Запорізький алюмінієвий комбінат знову засвітився на шпальтах преси. Основною причиною стала інформація про плани власника «Сибирско-Уральской алюминиевой компании» (СУАЛ) Віктора Вексельберга прикупити 68-відсотковий пакет акцій підприємства.
Розмови про це йшли вже з початку весни. Проскочили навіть дані про ознайомчий візит представників СУАЛу на підприємство.
Заява «АвтоВАЗ-Інвесту», який контролює комбінат, про те, що він, «будучи власником 68-відсоткового пакета акцій Запорізького алюмінієвого комбінату, не планує продавати його та не звертався з цього приводу ні до Фонду держмайна (ФДМ), ні в Антимонопольний комітет України», аж ніяк не розставила всіх крапок над «і».
По-перше, як показує напрацьована практика, переговірники можуть благополучно заперечувати все до останньої секунди. А по-друге, не виключено, що йдеться про інший, «не автовазівський», пакет акцій.
Так, СУАЛу коментатори «сватають» корпорацію «Інтерпайп» — як партнера за угодою. З огляду на наявність її представників ув органах управління комбінату, це цілком імовірний варіант. Особливо, якщо чутки про те, що корпорація контролює 17,63% акцій (у вигляді опціону на них), виявляться чимось більшим від пліток. Додавши до 17,63% державні 25%, можна одержати цілком солідний пакет.
Не говорячи вже про те, що долю контрольного пакета акцій ще далеко не визначено. Нинішні власники не приховують свого небажання виконувати умову приватизаційного конкурсу про внесення протягом перших п’яти років 200 млн. дол. інвестицій.
Розмови про те, який нехороший документ вони підписали, почалися відразу після конкурсу. Активне лобіювання питання про перегляд зобов’язань — зі зменшенням їх утричі та подовженням терміну внесення інвестицій до 2014 року — відбувається давно й наполегливо. Для початку спробували швидко провести додемісію на 52 млн. дол. — під виконання інвестиційних зобов’язань. Після цього держпакет становив би близько 10% і нікому б не заважав. Емісію, правда, пригальмували.
Та варіант із її проведенням був далеко не єдиним.
На цьому тлі заяви співвласника заводу Сергія Петрова про те, що ЗАТ «АвтоВАЗ-Інвест» «виконувало, виконує і виконуватиме зобов’язання, взяті при купівлі 68,01% акцій алюмінієвого комбінату», сприймаються дещо іронічно.
Проте формально пан Петров правий: є чудова відмазка — рішення мудрого українського суду. Ще 2002 року, за позовом міноритарного акціонера, «АвтоВАЗ-Інвесту» заборонено внесення інвестицій та погашення взятого під гарантії уряду валютного кредиту на будівництво заводу з виробництва алюмінієвої фольги. Суди заборонили «АвтоВАЗ-Інвесту» навіть звітувати перед ФДМ про виконання програми інвестицій. А позаяк на всіх таких паперах у преамбулі написано «Іменем України», виходить, що це рідна держава вже третій рік поспіль забороняє російським бізнесменам погашати кредити й модернізувати виробництво...
Природно, мало хто вірить у байку, що такий документ утворився і продовжує ось уже не перший рік діяти. Втім, ФДМ, який бадьоро заявляв про готовність реприватизувати пакет, якщо така необхідність виникне, останніми місяцями відверто уникає конфлікту. Особливо після спростування опублікованої в пресі інформації про те, що «прокуратури Київської та Запорізької областей домоглися в арбітражних судах розблокування судових заборон компанії «АвтоВАЗ-Інвест» виконувати інвестпрограму з модернізації ЗаЛКу», як такої, що «дезінформує читачів і шкодить діловій репутації ЗАТ «АвтоВАЗ-Інвест» і ВАТ «Запорізький алюмінієвий комбінат».
Чим саме інформація про майбутнє інвестування 200 млн. дол. шкодила репутації ЗАлКу, незрозуміло. Та сам факт спростування прокуратури, — що вона намагалася в інтересах держави одержати 200 млн. дол., — переконливо свідчив: як мінімум до листопада 2004-го діловій репутації дрібних і великих акціонерів абсолютно нічого не загрожує.
Цього року на модернізацію виробництва на комбінаті буде витрачено аж 22,9 млн. грн. (4,3 млн. дол.), що «вдвічі більше, ніж 2003 року». Для порівняння: відповідно до зобов’язань, які зависли в судах, передбачалося, що в перший рік інвестпрограма становитиме 51,5 млн. дол.
Наскільки можна зрозуміти із заяв головних акціонерів, поза модернізацію глиноземного цеху й систем газоочистки (що безсумнівно необхідно) їхні плани не поширюються.
До речі, керівництво «АвтоВАЗ-Інвесту» вже поінформувало спільноту, що «із заявленої нами 200-мільйонної суми комбінату реально потрібна половина. І це дає нам підстави стверджувати, що взяті на себе інвестиційні зобов’язання ми виконуємо». Цікаво, а якщо їх ще знизити, — мо’ й перевиконання вийде?
Проте було б передчасним стверджувати, що питання з інвестпрограмою (точніше, з її поглибленим коригуванням) уже вирішено. Кон’юнктура ринку нині настільки хороша, що, підписавши перегляд інвестзобов’язань, навіть «за численними проханнями трудящих», чиновник ризикує невдовзі наткнутися на дуже великі неприємності.
До того ж, не варто вважати, що всі в Кабміні горять бажанням подарувати росіянам гроші — комусь і за державу прикро. Ну, не поводяться так ті самі росіяни ні в Східній Європі, ні тим паче в Західній. Навіть білоруси — і ті вже навчилися цілком нормально пояснювати тезу римського права: «Договори повинні виконуватися». Подобаються вони комусь чи ні.
До того ж веремія навколо комбінату відверто дістала й уряд. Особливо з урахуванням того, що комбінат, на придбання якого було витрачено до 70 млн. дол., щороку одержує пільг по електроенергії на 15—20 млн. дол. Ще два-три роки — і виявиться, що його просто подарували.
Із пільгами загалом чудова історія. Торік заступник директора з економіки оцінював собівартість тонни алюмінію 2000 року (тобто до приватизації та до одержання пільг) у 5780 тис. грн. (1060 дол./тонна). Відверто кажучи, при біржовій ціні в 1200—1400 дол. це дуже й дуже непогано. А нижче від 1150 дол./тонна ціна за минулі три роки не падала.
Проте невдовзі у комбінатівських звітах з’явилося чудове формулювання — повна собівартість. У неї повключали все, що на душу лягло, зокрема й витрати на цілком «убите» глиноземне виробництво, яке протягом усіх 90-х збиралися закривати. У результаті в ЗАлКу хутенько утворилися 1280 дол. собівартості, із чим і пішли по великих і різних кабінетах чолобитники.
Недавно Кабмін вкотре пообіцяв скасувати ЗАлКу пільги. Тим паче, що коли їх надавали, було обіцяно: при перевищенні ціни алюмінію 1600 дол. за тонну, комбінат почне доплачувати за електроенергію. Такі часи настали. Але про доплати чомусь нічого не чути...
Загалом фінансові потоки алюмінієвого комбінату — річ дуже цікава. Приміром, імпортувавши 2002 року матеріалів на суму (у доларах і рублях), еквівалентну 33,5 млн. дол., підприємство експортувало продукції вже десь на 98,8 млн. Різниця — це вартість поставок українських сировини й матеріалів, хороша частина яких дотувалася.
Попри всі розмови про низьку рентабельність бізнесу, підприємство цілком стало нарощувало виробництво, й це, безсумнівно, добре. Гірше те, що робилося все за рахунок українських споживачів, котрі сумлінно оплачують зрослий тариф.
Хоча, щиро кажучи, дорікнути росіянам немає чим: вони дуже грамотно вписалися в місцеві умови, знайшли правильних партнерів, зайшли в потрібні кабінети, одержали потрібні пільги й рішення. А плани організації поглибленої переробки алюмінію, на які дуже розраховували в 90-ті роки та під час приватизації, нині відверто гальмуються.
А либонь серед претендентів на приватизацію 2000 року «АвтоВАЗ» виглядав дуже непогано: у нього були цілком реальні гроші. Особливо на тлі іншого претендента — «Зовнішньоторговельної фірми «КрАЗ», яка входила в групу «Фінанси і Кредит». Та, якщо пам’ятаєте, бадьоро пообіцяла за комбінат 101,5 млн. дол. Правда, грошей знайшла тільки на 10% заявленої суми. На решту — Нацбанку було продемонстровано чудові гарантії Euro American Trade Bank. Про цю «шарашкіну контору», не вказану в жодному банківському довіднику світу, країна почула вперше і востаннє.
До речі, тодішня історія триває досі. Наприкінці листопада 2003 року за рішенням Голосіївського районного суду Києва ФДМ зобов’язали укласти з «ЗТФ «КрАЗ» договір купівлі-продажу 68% акцій ЗаЛКу. А Державна виконавча служба, у свою чергу, зажадала від Фонду продати 68% акцій «ЗТФ «КрАЗ» до 18 травня ц.р.
У принципі, рішення, очевидно, далеко не останнє, а позиватися з групою «Фінанси і Кредит» стосовно великих об’єктів у ФДМ уже давно стало доброю традицією. Хоча можна впевнено стверджувати, що в даному випадку нічого продано не буде. Як справедливо заявили у Фонді держмайна, вимогу виконавців неможливо виконати, оскільки нині ФДМ не є власником цих акцій. Позивайтеся, добродії, із «АвтоВАЗ-Інвестом» — акції в нього не відібрано. Ресурси на юридичне супроводження теж є — принаймні, на те, щоб затягнути справу на п’ятирічку-другу.
До того ж, ще в лютому з’явилася «наша відповідь Чемберлену»: у власника 70% акцій «ЗТФ «КрАЗ» — холдингової компанії «АвтоКрАЗ» — терміново виникли проблеми. Їй пригадали, що, купуючи років зо три тому 36% автомобільного заводу, вона обіцяла налагодити там випуск у 2002—2003 роках 7000 автомашин. На практиці вийшло всього дві з малим тисячі... У бійці активно беруть участь обидві сторони, що надає їй певного динамізму. І в плані корпоративного управління все гаразд: розігрується цілком типовий багатосторонній і багатоходовий сценарій.
Гірше з виробничою частиною. При 50—60-відсотковому зносі основних фондів Запорізький алюмінієвий комбінат уже змарнував у сенсі модернізації три роки.
Щоб утриматися на ринку, потрібні гроші. А не рішення судів про те, чому їх не буде.