UA / RU
Підтримати ZN.ua

СТРАТЕГІЧНИЙ РЕЗУЛЬТАТ

Нинішнього тижня виповнилося два роки з моменту закінчення конкурсів із продажу шести українських обленерго стратегічним інвесторам...

Автор: Ігор Маскалевич

Нинішнього тижня виповнилося два роки з моменту закінчення конкурсів із продажу шести українських обленерго стратегічним інвесторам. Після тих, квітневих, продажів 2000 року в енергетиці вперше з’явилися власники, не зав’язані — принаймні напряму — на жодну з українських бізнес-груп.

Більше того, щодо першої групи цих обленерго («Київ-», «Рівне-» й «Житомир-») була навіть цілком реальна конкуренція. За перемогу в Київській і Житомирській областях боротьба точилася між американцями, французами (із «Електрисите де Франс») і східнословацькою VSE. Росіян із РАТ «ЄЕС» просто не допустили до конкурсу; відсікли й структури Костянтина Григоришина...

І навіть при набагато спокійнішому конкурсу щодо другої групи енергокомпаній «Севастопольенерго» продали майже втричі дорожче від стартової ціни.

Тодішніми переможцями стали американська компанія AES і словацька VSE. Причому в конкурсі щодо «Житомиробленерго» словаки випередили американців. Тоді дуже багато гадали, наскільки за словаками стоять росіяни. Офіційна версія так і не з’явилася, акції ж невдовзі перереєстрували на голландську дочірню структуру VS Energy.

Американці на всіх перехрестях позиціонували себе як найбільшого в світі незалежного оператора електроенергії: працюють у 31 країні світу, володіють 182 енергооб’єктами тощо. На прикладі AES Мінпаливенерго спочатку навіть збиралося продемонструвати, чим робота західної компанії відрізняється від доморощених — «контрольованих українським інвестором». Проте перша чарка не пішла.

Єдине, чим реально змогли похвалитися американці, це повною оплатою за відпущену електроенергію. Та позаяк аналогічний результат продемонструвала й більшість приватизованих (причому як 2001-го, так і 1998 року) обленерго, це вже нікого не вражало.

А ось замість очікуваних інвестицій на розвиток мереж український уряд не без подиву побачив, що «відкіт» коштів в американському виконанні нічим не кращий від відомих йому схем. Замість декларованих на початку п’ятирічних інвестиційних програм на 60 млн. дол. почалося лавиноподібне згортання вкладання коштів. Якщо 2001 року інвестиційна програма «Київобленерго» становила 32 млн. грн., то на 2003 рік вона планувалася вже втричі меншою. Більше того, у Рівному її навіть перевищили надходження від амортизації.

Зате компанія почала активно перераховувати кошти за рубіж. І якщо виплати дивідендів ще якось вкладалися в рамки контракту на покупку, то перерахування близько 3 млн. дол. за консалтингові послуги виявилося для регулюючих органів цілковитою несподіванкою. Тим паче що до мільйона пішло на утримання московського офісу компанії, де працюють аж восьмеро (!) американських менеджерів. З якого дива споживачі Київщини й Рівненщини мали оплачувати їхні трансатлантичні перельоти на суботу-неділю, українцям так і не змогли пояснити.

Фактично американці точно повторювали вже відомі на теренах СНД схеми. Тобто гроші вкладалися тільки в систему збору коштів від споживачів і трішки — у поточні ремонти. Розвиток і модернізація мереж їх не дуже хвилювали. У «Рівнеенерго» це було ще не так помітно (тамтешнє керівництво все-таки намагалося щось робити). А ось коли в Київській області компанії довелося звітувати про підсумки минулого року, чого там доброго й вічного вона наробила, то набралося аж два проекти — будівництво громовицезахисного троса (вартість — 150 тис. грн.) і нова ЛЕП в Обухові (310 тис. грн.). Стільки ж пішло на утримання одного московського менеджера. І все це на тлі зношеності устаткування понад 50% й отриманих торік «Київобленерго» 59 млн. грн. чистого прибутку.

Таке ставлення власників до своєї власності пояснювалося просто: їм бракувало грошей. Причому не тільки в Москві й Києві, а й у головному офісі в Арлінгтоні.

Коли два роки тому американська корпорація купувала наші обленерго, її акції коштували на Нью-йоркській біржі 50 дол. за штуку, зараз — менше 4,5. Показники минулого року були катастрофічними: при одержаних в 8,6 млрд. дол. виторгу, чисті збитки корпорації сягнули фантастичних для України 3,5 млрд. дол. (що еквівалентно 18,6 млрд. гривень).

Практично всі нинішні повідомлення про AES зводяться до того, яких надзусиль компанія докладає для подолання чергового піку платежів за боргами.

Оскільки сума зобов’язань лише центрального офісу в Арлінгтоні становить близько 5,8 млрд. дол. (і понад чотири треба оплатити протягом найближчих трьох років), то очевидно, що нині корпорації якось не до інвестицій. Якщо ж пригадати ще й про борги філій (а це 14,2 млрд.), то тут самим вижити б.

У настільки неприємному становищі компанія опинилася переважно через діяльність своїх зарубіжних філій, саме тому й розпочато їх масовий розпродаж. У список виставленого на продаж майна потрапили й українські обленерго...

У серпні минулого року стало відомо про існування меморандуму для західних інвестиційних компаній. Почалися пошуки потенційних покупців. Зрештою, претендентів залишилося двоє. Зацікавленість виявив той-таки Костянтин Григоришин (тим паче що він на той час уже втратив контроль над своїми українськими енергоактивами) та група акціонерів, яку вважають близькою до VSE Energy. Григоришин, за чутками, пропонував трішки більше, близько 75 млн. дол., але на виплат. Це дуже наближено до ціни придбання американцями і, по суті, підтверджувало очевидний факт: за два роки нові власники не вклали в мережі й цента своїх грошей. Чого вони взагалі-то й не приховували: торік у серпні віце-президент корпорації AES Гаррі Левезлі, оцінюючи інвестиції в енергооб’єкти СНД, сказав, що в Україну вкладено 70 млн. дол., тобто суму, за яку й купили два пакети акцій.

У грудні минулого року люксембурзька компанія Vacuna International S.A. звернулася в Антимонопольний комітет України по дозвіл «на опосередковане придбання контрольних пакетів акцій «Київобленерго» й «Рівнеенерго». У лютому цей дозвіл вона одержала. Схема угоди передбачає купівлю 100% акцій, що належать «дочці» корпорації — компанії AES Washington Holdings B.V. «Словацький слід» непрямо підтверджується тим, що заявку в Антимонопольний комітет подавала чеська компанія Europa Capital Management, яка юридично супроводжувала попереднє придбання VSE чотирьох українських обленерго.

Проте поки що продажу не відбулося. За неофіційною інформацією, вузлом гальмування стали саме СНДівські офіси AES. Ті ж таки «київські» американці аж ніяк не палали бажанням повертатися на батьківщину. Як заявив генеральний директор «А.Е.С. Київобленерго» Джеймс Еллісон, «ще далеко не вирішено, буде продано компанії чи ні».

Небажання виїжджати цілком зрозуміле. Корпорація згортає діяльність у різних країнах світу, і, повернувшись, люди, як мінімум, дуже втратять у зарплаті й інших доходах, та й у кар’єрних перспективах.

Власне, це були б чисто внутрішні проблеми американців, якби продовження патової ситуації не влітало Україні в чималу копійку. Гарантувавши інвесторам дуже високу рентабельність, уряд вважав, що в такий спосіб він гарантує розвиток енергокомпаній. Фактично він одержав різке зростання тарифів (у Київській області вони вже найвищі в країні) із спробами домогтися подальшого підвищення. На тлі триваючого відтоку грошей, це відверто дратує регулюючі органи.

Тим паче що спроби інвестора мінімізувати видатки передбачають масштабне скорочення виробничого персоналу. А це вже ставить під загрозу не тільки благополучно поховану інвестиційну програму, а й поточні платежі. Протягом найближчих трьох років обидві компанії мають заплатити близько 23 млн. дол. реструктурованого боргу. Досі погашення заборгованості виконувалося за рахунок наявного резерву боргів платоспроможних підприємств. Тепер це джерело практично вичерпано, і вже наступного року, зважаючи на все, очікуються серйозні проблеми навіть із поточними платежами.

На цьому тлі нова реорганізація компанії викликає безліч запитань. Ліквідуються саме ті підрозділи, які й забезпечують основну роботу зі споживачами, а також стягування старих боргів. Хоча, схоже, нинішнього менеджменту AES ці проблеми вже не торкнуться: дозвіл АМК діє протягом року, а на цей період боргів вистачить. А потім компанію продадуть. Смішно, але цілком можливо, — навіть дешевше, ніж передбачається нині.

Оскільки поведінка американської компанії явно показала, що годі чекати від неї якихось інвестицій, Національна комісія з регулювання енергетики України замість нового збільшення тарифів узяла та й зрізала їх. Вона відзначила, що компанія неефективно використовує наявні ресурси, а утримання офісів за кордоном слід здійснювати з прибутку, а не за рахунок споживачів. Наголошувалося, що при подальшому виведенні коштів «на консультації» і нинішні тарифи ще цілком можна переглянути в бік зниження...

Для України «американський період» життя енергокомпаній виявився досить повчальним. У тому сенсі, що далеко не все золото, що блищить. І вірити слову компанії лише тому, що вона може гордо позиціонуватися як структура «із далекого зарубіжжя», слід рівно настільки ж, як і слову власної. Тож ця історія добряче розмила різницю між поняттями «український» і «стратегічний» інвестор. Напередодні очікуваної в 2004—2005 роках приватизації обленерго — це непоганий досвід. Шкода тільки, що дорогуватий.