Знав би, де впадеш, соломки підстелив би... Дуже схоже, що цю нехитру народну мудрість доведеться опановувати нинішнім власникам ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» (ПГЗК).
Ще недавно здавалося, що там тихо й затишно. Кілька років тому три нікому не відомі інвесткомпанії, прописані за одною юридичною адресою (Київ, вул. Арсенальна, 15) спокійно прикупили собі на конкурсах 42% акцій ГЗК. Потім не менш спокійно перепродали їх компаніям, що входять до групи «Інтергаз». Паралельно на вторинному ринку докупили ще акцій і в результаті сформували контрольний пакет акцій (за чутками — 54%).
Підприємство трапилося гарне, ГЗК — найбільший в Україні (близько половини від загального обсягу) виробник залізорудних окатишів. Причому левова їх частка йде на експорт в Австрію, Польщу, Румунію, Чехію, Словаччину і на Балкани. Велике експортно-орієнтоване підприємство працювало не дуже прибутково: торік прибуток становив близько 12 млн. дол. Втім, це великий прогрес — позаторік узагалі були збитки... А так життя текло собі помаленьку, не віщуючи грози, яка потроху наближалася.
Державна холдингова компанія «Українські поліметали», у статутний фонд якої було внесено блокуючі пакети (25%) ряду українських ГЗК, ще торік поривалася їх продати. Кабміну довелося її обсмикувати. Однак цього року вона все ж продала 25% Орджонікідзевського ГЗК, потім стільки ж Марганецького. При цьому офіційною мотивацією таких продажів була потреба в інвестиціях для розробки українського золота.
Особливого шуму це не викликало. Себто Фонд держмайна, звісно ж, обурився, та й Кабмін начебто навіть почав реагувати. Однак незабаром керівник холдингу пан Притика зумів відстояти на різних рівнях свою точку зору. Й одразу все стало добре. Кабмін заднім числом схвалив продаж Марганецького та Орджонікідзевського ГЗК і дозволив продати ще один пакетик — тепер уже Полтавського. Щоправда, при цьому зажадав, аби половина отриманих коштів пройшла як надходження від приватизації і пообіцяв перевірити, на яке саме золото витратять другу половину.
На ринку продажі особливого шуму не спричинили. Звісно, цікаво було б дізнатися, хто одержав блокуючі пакети обох марганцевих ГЗК країни.
Зараз, як стверджує Антимонопольний комітет, у них єдиний хазяїн. Не секрет хто — він товаришує із дніпропетровським «Приватбанком» взагалі і з його великим акціонером «Приват-Інтертрейдинг» зокрема. Проте, судячи з відсутності якоїсь негативної реакції, поява нового акціонера старих власників не засмутила. Трохи пізніше з’явилися чутки, що нові акціонери товаришують з Віктором Пінчуком. І всі відразу заспокоїлися: група «Інтерпайп» давно й тісно співробітничає з дніпропетровцями у феросплавному бізнесі (а марганцева руда саме там і потрібна), тож ніякої бійки не передбачалося.
На тлі загального полегшення продаж за 18,8 млн. грн. 25-відсоткового пакету Полтавського ГЗК пройшов майже непоміченим. Тим більше, що продавали його 3 травня, попереду була сила-силенна свят. Публіка мляво поцікавилася — «і кому він тільки потрібен, там вже все схоплено» — і знову занурилася у святковий хоровод.
Взагалі специфіка українського ринку в тому, що він настільки прозорий, що ніхто нічого не бачить. Немає ані найменшого натяку на офіційну інформацію. Антимонопольний комітет, як правило, мовчить, мов риба, або повідомляє щось малозрозуміле, вдаючи, що продали шматки сільмагів... А може, там справедливо вважають, що про великих власників і так усі незабаром дізнаються.
Тим часом ФДМ збирався виставити на торги останній пакетик у 6,59% статутного фонду Полтавського ГЗК, який залишився в держвласності. Продаж мав відбутися 1 червня в Першій фондовій торговій системі (ПФТС) і сенсації не віщував. Адже навіть коли приплюсувати цей пакетик до проданого «поліметалістами», то в сумі виходила всього третина акцій. Однак виявилося, що не все так гладко. По ринку гуляє чутка, що хтось зі старих акціонерів «зіпхнув» шматочок спільного пакета на сторону, розмивши тим самим контрольний пакет. Наскільки це правда, сказати неможливо, але в діях власників з’явилася якась нервозність...
Наприкінці травня вже стало ясно, що продаж останнього пакету не буде нудним і рутинним. Та все ж мало хто очікував тієї конкуренції, котра розгорілася згодом. Стартувавши з 1,66 грн. за акцію, ціна по ходу торгів зросла в 11,1 раза, до 18,39 грн. За словами торговців, які представляли інтереси старих акціонерів, компанія «Ділові партнери» не витримала такого зростання цін і зійшла з торгів.
Втім, щасливому покупцеві — раніше маловідомому ТОВ «Он-лайн капітал» — довелося розщедритися. Якісь шість із половиною відсотків акцій обійшлися йому в 79,93 млн. грн. (14,8 млн. дол.). Для порівняння: це в 1,4 раза більше від суми, за яку «Укрполіметали» продали всі три блокуючі пакети акцій ГЗК...
Хто в цій ситуації зрадів, то ФДМ. Мало того, що йому буквально з неба впали майже 80 млн., то він ще й утер носа «Укрполіметалам», які заявляли буцімто продати дорожче пакети було неможливо.
У даному випадку «Он-лайн капітал» працював не на себе, а на невідомого покупця. Хто це, стане ясно згодом. Але вже сама готовність викласти грубі гроші за пакет свідчить про цілком серйозні наміри. Не виключено, що в результаті власники гірничо-збагачувального можуть і помінятися.
Щоправда, відбудеться це аж ніяк не гладко. Цілком можливо, що незабаром хтось із «акціонерів, які володіють більш 10% голосів», ініціює проведення позачергових зборів. А ось чи відбудуться вони, залежить від багатьох чинників. Якщо у старих власників, як і раніше, більше 40% акцій, то цілком може забракнути кворуму. Тим більше, що останні збори акціонерів відбулися в квітні і їхні результати нинішніх господарів влаштовують...
Не виключено, що до відкритої бійки справа й не дійде — сторони можуть і домовитися. Але в будь-якому випадку ділитимуть прибуток тепер уже за зовсім іншими правилами. Навряд чи «новачків» задовольнять розповіді про низьку прибутковість такого бізнесу. Як мінімум вони перевірять схеми поставок і цілком можуть запропонувати скоригувати напрямок грошових потоків.
Кінець кінцем є цілком реальні способи змусити поважати навіть власників неконтрольних пакетів. Той же Полтавський ГЗК не дуже товаришує з місцевим обленерго (до речі, повністю приватним). Раніше він намагався розплатитися векселями, тепер платити доводиться грошима. Платять, хоча й голосно нарікають на життя. Однак за бажання (чи на прохання скривджених акціонерів) умови розрахунків можна зробити ще жорсткішими. Аналогічна ситуація можлива і з газом.
Взагалі, як показує практика, арсенал впливу чималий. Це держава не вміє управляти навіть контрольними пакетами...
А в цілому боротьба за цей гірничо-збагачувальний комбінат, що вже намітилася, свідчить про новий виток боротьби за контроль. Почався «вторинний» переділ власності, по ходу котрого не один об’єкт змінить господарів. Справа ця буде гучною, яскравою і вельми цікавою.
Єдине, чого хотілося б побажати учасникам майбутніх «вторинних» переділів, — панове, більше витримки. Це не стосується Полтавського ГЗК: супротивні сторони — люди цілком інтелігентні і до ексцесів не схильні. Проте переділ цим об’єктом зовсім не закінчується. У процес буде втягнуто все нових осіб та нові інтереси. На щастя, сьогодні російське правило відстрілу контрагентів на українському ринку не прижилося. Питання завжди вирішували більш мирним шляхом. Давайте й надалі підтримувати цю гарну традицію.