Останнім часом згадки про білоцерківський шинний комбінат «Росава» викликали асоціацію винятково зі скандалом. На заводі захоплено ділили власність. Форми переділу були найрізноманітнішими і становили безсумнівний інтерес.
Нині майже 75% акцій ВАТ належать державі — здавалося б, більш ніж досить для ефективного управління. Та насправді все трішечки не так.
Неподалік прохідної «Росави» висять кілька плакатів із зображеною на них структурою підприємства. Навіть одного погляду на них достатньо, аби зрозуміти: фактично в складі заводу залишилося мало чого. Усе хоч трохи цінне виведено в окреме ЗАТ СП «Росава», створене наприкінці 1998 року з ініціативи колишнього Агентства з управління державними корпоративними правами. Його засновники — ВАТ «Росава» та ірландська офшорна компанія Tapistron limited. Причому ірландці отримали в СП 51%.
І все б нічого, та незабаром стали спливати дивовижні подробиці щодо того, яким було фактично це ефективне управління. Статутний фонд нового СП формувався досить своєрідно. Держава, внісши в нього потужності з виробництва шин для легкових автомобілів загальною вартістю в 102,75 млн. грн., отримала 49%. А інвестор, який одержав контрольний пакет, «віддав» у ЗАТ грошима лише 4,58 млн. гривень, решту становили 23,91% акцій чернігівського ВАТ «Хімволокно». За номіналом вони коштували аж 312 тис. грн. Щоправда, оцінили їх, природно, дорожче — у 102 млн. гривень. Причому власника — державу в особі ФДМ — про таку оцінку сповістити якось забули. А даремно. Провівши розслідування в травні 2001 року, СБУ дійшла висновку, що ціна пакета завищена аж на... 99 млн. гривень. Скільки коштує така помилочка — в у.о. — питання досить-таки риторичне.
Проте на той час воно вже не було єдиним. Річ у тім, що перевірка проводилася за фактом блискавичного продажу державних 49% у СП.
До весни минулого року в судах лежали претензії кількох кредиторів ВАТ «Росава». У результаті судові виконавці швидко описали ліквідне майно ВАТ і головне — державні акції в статутному фонді ЗАТ СП «Росава». Прагнення швидко продати їх простежується настільки чітко, що практично не викликало сумнівів у відверто замовленому характері дій працівників Мін’юсту. Пакет за початкової вартості в 103,9 млн. грн. дістався новим власникам за... 4,2 млн. грн., тобто в 25 разів дешевше за реальну ринкову вартість. Його купили два нікому не відомі ТОВ — «Макростокс» і «Інтерциза». Спроби ФДМУ припинити продаж ігнорувалися. Та цього разу людей підвела жадібність — занадто вже нахабно все робилося...
У підсумку, коли стали з’ясовувати, що й до чого, обставини продажу були настільки шиті білими нитками, що держава отримала рідкісну можливість повернути свої активи. Це сталося в листопаді 2001 року. Історія призвела до серії звільнень високопосадових чиновників Мін’юсту, причетних до продажу, серед них і перший заступник міністра юстиції. Рибку менших розмірів взагалі частково арештували. Майже хепі-енд.
Звісно, реорганізація проводилася не для обкатки поведінки під час корпоративних «розборок». Передбачалося, що вона підвищить ефективність виробництва. А ось із цим почалися проблеми. З одного боку, завод працював, і далі займаючи понад 80% шинного ринку країни. При цьому потужності з виробництва легкових шин були завантажені аж на 110%. З іншого — на тлі цих виробничих успіхів дивною видавалася двомісячна заборгованість із зарплати і вочевидь збиткова діяльність. Спеціально очищене від боргів СП на третьому році свого існування нагромадило їх уже 41 млн. грн. Додавши до цього борги самого ВАТ, отримаємо 87 млн. При цьому лише в першому півріччі ц.р. збитки від діяльності ЗАТ становили 8 млн. грн.
Стало зрозуміло: потрібно щось змінювати. Інвестори з Tapistron ltd фактично представляли групу Amtel сінгапурського підприємця Судхірома Гупту. Група активно працює на теренах СНД, володіючи великими пакетами акцій шести заводів у Росії і двох в Україні (чернігівське «Хімволокно» та СП «Росава»). Гроші в неї були, але вкладати їх у розвиток заводу, вочевидь, не квапилися.
Наприкінці липня з ініціативи держави у ВАТ «Росава» змінилося керівництво. Новим головою правління став Ігор Малий. Кандидатура була дещо несподіваною. Проте її одностайно підтримали і представники органів влади, у тому числі Київської обладміністрації, ФДМ, Мінпромполітики. У спадщину новій команді дісталися вимиті оборотні кошти, борги, запущене виробництво.
Втім, 38-річний хімік Ігор Малий має чималий досвід роботи в галузі. По закінченні Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту він тривалий час працював у київському інституті «Еластик», потім у Міністерстві державних ресурсів, у відділі забезпечення шинами і гумотехнічними виробами. Потім була робота в комерційних структурах. Остання посада Ігоря Валентиновича — віце-президент ЗАТ «Компанія Петрошина» (Київ). За загальним визнанням, працювати він уміє.
Після того як 19 липня збори акціонерів ВАТ визнали діяльність попереднього правління незадовільною, саме йому доведеться виводити підприємство з кризи.
Сам Ігор Малий вважає, що першочерговим завданням є вихід підприємства на нормальний рентабельний рівень. У найближчі два місяці треба розібратися із заборгованістю із зарплати.
Взагалі незбагненною є ситуація, коли на підприємстві, котре виробляє і реалізовує свою продукцію майже в повному обсязі, хронічно затримують виплату заробітної плати. «Є інтереси підприємства, є інтереси акціонерів, є інтереси трудового колективу і держави, — каже пан Малий. — Наше завдання — створити умови для їхнього ефективного соціального, виробничого і фінансового забезпечення, і ми це зробимо. Перед заводом стоїть вибір: або залишити все як є і спостерігати за повільним умиранням свого заводу, або ж намагатися пристосуватися до ситуації, що склалася, і шукати шляхів виходу з кризи. Зараз розробляється комплексна програма з виходу підприємства ВАТ «Росава» з економічної кризи. Ця програма охоплюватиме всі сфери діяльності ВАТ.
До кінця серпня ми повністю з’ясуємо технічний стан заводу і будемо чітко уявляти, що треба робити з устаткуванням. Необхідним є відновлення виробничих потужностей — устаткування не бачило серйозної модернізації майже 20 років. Тож стан основних фондів далеко не блискучий. А для випуску конкурентоспроможної продукції необхідне запровадження новітніх технологій. Наші шини і нині досить гарної якості для СНД, але вони повинні бути конкурентоспроможними і на світовому ринку. Потрібне удосконалювання структури шинного виробництва, збільшення частки конкурентоспроможної шинної продукції — шин радіальної конструкції.
Усе це вимагає нарощування інвестицій в основний капітал. І насамперед слід переглянути старі методи діяльності — стабілізувати виробництво, підвищити якість продукції і розширити ринки збуту».
Перший і дуже тяжкий крок уже зроблено. Минулого тижня правління ВАТ ухвалило рішення про приведення закупівельних цін на сировину у відповідність з ринковими. Ігор Малий переконаний: уже тільки це дозволить вийти на рівень рентабельності в найближчий місяць, адже нині ціни на сировину завищено на 20—50%. Захвату в колишніх постачальників цей захід не викличе, але забезпечувати їм надприбуток підприємство надалі не збирається — доведеться звикати, що шинний завод відрізняється від дійної корови. А враховуючи, що більша частина постачальників як мінімум дружня власникам контрольного пакета в СП, сказати, що нова цінова політика обрадує Tapistron, буде великим перебільшенням.
Необхідно також провести ревізію кредиторської заборгованості для виокремлення дутих боргів, які склалися в результаті поставок за завищеними цінами.
Загалом програма стабілізації виробництва буде розрахована на два роки. Її мета — повне оздоровлення ситуації на підприємстві. Презентацію програми намічено на 20 вересня, за тиждень до позачергових зборів акціонерів.
Проте основні елементи відомі вже сьогодні. Це повний відхід непрозорих схем поставок сировини й енергоресурсів, налагодження економічно рентабельних механізмів їх поставок на підприємство.
Особливу увагу буде приділено збуту продукції. Найближчим часом серед фірм, які реалізують шинну продукцію в Україні, планується провести конкурс для формування власної дилерської мережі. На базі цієї мережі планується й організація сервісного обслуговування. Необхідно також розширити географію регіонів присутності. Нині основна частина продажу ВАТ «Росава» припадає на Росію — близько 60%, майже 40% — на Україну. Коли співвідношення не змінювати, не вносити кардинальних змін у маркетингову і збутову політику, то при зростанні активності на російському ринку тамтешніх виробників, які є прямими конкурентами «Росави» в СНД, для білоцерківського підприємства через два-три роки можуть настати дуже скрутні часи. Завод ризикує втратити ринки збуту.
Тож життєво необхідно освоювати нові регіони і їхнє диференціювання. Планується вихід на ринки країн Близького Сходу, Європи, СНД, Куби й Аргентини. Зміниться і структура асортименту продукції, зокрема, буде збільшено випуск зимових шин.
Як казав один із класиків, для всього цього необхідні як мінімум три речі — гроші, гроші і ще раз гроші.
Модернізація виробництва неможлива без залучення нових живих інвестицій — або із Заходу, або з тієї ж Росії. А отже, необхідне залучення промислового інвестора. Так, розглядаються провідні світові фірми — виробники шин: Michelen, Continental, Goodyear, Barum. Попередні переговори з ними відбудуться до кінця року.
Щодо подальшої присутності на заводі групи Amtel питання поки залишається відкритим. Спеціально сваритися з нею ніхто не буде, проте нагадають, що коли створювалося СП, зобов’язання брала на себе не лише держава (вона їх виконала), а й інвестори. І що час, нарешті, переходити від обіцянок до справ...
Зараз Amtel заявив про готовність вкласти в реконструкцію ЗАТ 10 млн. доларів. Це загалом непогано. Однак відразу було обумовлено — якщо групу «влаштує керівництво і політика підприємства». Цікаво, чи влаштує її зниження закупівельних цін на сировину? Очевидно, це стане лакмусовим папірцем серйозності намірів. Та визначатися все одно доведеться...
І ще один випадковий збіг: одразу після того, як стало відомо про результати зборів акціонерів ВАТ «Росава», Господарський суд Київської області порушив справу про банкрутство ВАТ. Ініціатором позову стало ЗАТ «Топгаз», яке постачало газ на підприємство в 1998—1999 роках. Цікаво, що за два роки колишнє керівництво так і не зробило жодних спроб розрахуватися з кредиторами. Зате тепер ті різко активізувалися.
Суд не звернув уваги на інформаційний лист Вищого господарського суду України, який роз’яснює, що відповідно до Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» господарські суди не мають права визнавати банкрутом підприємство, в якому держава має не менше 25% статутного капіталу. Мораторій парламенту на відчуження таких акцій ще ніхто не скасовував, проте, певне, дехто серйозно стурбований рішучістю держави і нового керівництва ВАТ «Росава» навести на заводі лад. Тож попереду ще й боротьба за збереження підприємства.
Отже, перш ніж жити стане краще, буде час, коли спочатку жити стане веселіше. Однак наводити лад треба. Хоча б тому, що на заводі працюють тисячі людей, чия доля ні державі, ні обласній владі не байдужа...