Останнім часом у засобах масової інформації штучно розпалюються пристрасті навколо результатів конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ «Харцизький трубний завод». Найпоказовішим у цьому плані прикладом є інтерв’ю голови правління ВАТ «Полтавський ГЗК» Володимира Бадагова, опубліковане в газеті «Дзеркало тижня» від 6.10.2001 р.
Суть конфлікту така. Для участі в конкурсі з продажу цього об’єкта заявки подали кілька юридичних осіб — «Індустріальний союз Донбасу», група «Інтерпайп», Полтавський ГЗК (група «Фінанси і кредит)» і ТОВ «Асорті». Комісія допустила до участі в конкурсі лише двох із них — «Індустріальний союз Донбасу» і групу «Інтерпайп».
У маловідомого ТОВ «Асорті» практично не було жодних шансів, оскільки воно за всіма параметрами не відповідає вимогам конкурсу. А ось підставою для недопущення до участі в ньому Полтавського ГЗК стали такі аргументи комісії.
Насамперед, на час подачі Полтавським ГЗК своїх документів на участь у конкурсі 25% + 1 акція цього комбінату належали державі — ДАК «Українські поліметали». А відповідно до «Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації» у конкурсі можуть брати участь лише юридичні особи, у статутному фонді яких частка держави менша за 25%.
Крім того, хоч до складу Полтавського ГЗК і входить трубне виробництво, та воно і за асортиментом, і за обсягом надто відрізняється від того, яке діє на Харцизькому трубному заводі. Тому комісія вирішила, що він також повною мірою не відповідає вимогам поняття «промисловий інвестор», як це сформульовано у статті 10 Закону України «Про Державну програму приватизації на 2000—2002 роки».
Переможцем конкурсу визначили «Індустріальний союз Донбасу», який запропонував за пакет 14,8 млн. доларів (73 номінали). Попри те, що концерн має тісні зв’язки з підприємством і як його акціонер, і як найбільший партнер (у 1999—2001 роках його замовлення забезпечували 37—45% завантаження заводу), тобто повною мірою відповідає поняттю «промисловий інвестор», результати конкурсу практично відразу ж після підписання ФДМУ договору купівлі-продажу було оскаржено в суді. Як з’ясувалося у процесі судових розглядів, основною причиною подання позову стало те, що комісія не допустила до участі в цьому конкурсі Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат.
У своєму інтерв’ю газеті «Дзеркало тижня» голова правління ВАТ «Полтавський ГЗК» Володимир Бадагов зумисне спотворив практично всі факти з проведення конкурсу.
По-перше, його твердження, що компанії «Барі», «Мега-Моторс» і «Асканія» не є акціонерами Полтавського ГЗК, абсолютно помилкові. Відповідно до наявної у ФДМУ інформації на 1.07.2000 р. акціонерами Полтавського ГЗК були ДАК «Українські поліметали» (25%+1), СП «Мега-моторс» (20%), СП у формі ЗАТ з іноземними інвестиціями «Барі» (12%). А на 1.01.2001 р. — ДАК «Українські поліметали» (25%+1), ТОВ «Асканія» (10%), «Фінанси і кредит» (8,71%), СП «Мега-моторс» (20%), СП ЗАТ «Барі» (12,16%). Склад засновників свідчить, що всі вони — члени однієї фінансово-промислової групи на чолі з банком «Фінанси і кредит», і тому всі заяви пана Бадагова про те, що Полтавський ГЗК запропонував би за купівлю цього пакета акцій на 96 млн. грн. більше, ніж переможець, слід розглядати з цієї точки зору.
ФДМУ має негативний досвід: свого часу акціонери цієї групи обіцяли золоті гори, які, коли на них поглянути зблизька, виявлялися не більш ніж міражем. Так було, приміром, із приватизацією енергокомпанії «Одесаобленерго», коли фонд кілька місяців не міг отримати гроші за проданий пакет акцій. Не менш промовистий приклад — торішня історія з ЗАлКом. Тоді пообіцяли сто мільйонів доларів, а змогли проплатити лише одинадцять.
Причому й дії групи «Фінанси і кредит» із оскарження результатів конкурсу після фіаско з ЗАлКом були практично ті ж самі, аж до заяви скривдженого акціонера. Його позов тодішній губернатор Запоріжжя Олексій Кучеренко (який очолював на той час і спостережну раду Полтавського ГЗК) особисто відвозив до суду, а потім у ФДМУ.
По-друге, підкреслення необгрунтованості недопущення Полтавського ГЗК до конкурсу через те, що нібито 25% його акцій перебувають у державній власності через «Українські поліметали», суперечить попереднім діям керівництва самого Полтавського ГЗК, коли він оскаржував у суді правомірність продажу «Українськими поліметалами» 25% пакета акцій.
По-третє, звинувачення ФДМУ в тому, що він зумисне заплутав формулювання визначення «промислового інвестора», які прозвучали в інтерв’ю В.Бадагова, адресовані явно неправильно, оскільки Закон України «Про Державну програму приватизації на 2000—2002 роки» приймали народні депутати, а фонд — лише виконавець ухваленого Верховною Радою документа. Тому всі претензії в цьому плані — до парламентаріїв.
По-четверте, кількаразові грубі звинувачення голови Фонду державного майна України Олександра Бондаря в тому, що він нібито лобіює інтереси якихось угруповань (тут — «Індустріального союзу Донбасу») не відповідають дійсності хоча б через те, що конкурсна комісія — незалежний колегіальний орган, статус якого визначено «Положенням про конкурсну комісію», затвердженим наказом ФДМУ від 4 жовтня 2000 року й зареєстрованим у Міністерстві юстиції. З восьми членів комісії лише два працюють у Фонді держмайна. Решта — у Кабінеті міністрів України, Міністерстві економіки, у МВС і СБУ, у Донецькій держобладміністрації. Голова ФДМУ не входить до складу конкурсної комісії, а лише підписує ухвалені нею рішення.
Фонд держмайна добре розуміє, що практично неможливо уникнути скандалів навколо приватизації об’єктів, які мають стратегічне значення для економіки нашої країни, оскільки вони торкаються інтересів великих зарубіжних і вітчизняних промислово-фінансових угруповань. Тому конфлікт, що спалахнув навколо продажу фондом 76% пакета акцій Харцизького трубного заводу, — не перший і, на жаль, не останній.
Однак ця обставина аж ніяк не повинна виправдовувати, а тим паче ставати приводом для поширення явно помилкової, неперевіреної інформації та образливих звинувачень. ФДМУ стурбований відсутністю в деяких представників Полтавського ГЗК і фінансово-промислової групи на чолі з банком «Фінанси і кредит» чіткої громадянської позиції і розцінює такі заяви не інакше як спробу цілеспрямованого й необгрунтованого підриву авторитету відомства, відповідального за захист інтересів держави. Свідченням правоти Фонду держмайна є той факт, що позивач забрав свій позов, внаслідок чого Радянський районний суд м. Києва закрив цю справу.