Коли наприкінці березня останні бійці охоронної компанії «Альфа-Метал» після місячного перебування в облозі залишали захоплену ними побутовку в «Прикарпаттяобленерго», усі розуміли, що це далеко не кінець. Закінчилася провалом лише перша, силова частина операції з відновлення контролю Костянтина Григоришина над обленерго. Бліц-реваншу не вийшло. Потужності прикриття в Києві виявилося недостатньо, і тепер попереду затяжна війна на юридичному полі...
І однією з основних цілей війни було переведення акцій до свого реєстратора. Ще в лютому було здійснено спробу передати реєстри ВАТ від реєстратора ТОВ «Інтер-Сервіс-Реєстр» (веде реєстри «Полтаваобленерго», «Львівобленерго», «Чернігівобленерго», «Прикарпаттяобленерго», «Сумиобленерго») в дружнє ТОВ «Об’єднаний фондовий реєстратор».
Швидко з’явилися потрібні позови, на підставі яких до справи підключилася прокуратура Печерського району м.Києва. Вона прийняла постанову й відкрила кримінальну справу за фактом незаконного ведення «Інтер-Сервіс-Реєстр» реєстрів енергокомпаній. Щодо незаконності питання, звісно, спірне — все переведення реєстрів здійснювавлося саме в законодавчому полі.
Свого часу та сама Держкомісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР) визнала реєстри, які тоді вело ТОВ «Об’єднаний фондовий реєстратор», втраченими й такими, що не підлягали відновленню. На підставі постанови прокуратури слідчі Печерського районного управління Головного управління внутрішніх справ України 12 квітня провели обшук у київській філії ТОВ «Інтер-Сервіс-Реєстр», де вилучили деякі документи. Але, не знайшовши там реєстри, зробили висновок про втрату реєстратором реєстрів цінних паперів чотирьох обленерго. Зовні все на подив нагадує контрверсію 2002 року.
Проте в реальності все було трохи складніше. Так, коли наліт 2002-го здійснювався досить несподівано, то сьогодні прибуття силовиків цілком можна було спрогнозувати. І, страхуючись від нього, ще за п’ять днів до цієї «радісної» події київська філія передала реєстри акціонерів чотирьох обленерго на зберігання до головного офісу компанії в Дніпропетровську. Копії самих реєстрів у Києві, відповідно до чинного законодавства, знищили. Отож знайти їх там було фізично неможливо... Проте ДКЦПФР оперативно фіксує факт відсутності реєстрів, прийнявши з цього приводу окрему постанову.
Член комісії Володимир Петренко призначив реєстратором енергокомпаній «Полтава-», «Львів-», «Чернігів-» та «Прикарпаттяобленерго» фірму «Об’єднаний фондовий реєстратор» (Київ). Їй доручили відновити системи реєстрів акціонерів перелічених обленерго.
При цьому, запевняють у «Інтер-Сервіс-Реєстр», її представників не повідомили в належні терміни про підготовку на 29 квітня підписання акта про правопорушення. У зв’язку з чим реєстратор не зміг вчасно надати свої роз’яснення. Не було проведено відповідну перевірку документів і в головному офісі компанії-реєстратора в Дніпропетровську. Отож факт втрати реєстрів виявився досить спірним.
Так, «Інтер-Сервіс-Реєстр» продовжував спокійно вести реєстри власників іменних цінних паперів обленерго за «загубленим реєстром». Правління обленерго також заявили, що рішення Держкомісії про призначення їхнім реєстратором ТОВ «Об’єднаний фондовий реєстратор» не набуло чинності та оскаржується в суді.
3 червня один із районних судів своєю ухвалою заборонив «ОФР», «а також іншим юридичним і фізичним особам» здійснювати будь-які дії з відновлення системи реєстрів акціонерів цих обленерго. До закінчення судового розгляду заборонено виконувати постанову Держкомісії від 19 травня 2005 року. Це обмеження стосується як самої ДКЦПФР, так і «ОФР» та інших учасників ринку.
Утім, це не зупинило атаку. 17 червня було продовження. Цього разу в Дніпропетровську — співробітники слідчого управління ГУ МВС у Києві вилучили в реєстратора «Інтер-Сервіс-Реєстр» реєстри акціонерів «Прикарпаттяобленерго», «Львівобленерго», «Чернігівобленерго», «Полтаваобленерго».
До речі, під час перевірки «засвітився» юрист компанії «Магістр і партнери» Тарас Третичний. Саме ця юридична фірма здійснює юридичний супровід Костянтина Григоришина в даному питанні. За версією слідчих, при обшуку він був присутній як стажист. Про його стажування «ІСР» й інформувало громадськість, розцінивши те, що відбувається, як «епізод кампанії, організованої Григоришиним із метою незаконного перерозподілу прав власності на обленерго». Заодно реєстратор заявив, що має в своєму розпорядженні копії документів, і «вся документація, необхідна для ведення систем реєстрів у паперовій та електронній формах, продовжує перебувати в реєстратора, і компанія продовжує вести системи реєстрів обленерго в повному обсязі». Власне кажучи, ситуація й тут стала патовою. Проте всі чудово розуміють: справа не в судах — їх було вже досить і ще чимало попереду. Компетентність юридичних служб також цілком достатня для затяжної війни. Загалом, усе як завжди...
Родзинка ситуації в іншому — у протиборчих сторонах. 2002 року акціонери «суркісівських» компаній за підтримки адміністрації президента «викидали» Костянтина Івановича. Зараз часи змінилися й, на думку експертів, куратором російського громадянина виступає Петро Порошенко. Сам Костянтин Іванович, відповідаючи на це запитання, скромно зауважив, що з Петром Олексійовичем у нього «немає бізнес-стосунків». Відповідь, яка залишає широке поле для тлумачень.
Тим часом те, що відбувається, — фактично бізнес-проект. Причому удар у ньому завдається аж ніяк не по Суркісу, а по нещодавньому союзнику й партнеру самого Костянтина Івановича, керівнику групи «Приват» Ігорю Коломойському. Свого часу йому продали активи феросплавного бізнесу, а потім і половину з 34—40% обленерго, які належали Григоришину. Тоді це пояснювалося конфліктом із Банковою, що створювало реальну загрозу втрати взагалі всього бізнесу. Очевидно, нині в наявності спроба відіграти партію назад.
Це стало зрозуміло ще взимку, коли Григоришин сказав, що в нього немає партнерів в Україні. Тоді Коломойському довелося публічно заявити: це не так. Він іронічно нагадав, що вважав себе «найкращим і найвідданішим партнером Григоришина», і не варто удавати, нібито акції обленерго належать одній людині. Тоді ж пролунало таке: якщо не буде досягнуто згоди з Григоришиним, Коломойський готовий до судових дій. Причому діапазон претензій може бути досить широким — від порушення прав акціонерів до шахрайства. Домовиться не вдалося, це визнали обидві сторони.
Війна ж щодо реєстратора абсолютно відверто порушувала один із пунктів раніше досягнутих домовленостей. Акції після продажу депонувалися саме в «Інтер-Сервіс-Реєстр» (який має цілком нормальну репутацію й давно присутній на ринку). Переведення їх іншому реєстратору не обіцяло Коломойському нічого хорошого...
Нині, після всіх перепродажів, частка «григоришинських» фірм в обленерго впала до 17—20%, чого зовсім недостатньо для претензій на управління.
А ось у «Привату» ситуація краща: крім покупки григоришинського пакета, він, за деякими даними, викупив акції й у його «заклятих друзів». Чого, власне, ті й не заперечують. Григорій Суркіс заявив: «Ту частину корпоративних прав, яка належала нам і до якої Григоришин не мав і не має жодного стосунку, продано». Того, хто придбав їх, розкривати він відмовився, заявивши: «Кому ми продали те, що нам належить, сказати не можу в силу простої комерційної етики. Якщо покупець побажає, то сам про себе заявить». Якщо новим власником справді став Коломойський, то в його руках опиняється контрольний пакет, а роль Григоришина стає зовсім скромною.
Проте в разі «відновлення реєстру» ситуація змінюється. Приміром, реєстр формується за станом на середину 2002-го, і тоді «Привату» там просто немає. Отримавши ж назад 34—40% акцій обленерго, можна торгуватися з тією ж НАК «Енергетична компанія України» не як бідний родич, а як головний акціонер. У цьому разі можна буде за необхідності робити наголос на підтримці держави. Той же факт, що й «приватівці» цілком згодні працювати з державою (це, до речі, недавно продемонструвала «Укрнафта») не афішуватиметься.
У найгіршому разі можна буде навіть просто поторгуватися з тим же Ігорем Валерійовичем про таку популярну нині «доплату». Загалом, багато чого важливого й цікавого можна буде зробити. Тим паче досвід є...
Проблема в тому, наскільки ця війна потрібна державі. Наразі особливих плюсів не видно. Держкомісія знову підставилася під удар — її тепер довго звинувачуватимуть у заангажованості й підігруванні одній із бізнес-груп.
Відсутність чіткої політики вищих ешелонів влади також дає підстави висловити припущення про гру в одні ворота, яка сприяє чому завгодно, але тільки не прозорості ринку. Загалом, часи повторюються...