Цього тижня минає рік відтоді, як відновила діяльність Вища кваліфікаційна комісія суддів України ВККС) після майже чотирьох років зупинки роботи. По суті це означає, що вже рік повноцінно працюють два органи суддівського врядування, відповідальні за впровадження судової реформи, — ВККС та Вища рада правосуддя (ВРП).
У травні президент Володимир Зеленський уперше від початку повномасштабного вторгнення призначив 114 суддів до судів першої інстанції. І це — безумовна перемога насамперед здорового глузду. Адже після відновлення роботи ВРП та ВККС, у діяльності яких електорат зовсім не розбирається, треба переходити до наповнення судів новими кадрами. Й «живі» судді в судах, у яких кадровий голод подекуди сягає 62% (апеляційні загальні суди), — це маленький, але реальний результат, який можна представити і стратегічним партнерам, і виборцям.
Інакше й ті, й інші почнуть ставити незручні запитання: чому в 11 судах узагалі немає суддів, а в 42 працює лише один суддя? Чому отримати судове рішення про пенсію в столиці не просто складно, а майже неможливо? Чому скандально відомий Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідували ще в грудні 2022 року, а 33,5 тисячі справ ОАСК за півтора року досі не розподілені між суддями Київського окружного адміністративного суду, де також істотно бракує суддів?
Тож у цій публікації проаналізуємо, як і куди рухаються процедури призначення суддів як складник судової реформи та чи готова політична влада не втручатися в ці процеси.
Два кошики
Призначенню 114 суддів передувала низка подій політичного та кадрового характеру.
На кадровому рівні майбутні судді подолали семирічний (!) марафон добору (вимушено зупинений на чотири роки через звільнення парламентом у листопаді 2019 року попереднього складу ВККС).
Він складався з навчання в Національній школі суддів, декількох етапів іспитів (до та після навчання), вибору суду відповідно до місця в рейтингу (кандидат із найвищим рейтингом обирає суд першим, другий у рейтингу — другим тощо) та фінальної співбесіди у ВККС, яку не пройшли успішно близько 10% переможців конкурсу. У підсумку ВККС надала рекомендації про призначення до місцевих судів 390 кандидатам. Хоча планувала заповнити всі 560 вакансій, на які було оголошено конкурс.
Якщо ж брати загальні цифри добору 2017 року, то лише близько 20% учасників у підсумку надягнуть суддівські мантії. Водночас частина з них отримала рекомендації для призначення суддями ще за попередніх складів ВРП та ВККС і в порушення Конституції «зависла» з 2020–2021 років у офісі президента (відповідно до Основного Закону, президент має призначити суддів протягом 30 днів після отримання подання від ВРП).
Наші джерела повідомляють, що ці призначення заблокував тоді профільний заступник керівника офісу президента Андрій Смирнов, адже частина з цих кандидатів претендувала на посади в «модних» київських судах — Печерському, Шевченківському, ОАСК (тобто тих, де ухвалюють рішення проти центральних органів влади). Нині НАБУ та САП проводять розслідування щодо Смирнова за обвинуваченням у незаконному збагаченні.
Нова заступниця Ірина Мудра 26 квітня повідомила, що провела інвентаризацію подань про призначення на посади суддів, які надійшли до офісу президента в різний час, і розподілила подання на «два кошики». Перший кошик — це судді, яких відібрав новий склад ВККС та ВРП. Другий — подання, які надійшли до оновлення складу ВККС та ВРП. «Ті подання, що запропоновані новим складом ВККС та ВРП, я намагатимуся якомога швидше «запустити» для підписання президентом указів про призначення».
Ірина Мудра обіцянку рухати подання з «першого кошика» виконує. 114 суддів роз’їхалися по місцевих судах, 70 із них — новопризначені судді. Хоча саме вони й не можуть наразі відправляти правосуддя: закон передбачає для цього складання ними присяги судді. Але зволікати з присягою офісу президента точно не варто, адже судді зарплати вже отримують, а справ не слухають.
Кандидати з «другого кошика» й далі чекають на призначення, і ситуація виглядає, м’яко кажучи, дивною: їх не призначають, не відмовляють у призначенні, дехто вже пішов на другий конкурс і самостійно написав відмову від суду, який обрав 2019 року, аби отримати призначення в суд, який обрав 2023 року.
Тож видається, що церемоніальна роль президента набула якогось іншого, не передбаченого Конституцією змісту. Але проблема також і в тому, що на це ніяк не реагує ВРП, чиї подання, власне, й розподілили на «кошики».
(Не)церемоніальна роль президента
Ще під час розроблення змін до Конституції України (щодо правосуддя), які було ухвалено 2016 року, Україна двічі зверталася до Венеційської комісії по аналіз таких змін. Венеційська комісія тоді досить однозначно відповіла, що роль президента має бути виключно церемоніальною, а всі рішення щодо суддів має ухвалювати ВРП. Наведемо одну з цитат ВК: «Президент України відіграє церемоніальну роль: він призначає кандидатів, поданих Вищою радою правосуддя, пропозиції якої будуть обов’язковими для президента. Закон повинен буде регламентувати можливі затримки чи «глухі кути» у призначенні суддів президентом України».
Все доволі однозначно. На жаль, не для всіх.
У травні парламент намагався ухвалити зміни до закону «Про судоустрій і статус суддів» (законопроєкт №9439) і надати президенту повноваження повертати до ВРП подання про призначення суддів у разі отримання від СБУ, НАБУ стосовно особи, щодо якої внесено подання, інформації, яка свідчить про вчинення такою особою дій, які можуть загрожувати національній безпеці України чи завдати шкоди національним інтересам.
Ці спроби не набрали необхідної кількості голосів (216 — за): парламент відхилив законопроєкт, однак голова Комітету правової політики Денис Маслов зазначив: «Це означає, що такий законопроєкт або схожий за суттю може бути повторно внесено тільки на наступній черговій сесії парламенту». Тут постає лише одне запитання: для чого?
І ВККС, і потім ВРП перевіряють суддів і кандидатів, зокрема через НАБУ, СБУ та ще майже два десятки органів, і якщо немає зауважень (про які йдеться в законопроєкті №9439), вносять президенту подання про призначення.
Напевно, неможливо сьогодні уявити ситуацію, коли б СБУ надала інформацію про співпрацю якоїсь особи з РФ, а пленарний склад ВККС та ВРП її просто взяв і проігнорував. А разом із ними проігнорувала б таку інформацію Громадська рада доброчесності, яка перевіряє кандидатів до апеляційних судів, чи Громадська рада міжнародних експертів, яка перевіряє кандидатів до Вищого антикорупційного суду.
Тож якщо президент (і його офіс) почнуть призначати суддів у 30-денний строк, як це рекомендувала Венеційська комісія й установив закон, то від останнього кола перевірок до моменту призначення минатиме не більш як два місяці.
Отже, просте виконання вимог закону всіма залученими до процедур призначення суддів органами свідчитиме про успіх судової реформи, про готовність України до вступу до ЄС та, безперечно, сприятиме незалежності судової влади.
Конкурси до апеляцій та ВАКС
Окрім завершених ВККС конкурсів до судів першої інстанції, комісія наразі заходить в активні стадії конкурсів до апеляційних судів (на 550 посад суддів), Вищого антикорупційного суду (15 посад) і його Апеляційної палати (10 посад). Кандидати, які відповідають вимогам профільних законів, подолали етап допуску й незабаром розпочнуть іспити.
Члени ВККС на брифінгу, присвяченому першому року роботи комісії, зазначили, що очікували на більшу кількість учасників. Так, на конкурс до апеляцій подали документи 2076 осіб, а були допущені — 1840. Комісія ж розраховувала, що на етапі подання документів буде не менш як 4 тисячі кандидатів.
У сухому підсумку маємо приблизно три людини на місце в конкурсі до апеляцій та шість-сім людей на місце в конкурсі до ВАКС. Мабуть, уже зараз можна прогнозувати, що з великою ймовірністю не вдасться заповнити всі вакансії в апеляційних судах, де ситуація з кадрами й так доволі складна. Наприклад, у Сумському апеляційному суді працюють лише чотири судді з 25. А конкурс до першої інстанції показав, що в регіонах, де тривають бойові дії або які мають спільний кордон з РФ, чимало вакансій залишилися незаповненими.
Насправді ситуація з апеляціями навіть складніша, ніж здається на перший погляд. За найоптимістичнішими розрахунками, рекомендації кандидатам до апеляційних загальних судів ВККС надасть не раніше липня 2025 року. Водночас члени ВККС самі ж акцентують, що станеться це, якщо законодавець не додасть їм якоїсь терміновішої роботи (наприклад, конкурс до Вищого адміністративного суду, який опишемо окремо). Тож імовірно, що нових суддів призначать до апеляцій не раніше початку 2026 (!) року.
Ще одним викликом для комісії є тестування когнітивних здібностей кандидатів до апеляцій та ВАКС, яке здійснюватиметься вперше, й тестів саме для суддів наразі просто немає. Їх потрібно або розробити окремо, або використовувати ті самі, що й для дисциплінарних інспекторів (де відсіялося більш як 80% кандидатів) або на посаду голови НАЗК.
Деякі члени ВККС уже чітко зазначають, що в закон закладено помилкову вимогу щодо набрання кандидатами 75% балів, адже перевірка когнітивних здібностей передбачає дещо інший порядок підрахунку. Тож комісія під час брифінгу публічно визнала, що жодного рішення стосовно цього нововведення в них наразі немає.
Набагато кращою є ситуація з тестуванням на знання норм права та підготовки практичних завдань. Розроблено 13 тисяч тестів і 200 завдань для чотирьох спеціалізацій. Тести буде оприлюднено незабаром, щоб у кандидатів був час підготуватися. Результат тестування кандидат бачитиме на екрані відразу після завершення тесту, а практичні завдання учасників конкурсу до апеляційних судів комісія планує перевірити до кінця року.
Роботи ж кандидатів до ВАКС перевірять швидше, адже ВККС пріоритезує цей конкурс серед інших кадрових процедур. Рекомендації щодо призначення учасникам конкурсу ВККС планує надати до кінця цього року.
Нові конкурси
На початку цього матеріалу ми описували ситуацію з розглядом адміністративних справ у столиці після ліквідації Окружного адміністративного суду міста Києва. Наразі передбачається, що повноваження ОАСК буде розділено між двома судами: звичайні адміністративні справи киян слухатиме Київський міський окружний адміністративний суд, а справи проти центральних органів влади — Вищий адміністративний суд, що функціонуватиме за прикладом ВАКС.
Головне питання — коли це станеться? Адже ресурси ВККС обмежені й додавання нових процедур подовжуватиме строки наявних. І хоча законопроєкт про Вищий адміністративний суд іще навіть не внесено на розгляд парламенту, створення цього суду передбачено майже всіма міжнародними зобов’язаннями України, включно з планом дій для Ukraine Facility.
Не менш важливим є й подальше наповнення судів першої інстанції новими кадрами. 390 кандидатів по суті просто замінять звільнених у 2023–2024 роках суддів, тоді як вакантних посад у місцевих судах зараз — майже півтори тисячі (а судді й далі звільняються).
ВККС обіцяє оголосити новий конкурс до місцевих судів уже наприкінці цього року.
Замість висновків
Добір якісних кадрів — другий складний етап кожної реформи (після інституційного), а небажання потенційних кандидатів брати участь у таких масштабних конкурсах, безперечно, гальмуватиме прогрес і судової реформи, й усіх її похідних реформ, адже по суті вимагатиме додаткових конкурсів (як це нині сталося з конкурсом до Конституційного суду України), а відтак — додаткових часових, фінансових і людських ресурсів.
У офісі президента зазначають, що кандидатів «відлякують жорсткі критерії перевірки на доброчесність». «Розуміючи, що завтра вся країна дізнається, коли ти, наприклад, порушив правила дорожнього руху чи не сплатив аліментів, люди не хочуть подаватися на конкурс. На мою думку, в процесі добору суддів буде зрозуміло, чи треба переглядати ці вимоги», — зазначає заступниця керівника офісу президента Ірина Мудра.
Насправді кандидатів відлякує не перевірка на доброчесність як така, а можливі наслідки її надмірної публічності (як порівняти з європейськими країнами). Вже є приклади, коли в прямому ефірі розголошували конфіденційну інформацію щодо осіб, які перебувають на тимчасово непідконтрольній території. І такі випадки впливають на бажання йти на конкурс. Так само як нарізки відео з відповідями кандидатів у ТікТоку чи меми у Фейсбуці та Інстаграмі.
Судді за останні десять років уже звикли до різного роду перевірок, а от представники інших правничих професій — адвокати та науковці (яких у рази більше, ніж чинних суддів) менш охоче подаються на конкурси (у відсотковому еквіваленті). Але саме вони по суті є тією новою кров’ю, яку всі бажають влити в судову систему і без якої система справді не зможе нормально функціонувати.
Безперечно, погіршили ситуацію й війна та невизначеність, так само як і постійні нові (часто геть непродумані) етапи реформування, яких за останні п’ять років було декілька (але це — питання для окремого аналізу).
Тож Україна нині — на важливому етапі добору суддів до ключових судів. І вони визначатимуть вектор правосуддя протягом наступних щонайменше 20 років. Головне завдання зараз — не лише обрати максимально якісних і доброчесних кандидатів (це база!), а й зробити це з максимальною повагою до людей і професії, аби не відбити в хороших юристів бажання йти на конкурси та якісно змінювати цю країну заради перемоги та нашого майбутнього в ЄС і НАТО.