Напевно, це на роду в Сергія Терьохіна написано — проводити через сесійний зал ВР чи то «малі податкові закони», чи то «малі кодекси». От і нинішній документ про ПДВ, який багато місяців готувався (й подавався громадськості) як «комплексний», насправді виявився з тієї ж таки групи «малюків».
Певний сенс у цьому, мабуть, є: до 1 липня, коли Мінфін розпочне формування нового бюджету-04, слід було постаратися знизити податкову ставку та скасувати бодай найодіозніші податкові пільги. Всілякі питання адміністрування та цивілізованого розв’язання проблеми відшкодування платникові податків негативного дебетового сальдо по ПДВ відкладено «на вересень», хоча на пам’яті автора цих рядків принаймні два вересні минулих років, коли ці проблеми вирішувалися, вирішувалися, та й так і не вирішилися. Через різко протилежні позиції Мінфіну та профільного парламентського комітету — з питань фінансів.
Про українські проблеми з відшкодуванням податку на додану вартість експортерам не чули хіба що пінгвіни в Антарктиді. Проблему ПДВ обговорює з нашим урядом заступник міністра фінансів США. Допомагати її розв’язувати свого часу приїжджала до Києва технічна місія Міжнародного валютного фонду. А сам Фонд регулярно згадує врегулювання питання ПДВ як неодмінну передумову для відновлення нормальних кредитних відносин з Україною. І що ж?
За великим рахунком, нинішнє винесення питання про відшкодування за дужки «малого» закону засвідчує: обіцянки найвищого українського істеблішменту вкотре виявилися несумісними з дійсністю. Майже три роки обіцяли комплексний ремонт ПДВ — роблять косметичний. Та й то якийсь дивний. У народі про таке, даруйте на слові, будівництво кажуть: хата на хаті, а зверху — сарай.
«Сараїв» вийшло відразу два — «спрощенський» і «ВЕЗівський». На новому, неабияк схудлому тілі податку на додану вартість (депутати дружно проголосували за зниження з 1 січня 2004 року ставки до 17%, а з 2005-го й далі — до 15%) зручно примостилися пільги для платників єдиного податку та подібних до нього, а також пільги з ПДВ при ввезенні продукції так званих товарних груп 1—24 (в основному м’ясо та м’ясопродукти) на територію вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку. Комітет з урядом пропонують їх скасувати — сесійний зал різко проти. І справді, як можна, коли, скажімо, лише через ВЕЗівську «кватирку» так зручно перекачувати до сотні мільйонів гривень на рік на користь десятка обраних підприємств та їхніх власників! А потім проникливо розмірковувати про прозорість і чесну конкуренцію...
Ми вже не кажемо про новий порядок фінансових розрахунків за аграрну продукцію, який передбачав скасування пільг по ПДВ і перехід до системи дотацій із держбюджету. Тут депутатів можна зрозуміти: у такий важкий для аграріїв рік було б політичною помилкою «сунутися» на село з будь-якими нововведеннями, що здатне ускладнити життя тамтешніх товаровиробників. А скасування пільг по ПДВ — здатне, навіть не сумнівайтеся. Бо дотації з бюджету — річ досить примарна. Першого року в обіцяних обсягах їх, можливо, і дадуть, а другого, третього, п’ятого? Це вже з якої ноги Мінфін встане. Та за таких умов за економічно потворну, але рідну схему пільг з ПДВ щосили триматимешся!
Зрештою ухвалення нового закону про податок на додану вартість вилилося в те, що Микола Янович Азаров спересердя назвав «найгіршим компромісом». Позаяк документ проголосовано в цілому, двотижневого погоджування з депутатами спірних позицій, на що сподівалися в уряді, нині не буде.
Втім, для чого пустопорожні балачки? Украй жорстка позиція «Нашої України», яка нинішнього четверга без «оголошення війни» торпедувала пенсійну реформу, проваливши ухвалення в другому читанні Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення», а також суперлобістські висловлювання її представників під час затвердження закону про ПДВ вказують на одну сумну закономірність вітчизняної політичної системи: відомих економістів вона перетворює на економістів колишніх…