На тлі футбольно-коаліційних страждань і розчарувань трохи відійшла на задній план новина про те, що Україна повертається до завершення найбільшого вітчизняного довгобуду — Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд (КГЗКОР). На початку нинішнього тижня спеціальна урядова комісія з розгляду заявок потенційних інвесторів зупинила свій вибір на варіанті української «Смарт-груп» із російським «Металлоинвестом» як найбільш оптимальному.
Фахівці десятка міністерств і відомств, які входили до складу комісії, пропозицію українсько-російського консорціуму визнали найприйнятнішою за цілою низкою критеріїв. Безумовно, головний із них полягає в тому, що Українська держава одержує у створюваному спільному підприємстві контрольну частку і, відповідно, можливість повністю контролювати реалізацію інвестпроекту — добудову і введення в експлуатацію КГЗКОРу.
Водночас, якщо вірити членам урядової комісії, у процесі розгляду заявок потенційних інвесторів свою роль відіграв і «вибір від протилежного». У ролі альтернативи виступив проект добудови від Міttal Steel, який у середині травня було подано президенту і Кабміну.
За півроку господарювання на «Криворіжсталі» найбільший зарубіжний інвестор устиг пересваритися з багатьма. Приводи для цього були різні, починаючи від підвищення цін на сировину, зміни постачальників до найбільш резонансного — конфлікту з Фондом держмайна, який збирається звернутися до третейського суду для вирішення суперечки з приводу невиконання інвестором своїх соціальних зобов’язань.
Втім, за цей час у Міттала з’явилися і свої симпатики в коридорах української влади. Їх не надто бентежив той факт, що в черговому поході за українською власністю зарубіжний інвестор зовсім не палає бажанням ділитися реальними повноваженнями з державою у створюваному СП з добудови КГЗКОРу, маючи намір у кращому випадку виділити Україні 40%. Проте навіть прибічники були неприємно здивовані, коли розібралися в нюансах інвестиційної пропозиції Міttal Steel з добудови криворізького комбінату.
Найпікантнішим «ексклюзивом» стала запропонована компанією концепція розрахунку з країнами-учасницями будівництва котунами в рахунок погашення боргу. Вона передбачає, що сумарний обсяг зобов’язання з постачання котунів становить ні багато ні мало 58,2 млн. тонн, що значно перевищує озвучувані вітчизняними держструктурами цифри. І при всьому цьому варіант Міttal Steel не передбачав проведення переговорів з реструктуризації боргу України.
Українсько-російський консорціум «Смарт-груп» — «Металлоинвест» був чи то ближчим до переговорного процесу, чи то гнучкішим у своїх бажаннях, відтак привабив українських чиновників можливістю реструктуризації боргу і скорочення зобов’язання з постачання котунів до 14,55 млн. тонн протягом десяти років з урахуванням фактично вкладених країнами-учасницями коштів і ринкових умов. У поточних світових цінах такий товарний залік можна оцінити приблизно в 1 млрд. дол. Досить адекватна оцінка стану легендарного довгобуду, в який, за різними даними учасників будівництва, було вкладено від 800 млн. до 1,5 млрд. дол. і ступінь готовності об’єктів якого коливається біля позначки 60—80%.
По суті, пропозиція Міттала припускає вчетверо більший обсяг поставок котунів із КГЗКОРу (58,2 млн. тонн) у рахунок погашення боргів попередніх періодів. У поточних цінах це додатково 3 млрд. дол. (по суті, на цю суму збільшується консолідований зовнішній борг України).
Левова частка цього товарного потоку відповідно до раніше підписаних угод має йти на його румунський меткомбінат Міttal Steel Galati. Причому триватиме доброчинність добрих десять років. Адже, відповідно до пропозиції Міttal Steel, у перший рік реалізації проекту він планує виробити тільки 3,5 млн. тонн котунів, а потім вийти на рівень 7 млн. тонн на рік.
Таким чином, хитромудрий план інвестора призвів би до того, що в результаті створення з ним СП у виграші опинилися всі, крім нашої держави. Словаччина та Румунія поступаються Міttal Steel своїми вкладеннями (тільки остання країна збирається заробити на цьому майже 700 млн. дол). А Міттал, сконцентрувавши у своїх руках їхню дебіторську заборгованість, натомість здобуде право на одержання котунів нинішнього 4 млрд. дол. А з огляду на тенденцію до зростання вартості сировинних товарів — у перспективі ще більше.
Навіть якщо врахувати обсяг інвестицій, які пропонує вкласти Міttal Steel у добудовування КГЗКОРу — 801 млн. дол. (що, до речі, недостатньо — відповідно до висновків спеціальної урядової комісії, у комбінат, навіть не враховуючи інвестицій у транспортну інфраструктуру, необхідно інвестувати дещо більше), рентабельність проекту більш ніж пристойна.
До того ж у своїй пропозиції українському урядові Міttal Steel розбиває проект добудови КГЗКОРу на чотири етапи. І робиться цікаве застереження: третій і четвертий етапи мають «обмежене економічне значення», а тому «рішення про доцільність їхньої реалізації» має прийматися після реалізації перших двох етапів, обсяг капвкладень у які становить 276 млн. дол. Або лише третину заявленої суми вкладень у проект.
З огляду на те, що Міttal Steel мав належати контрольний пакет у СП, можна не сумніватися, що він зуміє довести «обмежене економічне значення» наступних найдорожчих етапів і згодом закріпити це рішення.
Ясна річ, інвестор «Криворіжсталі» боротиметься за прийняття Україною саме такої інвестпропозиції до переможного кінця. У четвер компанія поширила прес-реліз (чомусь датований 25 травня) про те, що не згодна з висновками спеціальної урядової комісії.
На думку Міttal Steel, «його пропозиція не одержала серйозної оцінки, так само як її не одержали пропозиції інших іноземних інвесторів». При цьому консорціум за участю «Смарт-груп» та «Металлоинвеста» визначається в прес-релізі як «місцевий».
Як відомо, наші справжні наміри криються в обмовках. І така обмовка міститься в заяві МS: «Ми думаємо, що міжнародний досвід Mittal Steel у сфері видобування руди та виробництва сталі дає нам унікальні переваги в цьому складному проекті».
Отут у саму ціль влучили.
Адже якби було вибрано пропозицію Міttal Steel з добудови КГЗКОРу, Українській державі з її міноритарною часткою в СП залишалося б тільки задумливо спостерігати за тим, як інвестор, використовуючи місцеву сировинну базу, займається погашенням товарного боргу фактично перед самим собою. Звучить настільки спокусливо, що схоже на гру в дурня, коли останній відомий наперед.