Президент Володимир Зеленський у вівторок, 14 квітня, підписав закон про продовження дії військового збору. Документ є структурним маяком програми співпраці з Міжнародним валютним фондом. Утім, попри беззаперечну потребу у збільшенні бюджетних доходів, питання про те, як саме Україна має це робити, залишається дискусійним, а підвищення військового збору навряд чи можна вважати найефективнішим рішенням проблеми бюджетних надходжень.
Продовження військового збору — це помилка, яка знову зачепить лише тих, хто працює в білу. І, схоже, цей податок залишиться з нами на десятиліття.
Минулого тижня Верховна Рада продовжила ставку 5% для військового збору на три роки після завершення воєнного стану. Після цього податок не буде скасований, а повернеться до ставки 1,5%.
Хоча 2024 року, коли підвищували збір, йшлося про те, що нова норма діятиме лише на період воєнного стану.
Держава шукає всі можливості збільшувати доходи до бюджету, і це є природно під час війни, але робить вона це найгіршим із можливих способів.
Загалом же військовий збір з’явився ще 2015 року з анонсованим дедлайном — до завершення реформи Збройних сил України, тобто без прив’язки до конкретної дати.
Чим небезпечний військовий збір і що працює краще?
Військовий збір — це додатковий податок на офіційні доходи. Його сплачують люди із «білою» зарплатою, депозитами, задекларованими доходами, відкритими угодами з майном. Тобто насамперед ті, кого держава і так бачить.
У результаті тягар зростає для тих, хто працює відкрито, тоді як люди, які працюють неофіційно або мінімізують податки, відчувають його значно менше або взагалі не відчувають.
Офіційний податок на військо платять не всі, а лише «обрані», які і так платять всі інші податки.
Що робити з рештою? Ще 2024 року ми у Центрі економічної стратегії пропонували альтернативу військовому збору — підвищення ПДВ. Хоча це і непопулярне рішення, але натомість воно є більш справедливим.
ПДВ закладений у ціну товарів і послуг. Його платять усі. Такий підхід не концентрує додаткового тиску лише на тих, хто вже платить податки відкрито, а зачіпає й тіньовий сектор економіки.
Зараз основна ставка ПДВ становить 20%, її можна було б підняти на 2–3 відсоткові пункти, і це принесло б додаткові 60–90 млрд грн.
Куди має йти військовий збір?
Окрема дискусія точиться навколо того, куди саме мають спрямовуватися ці кошти — до спеціального чи загального фонду державного бюджету. Верховна Рада ухвалила рішення, що військовий збір надходитиме до спеціального фонду державного бюджету. Але в умовах війни це не має значення.
Всі внутрішні доходи бюджету в широкому сенсі працюють на сектор безпеки і оборони (йдеться передусім про виплати грошового забезпечення), і навіть їх не вистачає. На ці потреби йдуть і ПДВ, і ПДФО в частині, що надходить до державного бюджету, і акцизи, і податок на прибуток у частині, що зараховується до держбюджету. Тому військовий збір не є якимось окремим «магічним» податком, від якого залежить саме існування оборонного фінансування.
Чи платитимуть наші нащадки військовий збір?
Міжнародний досвід показує, що військові податки мають властивість залишатися надовго.
У тих випадках, де військовий податок зберігався після завершення війни, він діяв у середньому ще близько дев’яти років. Водночас окремі країни тримали його значно довше, наприклад, Кіпр — 46 років, Сирія — 37, Лівія — 24 роки.
У тому разі, якщо військовий податок скасовували ще до завершення війни, це відбувалося в середньому приблизно за сім років до її завершення. Якщо брати всю вибірку проаналізованих епізодів разом, середній строк скасування припадає приблизно на чотири роки після завершення війни.
Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Як показує історія, військовий збір може продовжуватися десятиліттями після завершення війни.
Учергове замість непопулярних, але справедливих рішень влада обирає найпростіший шлях. У результаті додатковий податковий тягар знову лягає на тих, хто працює чесно і не ховається.
Проте після завершення війни держава неминуче зіткнеться з потребою зменшувати свою присутність в економіці та переглядати масштаб видатків. Тому ставка на підвищення податків або навіть на збереження нинішнього рівня податкового навантаження буде хибною.
Після відкриття кордонів Україна ще сильніше конкуруватиме з іншими країнами не лише за повернення тих, хто виїхав, а й за те, щоб менше людей ухвалювали рішення поїхати.
Ба більше, ця конкуренція точитиметься не тільки за рівень зарплат, а й за те, скільки податків платить людина, наскільки зручними є умови для життя, роботи та ведення бізнесу. Саме тому після війни ключовим завданням має стати не збереження фіскального тиску, а розумна оптимізація державних видатків і поступове формування більш легкої, ефективної та конкурентної моделі держави.