК, якось зауважив: раніше ми гадали, що наша доля записана в зорях, а тепер точно знаємо, що в генах.
Спадкоємність поведінкових реакцій у людей досить давно викликала величезний інтерес. Відомі багатовікові захоплення побудовою генеалогічних древ. Порівняно недавно було опубліковано роботи, де подано дані про те, що всі сучасні китайці є нащадками, в основному, десяти сімейств. У вітчизняній генетиці найпопулярніші роботи Володимира Ефроїмсона, у яких показано, що більшість видатних людей Європи належать до одних і тих самих генеалогічних древ і, більше того, їхня видатна роль у європейській цивілізації, як правило, збігається з наявністю в них подагри.
Є й сумніші приклади. Приміром, у Північній Америці в XVIII столітті описано сімейство Джуків, засновники якого — п’яниця рибалка й безпутна жінка. Із 2500 нащадків цієї родини 600 були розумово відсталими, понад половина — злодії, п’яниці, волоцюги, повії. Підраховано, що до XIX століття шкода, завдана цим сімейством, обчислювалася в 1,2 млрд. дол.
Накопичено переконливі дані про подібність поведінкових реакцій в однояйцевих близнюків. Свого часу були популярні дослідження Льва Гумільова про розвиток і загибель етносів у зв’язку з нагромадженням і зникненням мутації «пасіонарності», котра, за його припущенням, могла б пояснити динаміку чисельності етносу. Описано генетичні основи деяких психічних захворювань, а також поведінкових відхилень, приміром, підвищеної агресивності.
Зрозуміло, праці з генетики поведінки людини викликали особливе роздратування в Радянському Союзі. Не лише тому, що генетика досить довго була під забороною, а й тому, що вони, очевидно, вступали в конфлікт із центральною догмою діалектичного матеріалізму — буття визначає свідомість.
Генетичні основи поведінки сьогодні не мають особливої потреби в обгрунтуванні. Але правда й те, що вони неймовірно складні, і в їхньому генетичному контролі беруть участь безліч генів. Необхідно підкреслити: в європейському «казані» ніколи не було реальної ізоляції між генетичними потоками. Тобто європейці, котрі живуть нині, так чи інакше досить близькі родичі. Не кажучи вже про те, що генетики, на підставі порівняння мітохондріальної ДНК, дійшли висновку про те, що все людство походить від однієї жінки — такої собі «молекулярної Єви». Із цього випливає: всі війни на землі за своєю суттю братовбивчі, оскільки в близьких або далеких колінах ми всі є кревними родичами. Але для того, аби бачити в іншому брата по крові, необхідний досить високий розвиток цивілізації — лише за такої умови в культурній пам’яті суспільства розвивається та зберігається здатність ідентифікувати себе з іншим, відчувати єдність коренів.
У порівняно недалекі часи в Римській імперії рабів згодовували рибам не лише тому, що уявлення про гуманізм були погано розвинені — раби автоматично позбавлялися приналежності до людей. Тобто визначення «людина» протягом усієї людської історії, включаючи ХХ століття, було поняттям перемінним, по суті, предметом соціальної домовленості. І нині кожен із нас в одній групі людей розглядається як «людина», в іншій — як об’єкт маніпуляцій, не більше того.
Цікаво, що наявність кревного споріднення не заважає багатьом видам ссавців з’їдати свого нащадка чи використовувати фізичне насильство стосовно братів по виду при захисті своєї території, місця в ієрархії зграї. Більше того, у групах самців лабораторних ліній мишей при їхньому спільному проживанні в клітці досить швидко виділяється один лідер і підлегла особа, попри майже цілковиту генетичну ідентичність. Якщо прибрати одного лідера, серед тих, котрі залишилися, виділяється новий і так далі.
У працях ізраїльського дослідника Евіатора Нево описано диференціацію серед ховрашків у пустелі — в одних гризунів спостерігається підвищена агресивність, а в інших, навпаки, — знижена («агресики» й «пацифіки», як він їх називає). З’ясовано, що те, наскільки часто зустрічаються «агресики», прямо пов’язано з погіршенням умов життя тварин. Так, чим вища середньорічна температура місцеперебування, чим менше харчових ресурсів — тим частіше можна зустріти «агресиків».
Відомо також, що знаменитий жарт про те, що «людство винайшло цивілізацію, а потім алкоголь, аби примиритися з нею», здобув підтвердження в дослідженнях на тваринах. Так, коли пацюкам на вибір ставили алкоголь і чисту воду, вони віддавали перевагу воді, коли ж їх змушували дихати міським смогом — алкоголь...
Таким чином, поведінкові реакції людини визначаються як генетичною компонентою, так і впливами середовища проживання.
Але що ж відбувається з нами? Звідки ця накопичена агресивність? Невже це наслідки забруднення й накопичення «агресиків»? Чомусь в Америці, у схожій ситуації (також були два основні кандидати в президенти й баталії досить напружені) вранці після виборів усі прокинулися — американцями. А якими прокинемося ми? Знову — ворогами?
Розповідають моторошну історію, як у день виборів в одному з сіл України прибічники одного кандидата в президенти побили прибічників іншого кандидата. Серед побитих був пенсіонер. Прийшов його син — і зарізав одного з тих, котрі били.
Що з нами відбувається? Звідки ці озлобленість і нетерпимість, неповага одне до одного, здатність змінювати свою точку зору залежно від запропонованих обставин, хисткість домовленостей і легкість обману? Невже той великий соціальний обман «будівників комунізму» так спотворив соціальну свідомість, що ми все ще продовжуємо жити у віртуальній реальності, де цінність життя іншого визначається лише тим, як це життя можна використовувати?.. Де повага одне до одного замішана на страху й міркуваннях вигоди.
Як результат — втрачено певну систему соціальних координат. Тому кожен вважає, що лише він — людина, і водночас чимало вважають інших об’єктами для різноманітних маніпуляцій.
Коли ми не в змозі виробити ті соціальні орієнтири, які дозволяють нам розуміти, що кожен із нас людина й має право на повагу до себе, свого життя, то й прокинемося ми вранці після виборів — тим самим співтовариством, у котрому кожна людина лише для себе, а для багатьох інших лише раб, об’єкт маніпуляцій. І таке співтовариство нездатне створити по-справжньому демократичну державу.
Для того, аби після виборів уранці прокинутися українцями, важливо, щоб обидві команди побачили й відчули: жити їм доведеться не з переможцями й переможеними, а з нами, багато разів обманутими, приниженими, позбавленими поваги як до себе, так і одне до одного. І перед цим немає правих і винних, як у Біблії — «ані елліна, ані іудея», а є сучасники й одноплемінники, чиє життя так само коротке, як і твоє, і брати на себе відповідальність за нього — це вибір не густої юшки, а гіркого хліба.