Ще недавно США називали Україну дуже важливим геополітичним партнером на пострадянському просторі. Тепер на зміну ейфорії, схоже, приходить протверезіння. Відносини між країнами проходять серйозну перевірку на міцність, якої вони можуть і не витримати.
Своєрідним «моментом істини» став знаменитий скандал, що отримав назву «диски — стегенця». Проігнорувавши неодноразові попередження Америки, Україна нарвалася на штрафні санкції, збитки від яких тільки найближчим часом становитимуть 75 млн. доларів. За прогнозом прем’єр-міністра Анатолія Кінаха, загальні втрати української економіки перевищать 470 млн. доларів. Удару зазнав не лише бюджет країни, а й імідж влади, і він тим відчутніший, що на носі — вибори у Верховну Раду.
Поліпшити становище могла б адекватна реакція на санкції з боку України. Та ба... По-перше, поспіхом ухвалений закон виявився елементарно неякісним: нагадаємо, що, за словами економічного радника посольства США в Україні Кена Ферфакса, «закон розроблено для чого завгодно, але не для того, щоб розв’язувати проблему піратства». А по-друге, Міністерство аграрного розвитку України несподівано з’ясувало, що «ніжки Буша» непоправно шкодять здоров’ю українських громадян. Інакше кажучи, Україна вирішила образитися. Але, як відомо, на ображених воду возять.
Днями керівник департаменту співробітництва з СОТ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України Євген Шкарбан заявив, що «США чинять жорсткий опір вступу України в СОТ». І справа тут аж ніяк не тільки в дисках і стегенцях.
Поки в країні не вдасться розв’язати проблему адміністративної корупції, коли конкурентна боротьба ведеться завдяки зв’язкам у державних структурах, про якусь повноцінну інтеграцію у світове співтовариство годі й говорити. Те саме стосується й судової системи. Якщо інвестори вважатимуть, що вона переважно озвучує продиктовані згори рішення, до нас ставитимуться, м’яко кажучи, з острахом. Особливо це стосується іноземних інвесторів.
З одного боку, останнім часом багато писали про те, що Україна — мало не найпривабливіше місце для інвестицій на планеті. З другого — цифри свідчать, що стан справ погіршується. За даними Держкомстату за січень–вересень 2001 року, іноземні інвестори вклали в українську економіку 529,4 млн. дол., що на 10% менше, ніж за аналогічний період 2000 року. Водночас нерезиденти вилучили 158,7 млн. дол. капіталу, що на 36% більше торішнього показника.
Показниками минулого року, коли в Україну було інвестовано близько мільярда доларів, заведено пишатися. Проте це приблизно вдесятеро менше від суми, вкладеної іноземцями в Польщу. Ті ж таки американці сьогодні обережні, як ніколи раніше за всі пострадянські роки. Привчені до того, що інвесторів вітають і плекають, вони, зіштовхнувшись з адміністративним тиском і судовою сваволею, всерйоз замислилися над тим, чи варта шкурка вичинки. Сумний приклад американської корпорації Seagroup, у якої Фонд держмайна України й Господарський суд Києва відібрали її десятивідсоткову частку в найбільшому нафтопереробному підприємстві України, ЗАТ «Укртатнафта», на особливий оптимізм із цього приводу не налаштовує. Як заявив голова правління Seagroup Моніка Геленді в інтерв’ю газеті The Seattle Times, «досвід нашої компанії загрожує підривом розвитку торгових відносин між США й Україною».
Seagroup виникла 1994 року, а 1997-го почала торгувати нафтою в Україні. Обороти становили 100 млн. дол. на рік. 1999 року Фонд майна схвалив купівлю частки в «Укртатнафті» корпорацією Seagroup за векселі на суму 35,8 млн. доларів. А через рік «Укртатнафта» і Seagroup прийняли доповнення до угоди, що дозволяє погашення векселів поставками нафти. Ще через рік, у серпні 2001-го, «Укртатнафта» продала векселі сторонньому інвесторові. В «Укртатнафті» стверджують, що Seagroup не змогла викупити свої векселі й оплатити свою частку нафтою. «Насправді ми пропонували оплатити пакет відповідно до умов угоди, але отримали відмову», — ці слова М.Геленді наводить агентство Bloomberg.
Ця відмова означала, що Фонду держмайна України — одному з основних акціонерів «Укртатнафти», який завжди відігравав ключову роль на підприємстві — американські інвестори раптом стали непотрібні. Цей висновок підтверджує подальший розвиток подій. Фонд звернувся в Господарський суд Києва з позовом про визнання угоди недійсною. Позов було задоволено. Відтак Фонд держмайна отримав змогу контролювати більшість на зборах акціонерів «Укртатнафти». Іноземний акціонер має твердий намір обстоювати свої права в суді: Seagroup подала апеляцію, і є серйозні підстави — принаймні у сфері права — гадати, що цю апеляцію буде задоволено.
По-перше, сам факт розгляду позову за цією справою Господарським судом — юридичний нонсенс. У контракті, а також в установчих документах «Укртатнафти» визначено, що будь-яка суперечка з цього контракту має розглядатися в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України. Очевидно, що міжнародний суд забезпечив би міжнародні ж стандарти з погляду незалежності ухвалення рішення. У результаті було порушено закони «Про режим іноземного інвестування» і «Про міжнародний комерційний арбітраж», а також Угоду між Україною та США про заохочення і взаємний захист інвестицій.
По-друге, суд вирішив, що вексель не може бути використаний як внесок у статутний фонд. Проте численні роз’яснення та практика Міністерства фінансів України підтверджують, що видача векселя в рахунок оплати акцій не суперечила законодавству України. Так, приміром, статутний фонд Української державної кредитно-інвестиційної компанії було сформовано саме векселями. Відповідне доручення Мінфіну дав Кабінет міністрів (постанова №973 від 4 грудня 1995 року). Причому статутний фонд компанії формувався за особистої участі Фонду держмайна, «гнучка» позиція якого в цьому питанні не може не дивувати.
Більше того, таке рішення суду є порушенням законів України «Про цінні папери і фондову біржу» та «Про режим іноземного інвестування». Нарешті, після того як угоду визнали недійсною, наслідком цього, говорячи юридичною мовою, є «обмін сторонами всього отриманого за угодою». Схоже, суд про це забув. Мало того що Seagroup позбавили права на оплачені векселями акції без будь-якої компенсації, та ще й при цьому в Seagroup залишилися зобов’язання за цими векселями.
Перелік «дивних» моментів у цій справі можна продовжувати. Найпереконливіше пояснення цих чудасій — добре відомі особливості судочинства в пострадянській державі.
«Ми знаємо, що закон — на нашому боці, й готові довести це, — говорить юрист Seagroup Юрій Храпай. — Але з другого боку — адміністративний ресурс».
Якщо ці дані достовірні, Seagroup доведеться дуже постаратися, щоб повернути свою власність. Відомо, що питання, пов’язані з Кременчуцьким НПЗ, курирує особисто віце-прем’єр Олег Дубина.
Цей окремий випадок, хоч як парадоксально, справді може неабияк вплинути на відносини між Україною і США. В Америці занадто поважають власність, щоб ігнорувати факт порушення прав акціонерів американської компанії. Оскільки йдеться про порушення угоди між країнами, справа може виявитися серйознішою, ніж здається. Парадоксально, що це саме порушення ініційоване Фондом держмайна — структурою, яка, за нормального стану справ, навпаки — повинна всіляко сприяти інвесторам. У США є всі підстави ототожнити позиції Фонду й Української держави загалом. Залишається сподіватися на безсторонній судовий розгляд, який неодмінно оцінять і потенційні інвестори, й американські чиновники, які не бояться вдаватися до санкцій.