В Україні — цілих три підприємства, що будувалися для виробництва шин: дніпропетровська «Дніпрошина» та білоцерківські ВАТ «Росава» і ВАТ «Валса». Всі вони пройшли приватизацію. «Дніпрошину» в остаточному підсумку придбали росіяни (спочатку — «Нефтехимпром», потім навкологазпромівський «Сибур»). На «Росаву» прийшла спочатку російсько-сінгапурська «Амтел груп», зараз із нею став працювати і харківський «Укрсиббанк».
Прихід інвесторів на обидва підприємства відбувався в кращих українських традиціях, тобто складно. Але в цілому результат виявився позитивним — і «Дніпрошина», і «Росава» цілком працездатні.
Третій же завод — білоцерківська «Валса» — по ходу приватизації опинився за бортом. За потужності річного виробництва шин на рівні 0,76 млн. штук 2000-го він випустив їх близько ... 400 штук (0,05% завантаження). На чому виробництво закінчилося. І це на найновішому в Україні підприємстві (наприкінці цього року йому виповниться 15 років)!
Зараз «Валса» фігурує в основному тільки як об’єкт судової хроніки...
На початку 2002 року Господарський суд Київської області за позовом Укрексімбанку порушив справу про банкрутство шинного заводу «Валса» і призначив розпорядником майна арбітражного управляючого. У травні 2003-го підприємство визнали банкрутом, а в листопаді ліквідаційна комісія оголосила про проведення аукціону з продажу цілісного майнового комплексу ВАТ «Валса» за стартовою ціною в 66,95 млн. грн. Словом, класична ситуація повного краху підприємства, котре ще недавно входило в трійку галузеутворюючих.
Однак найяскравіше враження на тлі загибелі одного з лідерів шинної індустрії справила поведінка його власників. Точніше кажучи, їхня абсолютна байдужість до підприємства. У хазяїв явно були справи важливіші, аніж порятунок купленого на дурняк заводу.
Якщо ми звернемося до порівняно недавньої історії, то в серпні 2000 року контрольний пакет «Валси» за 25,002 млн. грн. придбало досить відоме ЗАТ «Укренергозбут», що входить у сферу впливу київської групи «Фінанси та кредит». Тоді в спостережну раду шинного підприємства ввійшли її представники Костянтин Жеваго й Ігор Ткаленко (котрі голосували в раді від імені банку «Фінанси та кредит»), Ігор Фрунзе («Укренергозбут»), Олена Зинов’єва і Наталія Качан («Нафтохімімпекс»). Потім пакети тасували, але в цілому контроль не змінювався.
Прийшовши на завод, група гордо заявила, що настали нові часи. Серед причин кризи (шини не випускали з 1998 року) була названа «неготовність колишнього керівництва підприємства працювати в нових економічних умовах переходу до ринкових відносин». Щоб переконатися, що нові управлінці вміють збувати шини не краще від старих, знадобилося трохи більше року...
Єдиним серйозним досягненням було те, що Кабмін 2001 року списав «Валсі» частину заборгованості перед бюджетом, що дозволило за підсумками того року показати 40,59 млн. грн. прибутку. Втім, вже 2002-го збиток склав 19,56 млн. грн. Представляючи свій план виходу з кризи, «прогресивні управлінці» запропонували світлу перспективу — «відновити виробництво в обсязі близько 20 млн. гривень на рівні 1998 року», при завантаженні аж 6,3% усіх потужностей…
Втім, на той час завод як виробництво вже навряд чи цікавив його власників...
«Укренергозбут» славний зовсім не успіхами в кризовому менеджменті. Він радше спеціалізується на операціях іншого роду. Всеукраїнська відомість прийшла до нього в ході боротьби за «Луганськобленерго». Тоді група «Фінанси та кредит» уперше продемонструвала, на що здатна, коли її не стримувати. З моменту отримання контролю над обленерго наприкінці 1998 року і до весни 2000-го, коли її звідти попросили, вона поставила всеукраїнський рекорд в енергетиці. За неповні три роки обленерго примудрилося не оплатити енергії на мільярд гривень.
За іронією долі, «Валса» стала першим серйозним придбанням групи після Луганська.
Займатися виробництвом виявилося справою досить морочливою, і група незабаром стала «світитися» у більш звичній для себе справі акціонування. Вона брала участь у цілому ряді приватизаційних процесів. Подавала заявку на купівлю «Рівнеазоту» (за 22 млн. дол.), торік билася за Кримський содовий (ТОВ «Нафтохімімпекс»). Цікаво, що там ціна питання становила більш як 300 млн. грн.
Не забували й сусідів. Так, безуспішно намагаючись займатись збутом валсівських шин, ТОВ «Нафтохімімпекс» стало найбільшим акціонером ВАТ «Білоцерківська ТЕЦ», що постачає «Валсі» електроенергію й тепло. Цього літа представник «Нафтохімімпексу» очолив на ТЕЦ спостережну раду.
Більше того, торік же, досягнувши настільки вражаючих результатів у керівництві «Валсою», ЗАТ «Укренергозбут» і ТОВ «Нафтохімімпекс» вирішили взяти участь і в приватизації ВАТ «Росава». Загалом, група демонструвала, що грошей у неї (чи її партнерів) досить.
На цьому глобальному тлі погашення боргів «Валси» у 17,61 млн. грн. державному Укрексімбанку виглядало сущою дрібницею. Зрештою виявилося, що загальна сума заборгованості підприємства становить 117,12 млн. грн. У тому числі борги по зарплаті на початок року — 9,5 млн. грн.
Втім, не слід думати, що процес накопичення боргів пустили на самоплив. Так, на думку спеціалістів Фонду державного майна України, перед початком процедури банкрутства ряд компаній, які згодом увійшли до складу кредиторів «Валси», консолідували придбаний із величезним дисконтом великий пакет векселів підприємства.
У результаті реальні кредитори опинилися в меншості, а векселетримачі набули право на отримання більшої частини коштів від продажу «Валси». Той же Укрексімбанк отримає після погашення боргів по зарплаті хіба що половину раніше позичених грошей. Схема далеко не нова, але діє в українських умовах майже безвідмовно...
Розібравшись із «Валсою» та Білоцерківською ТЕЦ, акціонери групи «Фінанси та кредит» упритул зайнялися «Росавою». Щоправда, у листопаді 2003-го ФДМ визнав таким, що не відбувся, конкурс із продажу її контрольного пакета (74,6%) акцій через невідповідність пропозицій претендентів умовам конкурсу. Очевидно, перспектива втрати ще одного заводу обрадувала в Києві не всіх.
Та нічого. ЗАТ «Укренергозбут» бадьоро подало позов у Господарський суд м. Києва з вимогою відновити його в числі учасників конкурсу з продажу пакета ВАТ «Росава». І на початку нинішнього року суд виніс рішення на користь «Укренергозбуту».
Що-що, а висока кваліфікація юристів групи — поза сумнівами. Коли потрібно, акціонери «Укренергозбуту» успішно позиваються... навіть самі із собою.
Приміром, торік у жовтні власник 5% акцій «Укренергозбуту» подав позов у Голосіївський районний суд «Про визнання незаконними дій голови правління ЗАТ «Укренергозбут» і бездіяльності ЗАТ «Укренергозбут» і його акціонерів...»
Суть позову: заборонити ЗАТ «Укренергозбут» і будь-яким іншим особам, підприємствам, установам, організаціям здійснювати дії щодо виконання рішень Господарського суду міста Києва від 30 вересня і 14 жовтня 2003-го про погашення заборгованості в 3,45 млн. дол. за спожитий газ. І уявіть собі, таки дійсно заборонили! Тож коли треба, із судами все о’кей.
У лютому група знову відзначилася на «Росаві». На підставі рішення суду за позовом до ФДМ «Укренергозбут» отримує судову постанову про заборону проводити збори акціонерів ЗАТ «Росава». Використовуючи її, спробували зірвати збори. Для більших веселощів підключили й ЗМОП...
Сіль жарту полягала в тому, що керував процесом представник ТОВ «Нафтохімімпекс», а ця компанія до «Росави» не має жодного стосунку. Хоча вона, вочевидь, так не вважає.
Та й Костянтин Жеваго геть не приховує інтересу до сусідів — у всякому разі, він значно більший, аніж інтерес до долі власної «Валси». Тож про акціонерів «Росави» ми почуємо ще не раз і не два.
Що ж буде із самою «Валсою» — запитання, схоже, не до них. Є така приказка «ламати — не будувати». І те, й інше вимагає професіоналізму. Але різного.