Україна переходить від фрагментованих інвестиційних програм до цілісної системи управління публічними інвестиціями (УПІ), яка має стати воротами для бюджетних і зовнішніх інвестицій (Ukraine Facility, МФО, донори). Наближається до свого завершення перший етап реформування УПІ. Саме час підбити деякі підсумки цього періоду, відзначити досягнення та проаналізувати проблеми й недоліки.
Попри певний прогрес у нормативному забезпеченні і запуск ключових інструментів, реформа УПІ досі не набрала повних обертів і, мабуть, потребує подовження її так званого перехідного періоду. Тому оцінка перших років реформування — це не лише про зроблене, а й про те, що заважає системі працювати так, як її спроєктовано.
Позитивні моменти перебігу реформи
2025 року уряд ухвалив низку важливих документів, які створили законодавчий і методологічний каркас реформи. Серед ключових рішень: впровадження порядків підготовки, оцінки та реалізації публічних інвестиційних проєктів (ПІП), стандартизованих форм їхнього техніко-економічного обґрунтування, що дає можливість порівнювати ефективність різних ініціатив за спільними критеріями, а також порядку формування секторального та єдиного портфеля ПІП і програм на національному, регіональному та місцевому рівнях.
Важливим кроком переходу від старої моделі державних цільових програм до системи середньострокового планування, що передбачає узгоджене управління інвестиційними проєктами в межах трирічного бюджетного циклу, стало затвердження Середньострокового плану пріоритетних публічних інвестицій на 2026–2028 роки (СПІ), в якому було визначено чотири наскрізні стратегічні цілі: енергоефективність, кліматична стійкість, гендерна рівність і безбар’єрність.
Певний прогрес спостерігається і в цифровізації процесів: на базі системи DREAM розпочато створення Єдиної інформаційної системи (ЄІС) управління публічними інвестиціями, яка має стати базовим інструментом для прозорого управління портфелем проєктів — від місцевих громад до національних програм. Проте на сьогодні окремого акта Кабінету міністрів України, який визначає порядок функціонування та складові ЄІС управління публічними інвестиціями, ще не оприлюднено.
Ключовим здобутком стало те, що публічні інвестиції перестали сприйматись як суто бюджетні видатки розвитку на національному, регіональному та місцевому рівнях врядування. Тепер вони позиціонуються як інструмент економічного зростання, відновлення інфраструктури, модернізації енергетики та екологічної трансформації процесу відбудови України.
Системні виклики перехідного періоду
Перехідний період реформи УПІ виявив низку різноманітних викликів і бар’єрів. Нові правила вже діють, проте стара практика ще живе.
Триває інерція «ручного» підходу до розподілу коштів через Стратегічну інвестиційну раду (СІР). Політична доцільність часто переважає над економічною логікою. Деякі проєкти потрапляють до Єдиного проєктного портфеля (ЄПП) держави лише тому, що мають політичне лобі або символічне значення, тоді як об’єктивно ефективні ініціативи залишаються без фінансування.
Непрозорість роботи Стратегічної інвестиційної ради та незрозумілість процедури та обґрунтування її рішень підривають довіру іноземних донорів. Враховуючи нашу залежність від зовнішньої підтримки, це може перетворити реформу УПІ на сукупність добрих намірів.
На практиці громади часто не розуміють, як їхні проєкти можуть потрапити нагору — до СІР і державного ЄПП. Звідси і недовіра до реформи, і враження, що «нова система — це ще одна надбудова, а не шанс на чесну конкуренцію».
Є і розрив між складністю архітектури УПІ та реальними спроможностями на місцях. Нова система потребує від громад, обласних військових адміністрацій і центральних органів виконавчої влади якісних ТЕО, фінансового аналізу, врахування кліматичних, екологічних і соціальних аспектів. Проте більшість громад і частина відомств не мають ані команд із підготовки інвестпроєктів, ані потрібних навичок оцінювання. Це призводить до формального підходу: подання типових або завідомо сирих проєктів, посилення розриву між сильними та слабкими територіями та нерівного доступу до ЄПП держави. І хоча запит на допомогу в підготовці проєктів високий, навчальні програми для державних службовців і система підготовчої допомоги на місцях (Project Preparation Facility) лише розгортаються.
Тож реформа поки не стала повноцінним інструментом планування. Її практична частина значною мірою залежить від політичної волі, злагодженості між відомствами та готовності місцевої влади переходити до реальної оцінки ефективності пропонованих проєктів і програм.
Затверджена методика секторальної й експертної оцінки мала би порівнювати проєкти та програми за економічними, екологічними і соціальними критеріями, але на практиці використовується формальний «чек-лист», який не відображає реальної цінності проєкту.
Проблемою залишається і недостатня інтеграція регіональних і галузевих пріоритетів. Громади та області подають власні проєкти, але вони рідко узгоджуються з національними планами. Це може призводити до потенційного дублювання ініціатив і розпорошення ресурсів.
Окремий виклик — це врахування екологічних і кліматичних критеріїв при підготовці та реалізації інвестиційних проєктів. Методичні рекомендації щодо проведення аналізу екологічних наслідків і впливу реалізації публічного інвестиційного проєкту на навколишнє природне середовище були затверджені лише наприкінці серпня 2025 року, тобто в самий розпал формування секторальних та єдиних портфелів. У рекомендаціях йдеться про інтеграцію принципів сталого розвитку, адаптації до зміни клімату та скорочення викидів. Цей підхід подібний впровадженню принципу «не завдавати істотної шкоди» (DNSH) фондів ЄС, тобто перевірка-скринінг, щоб інвестиції не завдавали шкоди довкіллю. Проте у перехідний період бракує уніфікованих шаблонів і простих «гайдів», як це робити на практиці. Нові вимоги на місцях сприймаються як ще один бар’єр для громад, а не як спосіб підвищити якість інвестицій і часто призводять до формалізації процесу: замість реального аналізу впливу проєктів на довкілля, викиди, адаптацію просто ставляться галочки в анкетах.
Одним із ключових завдань реформи є створення єдиного державного портфеля проєктів і програм — системи, де всі ініціативи ранжуються за пріоритетами, ефективністю, вартістю та впливом.
Проте процес його формування виявився складнішим, ніж очікувалося. Більш детально про це зазначається в публікації CEE Bankwatch. Лідери в формуванні ЄПП держави — лише центральні органи влади, а місцеве самоврядування, особливо на рівні громад, практично виключене з процесу. Все тому, що реформа УПІ розгортається у логіці макроекономічного та секторального планування, де ключову роль відіграють міністерства, а не регіони. Громади наразі не мають повноцінних методологічних та інституційних інструментів для підготовки проєктів за новими стандартами, а регіональні портфелі ще не сформовані. Тому для органів місцевого самоврядування на регіональному та місцевому рівнях так званий перехідний період може тривати ще пару років.
При цьому влада забуває, що бюджетні можливості держави доволі обмежені. І це при тому, що ми маємо затверджений Середньостроковий план пріоритетних публічних інвестицій держави на 2026–2028 роки, який мав би стати ключовим інструментом переходу від фрагментованих рішень до системного управління публічними інвестиціями. Саме СПІ визначає, які проєкти держава реально здатна профінансувати й завершити, узгоджує їх із бюджетними лімітами та макрофінансовою підтримкою партнерів.
Новим викликом, але водночас і шансом для системи УПІ є її інтеграція з європейською Ukraine Facility — фінансовою програмою Європейського Союзу до 2027 року, спрямованою на підтримку відновлення, реформ та інвестицій. Цей інструмент вимагає від України прозорого відбору проєктів і чітких механізмів моніторингу. Проте досі не зрозуміло, як саме буде синхронізовано державний портфель та інвестиційні проєкти громад і регіонів. Хоча щонайменше 5% безповоротної фінансової підтримки в рамках Компонента І Ukraine Facility треба витратити (та прозвітувати про це у другому кварталі 2026 року) на потреби відновлення, реконструкції та модернізації саме в рамках проєктів субнаціональних органів влади України.
Міжнародні партнери — Світовий банк, ЄІБ, ЄБРР, KfW — дедалі активніше вимагають узгодженості українських інвестиційних планів зі своїми стратегічними пріоритетами (енергоефективністю, зеленим переходом, інклюзивністю, цифровізацією, підтримкою малого та середнього бізнесу). Але на рівні проєктних заявок ця відповідність часто лише декларується. Багато потенційно перспективних ініціатив не здобули підтримки не через слабку ідею, а через відсутність узгодженої системи комунікації та доказової бази. За допомогою наших міжнародних партнерів наразі оцінка інвестиційних проєктів і програм має здійснюватися з використанням Британської системи «п’ять кейсів» (Five Case Model), що вимагає довести життєздатність проєкту одночасно у п’яти вимірах: стратегічному, економічному, комерційному, фінансовому та управлінському. Проте здається, що наразі українським міністерствам бракує аналітичних спроможностей, щоб адаптувати свої програми до міжнародних стандартів оцінювання.
Висновки та рекомендації
Щоб прискорити перехід від благих намірів до реально функціонуючої системи УПІ, потрібні:
- по-перше, прозорість: навіть добре прописані методики не запрацюють без відмови від ручного розподілу коштів. Саме тому нам потрібно запроваджувати досвід ЄС у створенні моніторингових комітетів (МК), до складу яких мають входити представники центральних і регіональних органів влади, роботодавців, профспілок і галузевих об’єднань, а також наукових кіл і громадянського суспільства. МК мають діяти як інституційний запобіжник під час підготовки, експертизи та політичного затвердження проєктів і програм СІР, зменшуючи «ручні» зміни;
- по-друге, професійність: без інвестицій у підготовку аналітиків і проєктних менеджерів навіть найкращі інструменти залишаться на папері. Як тимчасове рішення — використання зовнішнього інтелектуального потенціалу в рамках інструментів із підготовки проєктів (Project Preparation Facility). Під час перехідного періоду реформування було би доцільно запровадити систему мікрогрантів для громад (особливо для малих) для допомоги у підготовці ТЕО проєктів і проєктно-конструкторської документації для їхньої реалізації;
- по-третє, узгодженість із європейськими нормами та стандартами: Україна має не просто всліпу їх копіювати, а переосмислювати та адаптувати з подальшою інтеграцією у власну систему планування.
Якщо ці кроки будуть зроблені, публічні інвестиції зможуть стати не лише витратами, а справжнім інструментом розвитку, і тоді реформа нарешті виправдає свої амбіції.