У статті «А МОН слухає і...» («ДТ», № 45, 2003 р.) уже йшлося про те, що прийняте Міністерством освіти і науки України «Положення про визнання закордонних документів про освіту», а також деякі інші «нововведення» МОНУ не відповідають сучасним вимогам. Минув рік, проте все залишається як і раніше.
Дипломи випускників навіть найпрестижніших західних вузів не визнають в Україні, тому що західні стандарти вищої освіти не відповідають українським. Невже Україні справді непотрібні освічені люди, які закінчили Сорбонну і Гарвард?
Та найцікавіше: нам, виявляється, непотрібні також фахівці, які закінчують московські та інші російські вузи.
З Росією Україна на урядовому рівні 2000 року уклала угоду «Про взаємне визнання та еквівалентність документів про освіту й вчені ступені» і в 2003 р. підписала відповідний протокол. У цих документах йдеться про беззастережне взаємне визнання дипломів про вищу освіту. Єдина умова — дипломи про вищу освіту є державними.
Що ж до атестатів доцента та професора, то для них потрібне встановлення еквівалентності компетентним органом, для чого цьому органу необхідно надати відповідні дипломи кандидатів чи докторів наук.
Росія, зацікавлена в залученні до країни безплатних фахівців, беззастережно виконує умови угоди з Україною, а визнання інших закордонних дипломів проводять за спрощеною схемою в короткі терміни за нотаріально завіреними ксерокопіями дипломів і додатках до них.
Україна ж проводить тривалу (до чотирьох місяців і більше) платну нострифікаційну експертизу, що вимагає кількаразового приїзду до міністерства.
Саме положення є одіозним документом, де одні пункти не мають логічного змісту, а інші суперечать один одному. Понад те, п. 11б передбачає умовне визнання закордонного документа про освіту у випадку, якщо порівняно з українськими стандартами відсутні деякі дисципліни в обсязі до 540 годин. Це означає допустимість розбіжності усього на 6—7%. Українські стандарти відрізняються від західних і навіть російських на 20—40%, отже, фактично чиновник може відмовляти в нострифікації будь-яких закордонних дипломів навіть провідних університетів світу.
Найцікавіше, що всупереч українському законодавству статус положення виявляється набагато вагомішим за міжнародні договори в освітній сфері, а воно саме повністю суперечить деклараціям про бажання приєднатися до Болонського процесу. По суті, українська вища освіта виявляється неконкурентоспроможною.